Цьогорічна вступна кампанія, попри те, що двері приймальних комісій не тріщали під натиском абітурієнтів, а міністр освіти не шкодував словесної риторики, запевняючи, що вона проходить планово й організовано, має свої особливості. До того ж її завершення ознаменувалося гучною подією - судовим позовом Києво-Могилянської академії до Міністерства освіти і науки, молоді та спорту з приводу несправедливого розподілу місць державного замовлення. НаУКМА вважає, що теперішнє керівництво МОНМС розподіляє держзамовлення всупереч суспільним інтересам, украй суб’єктивно, непрозоро, не зважаючи на критерії якості освітніх послуг.
Офіційним підсумкам вступної кампанії суперечать висновки не підконтрольних міністру-«реформатору» громадських організацій, які спостерігали за її перебігом. Редакція DT.UA звернулася до них із проханням прокоментувати результати цих спостережень.
Ольга АЙВАЗОВСЬКА, голова правління громадянської мережі «Опора»:
- Будь-яку вступну кампанію варто оцінювати через призму дотримання конституційного права кожного громадянина на рівний доступ до освіти. У 2008 та 2009 роках цей стандарт було забезпечено завдяки застосуванню єдиної системи оцінювання знань абітурієнтів - ЗНО (тестування). Втім, умови прийому до вищих навчальних закладів, які регламентують процедуру вступу, зазнали змін з приходом нового міністра освіти. Так, навесні 2010 року було запроваджено інші методи оцінювання для виняткових груп абітурієнтів. Тож випускники шкіл до 2007 року змогли складати не загальнообов’язкове тестування, а іспити, якщо прагнули вступити на заочну форму навчання, а з 2011-го - і на стаціонар.
Хоча профільне міністерство заявляє про невелику кількість тих, хто складав іспит, цифри потенційної чисельності такої аудиторії вражаючі. Так, випускників шкіл 2011 року всього лише 196 тисяч, а учасників вступної кампанії - 290. Звісно, частина їх закінчила загальноосвітні навчальні заклади між 2008 та 2010 роком, але це не заперечує того факту, що цьогоріч через іспит пройшли десятки тисяч абітурієнтів. Повідомлення у ЗМІ про затримання працівників закладів освіти у зв’язку зі спробою отримати хабар «за допомогу при вступі» наводить на думку про повернення хабарництва через систему іспитів.
Частина навчальних закладів, щоб виконати державне замовлення та набрати достатню кількість контрактників, була змушена вдатися до засобів недобросовісної конкуренції. Серед найцікавіших методів «неспортивної боротьби» за абітурієнта можна назвати - оприлюднення у списках рекомендованих до зарахування прізвища всіх без винятку потенційних контрактників, навіть якщо ліцензійний обсяг на окремі спеціальності був у рази меншим за кількість поданих заяв (Рівненський державний гуманітарний університет); спробу зарахувати на бюджет абітурієнтів одразу після «другої хвилі» оприлюднення списків рекомендованих, щоб у разі рішення вступника забрати оригінали документів і йти до іншого ВНЗ під час «третьої хвилі» молодим людям довелося пройти тривалу процедуру відрахування (Сумський національний аграрний університет); оприлюднення у списках рекомендованих до зарахування більшої кількості осіб як «резерву», щоб отримати додаткові місця державного замовлення, зважаючи на конкурсну ситуацію (КПІ). Втім, останній метод використовували лише престижні ВНЗ, котрі не мали серйозних проблем із заявами абітурієнтів.
Інші інциденти стосувалися безпідставного нарахування додаткових балів особам, які не мали на це жодного права. Втім, якщо на етапі прийому документів такі неточності виправдовувалися людським фактором чи «технічними» помилками, то під час оприлюднення списків рекомендованих до зарахування їх можна розцінювати як зловживання.
Не можна також залишити поза увагою непоодинокі факти нарахування 20 додаткових балів за участь у платних підготовчих курсах абітурієнтам, котрі планували навчатися на природничих, інженерно-технічних, фізичних, математичних спеціальностях. З одного боку, умови прийому передбачали преференції для тих, хто мав кошти й можливість відвідувати 150-годинні ліцензійні курси, - але й вимагали нарахування до 20 балів за результатами підсумкової атестації. Коли ж «Опора» перевірила ряд ВНЗ, то виявила, що в більшості випадків усім абітурієнтам було додано саме 20 балів. Усі, хто заплатив за підготовку, отримали відмінно. Такі дії можна розцінювати як приховану корупцію.
«Опора» виявила випадки, коли ВНЗ через нетипову конкурсну ситуацію були змушені скасовувати набір на окремі спеціальності, які не користувалися попитом серед абітурієнтів, уже після оприлюднення списків рекомендованих до зарахування. На жаль, вступники довідувалися про такі зміни вже тоді, коли приносили оригінали документів. Такі випадки були зафіксовані, наприклад, у Тернопільському національному педагогічному університеті та Славутицькій філії Національного технічного університету «КПІ».
Інна СОВСУН, керівник проекту «Правова підтримка забезпечення рівного доступу осіб до якісної вищої освіти в Україні», голова громадської організації «Центр дослідження суспільства»:
- Серйозні недоліки і провали вступної кампанії-2011 пов’язані насамперед із активно розрекламованою системою «Електронний вступ». Перші кілька тижнів ця абсолютно не випробувана і не підготовлена система працювала технічно погано, у ній було важко зареєструватися.
Ми надсилали запити до Міністерства освіти із запитаннями: яка компанія є оператором системи «Електронний вступ»? Чи проводився тендер, у результаті якого було обрано саме цю компанію? Яка вартість розробки і функціонування системи? З яких коштів вона оплачується? Як гарантується захист персональних даних абітурієнтів?
Перший запит надіслали до Міносвіти наприкінці червня. Не отримавши на нього відповіді, 4 липня рекомендованим листом надіслали другий. Відповідь, яку ми отримали на нього аж 8 серпня, дуже цікава.
Міністерство відповіло, що, згідно з постановою Кабінету міністрів від 13 липня 2011 року №752, відповідальність за «Електронний вступ» несе державне підприємство «Інфоресурс». Але суть у тому, що цю постанову було прийнято фактично через два тижні після початку прийому документів і запровадження системи «Електронний вступ». А хто відповідав за неї до 13 липня? Хто її розробляв, хто підписував договори з університетами? Хто ніс відповідальність за десятки тисяч заяв (зі слів міністра), котрі абітурієнти довірили системі? З отриманої відповіді МОНМС очевидно, що ніхто ніякої відповідальності не ніс.
На запитання про фінансування МОНМС відмовилося відповідати, прикриваючись тим, що «така інформація належить до інформації господарської діяльності госпрозрахункового підприємства і не є публічною інформацією». Але, згідно зі ст. 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розпорядники інформації зобов’язані оприлюднювати, зокрема, «інформацію про організаційну структуру, місію, функції, повноваження, основні завдання, напрями діяльності та фінансові ресурси (структуру та обсяг бюджетних коштів, порядок та механізм їх витрачання тощо)». Також стаття 6 цього закону чітко визначає, що «не може бути обмежено доступ до інформації про розпорядження бюджетними коштами».
Для того, щоб зареєструватися на «Електронному вступі», абітурієнтові потрібно було зареєструватися на сайті osvita.com - єдиному освітньому інформаційному вікні України. Після цього сайт передавав персональні дані абітурієнта до Єдиної державної електронної бази освіти (ЄДЕБО).
До речі, громадськість зацікавилася сайтом osvita.com ще в лютому 2011 року. Тоді університети примушували підписувати договори зі згаданим порталом для того, щоб вони могли розмістити на ньому інформацію про себе. Вартість такої послуги становила 7,5 тис. грн. на квартал. Помножте цю суму на кількість університетів і зрозумієте, що йдеться про великі кошти. Журналісти «Свідомо» розкопали, що і сайт, і компанія - його оператор є приватними й належать синові одного з чиновників Міністерства освіти. Таким чином, власник приватного сайта забезпечував подання електронних заяв, перевірку персональних даних вступника в ЄДЕБО і, відповідно, мав доступ до ЄДЕБО, зокрема до персональних даних вступників. Для чого це зроблено? То окреме питання. Тут ми маємо справу із дуже серйозними порушеннями, допущеними чиновниками найвищого рівня. Цікаво, що про цей сайт чиновники МОН у своїй відповіді жодним чином не згадують і вдають, що його не існує: «Ніякі дані (тим більше персональні дані) до Єдиної бази не заносяться». Тим часом, згідно з п.4.3 наказу МОНМС №291 від 28.03.2011 р., вищі навчальні заклади зобов’язані забезпечити внесення даних, що містяться в заявах, поданих особисто вступником у паперовій формі, до Єдиної державної електронної бази з питань освіти з допомогою визначеного міністерством інтерфейсу, якщо вступник не подавав заяву про вступ до вищого навчального закладу в електронному вигляді. Міністерство повідомляє, що вступник подає свої дані одразу до ЄДЕБО, що суперечить очевидній практиці.
До речі, тиждень тому я надіслала черговий запит до МОНМС. У ньому, окрім згаданих вище запитань, ми просимо міністерство надати інформацію про використання персональних даних абітурієнтів: «Як випливає з вашої відповіді, при електронному вступі використовувалися персональні дані, які містяться в базі Українського центру оцінювання якості освіти. Ці дані було отримано центром для проведення зовнішнього незалежного оцінювання. Їх використання для електронного вступу означає зміну мети використання таких даних. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про захист персональних даних», у разі зміни визначеної мети обробки персональних даних суб’єктом персональних даних має бути надана згода на обробку його даних відповідно до зміненої мети. Прошу повідомити, яким чином ДП «Інфоресурс» отримало згоду на обробку персональних даних відповідно до нової мети... Як випливає з вашої відповіді, при електронному вступі використовувалися персональні дані, які містяться в Єдиній базі документів про освіту. Ці дані були отримані від осіб для видачі таких документів. Прошу повідомити, яким чином особи дали згоду на обробку персональних даних з метою вступу до вищих навчальних закладів».
Проте слід зауважити, що сама ідея запровадження електронного вступу цікава. Є чиновники середнього рівня, які справді хотіли зробити нормальну електронну систему із залученням до неї університетів. Інша річ, що керівництво міністерства (маю на увазі міністра освіти і його заступника Євгена Суліму, які безпосередньо займалися зазначеним питанням) робили це, на моє переконання, з метою проведення певних махінацій (і відповідь міністерства підтверджує це). В освіті є дуже багато серйозних і застарілих проблем, що відкладаються в довгу шухляду, бо на їх вирішення бракує грошей. А система «Електронний вступ», у якій не було такої аж нагальної потреби, реалізували майже блискавично, що, знову-таки, наштовхує на висновок про наявність певного інтересу.