Щороку влітку відбувається вступна кампанія до вишів, і її результати завжди прискіпливо вивчають не лише експерти, а й суспільство. Зазвичай цікавляться, скільки абітурієнтів вступило на бюджет, які університети і міста є найпопулярнішими. А ми пропонуємо подивитися на вступну кампанію з іншого ракурсу.
Цікаво, на яких спеціальностях сконцентруються мізки країни — куди підуть найкращі абітурієнти, й чи вигідно це державі. Бо на самих лише юристах і філологах далеко не заїдеш (при всій повазі) — потрібно розвивати сучасні технології, інженерію, наукові дослідження, словом, потрібні фахівці, які забезпечать конкурентоспроможність і самостійність держави. І саме ті, хто сьогодні вступає до університетів, завтра можуть стати такими фахівцями.
Остаточні підсумки вступної кампанії підбивати ще зарано — відбувається зарахування на контракт, але дещо вже точно відомо. Ми вирішили зосередитися на трьох питаннях.
Перше. Які спеціальності були мегапопулярними у вступників, а які — «лузерами»?
Назви топових спеціальностей нам давно відомі, Міносвіти називає їх рік у рік, і цей перелік не змінюється: більшість учорашніх школярів мріють стати «білими комірцями» — юристами, економістами, менеджерами, журналістами... І навіть те, що на ринку праці їх уже перебір і роботу знайти дедалі важче, нікого, здається, особливо не хвилює.
Зате на інженерів, учителів хімії або фізики, технологів черги до вишів немає. Ось так виглядає «рейтинговий список» спеціальностей — ми наводимо не всі, а лише полярні: ті, що є найбільш і найменш популярними.
Тут є цікаві моменти. Фізика, хімія, математика — це спеціальності для майбутніх науковців, які навчаються не в педагогічних вишах. Теоретично дехто з них також може піти викладати до школи. Тому дуже умовно можемо вважати це ресурсом для шкіл.
Так само і з філологією — вона піднялася в рейтингах уподобань абітурієнтів не тому, що всі хочуть піти до школи й викладати там українську чи англійську (для цього є окремі філологічні спеціальності у галузі «Середня освіта»). На філологію вступають ті, хто хоче вивчати іноземну, бути, наприклад, перекладачем. Популярною є також і українська філологія — українських філологів багато і серед держслужбовців, і серед журналістів-редакторів, і серед SMMників та пресслужб тощо. Але, знов-таки теоретично, фахівці з філологічною освітою можуть і викладати у школі.
Держава всіляко намагається стримати наплив на топові спеціальності й підтримати інші, стратегічно важливі (інженери, технологи, ракетобудування, машинобудування, наноматеріали, енергетика тощо). А для цього збільшує на них кількість бюджетних місць (держзамовлення), щоб у абітурієнтів було більше шансів вступити, дає більшу стипендію, галузеві коефіцієнти, які підвищують конкурсний бал під час вступу на певні спеціальності. Але нічого не допомагає, більшість абітурієнтів однаково хочуть бути юристами-журналістами.
Цього року було урізано державне замовлення на право, адміністрування та управління, соціальні науки. Зате збільшено на приладобудування, інженерію, будівництво, біо- та хімічну інженерію, аграрні науки. Проте, як бачимо, кардинально це картину не змінило.
Чому? На це є кілька причин. Перша: непопулярні спеціальності є зазвичай негуманітарними, і для вступу на них потрібно знати фізику-хімію-математику. Друга причина — вони виглядають не так привабливо, як міжнародні відносини чи журналістика, не обіцяють високих заробітків. Хоча насправді у деяких технарів і технологів зарплати вищі, ніж у «білих комірців». І попит на ринку праці на них великий (а це означає, що робота у фахівця буде завжди).
Причина диспропорції у вступній кампанії ще й у тому, що багато абітурієнтів вступають ледь не навмання, купившись на гарну назву навчальної програми й не розібравшись, чого ж там власне навчають, якими є перспективи. А якщо в назві програми є слова «сучасна», «міжнародна» — це автоматично підвищує привабливість. Наприклад, обираючи між «інформаційними технологіями» та «сучасними інформаційними технологіями», абітурієнти косяками підуть на другу, навіть якщо це одне й те саме.
На жаль, у нас недостатньо розвинена профорієнтаційна робота зі школярами. Зазвичай цим займаються шкільні психологи та класні керівники, все зводиться до виконання тестів і механічного підрахунку балів. Хоча вже з′являються кар′єрні консультанти (як правило, приватні, послуга коштує недешево), їх запрошують на зустрічі зі старшокласниками, а також спеціальні курси від роботодавців, ГО та міжнародних організацій. Але їх мало, і це не системна робота на рівні всієї держави.
Згідно з даними моніторингу, проведеного Інститутом освітньої аналітики, так звані кар′єрні центри є у 1,2% шкіл, а консультанти — у 0,8%. Зате 83% шкіл мають стенди з інформацією про професії (о, це докорінно змінює ситуацію!) — що теж вважається профорієнтацією. Лише кожна п′ята школа використовує для профорієнтації інформаційні технології, консультуючи молодь, яка на «ти» з гаджетами.
А, наприклад, у США в кожній школі є спеціалізований радник, який допомагає старшокласникам обрати кар'єрний шлях і вступити до омріяного закладу освіти.
Можемо порівняти результати. Згідно з даними на 2019 рік (на жаль, свіжіших немає, але відтоді у нас кардинально нічого не змінилося), в Україні не за фахом працювали близько 45% людей із вищою освітою, у Штатах — 4%.
Якби всі люди могли займатися справою, до якої лежить душа, уявляєте, як класно ми б жили, в якій процвітаючій і успішній країні?
Друге питання. Яким був конкурс на різні спеціальності?
Звісно, показати тут усі спеціальності неможливо, тож я обрала полярні приклади: ті, де конкурс найбільший, і ті, де найменший. Скориставшись даними ЄДЕБО, визначила одразу два показники — конкурс заяв (скільки їх було на одне місце) й осіб. Обидва є цікавими. Кількість заяв свідчить про пріоритети вступників — куди б вони хотіли вступити. Хоча, звісно, з часом, коли результати вступної кампанії розглядатимуть під мікроскопом, цікаво було б дізнатися, скільки абітурієнтів просто розкладали яйця в різні кошики — подавали заяви на дуже різні спеціальності, аби отримати бодай якийсь диплом про вищу освіту.
А кількість осіб на одне місце показує реальний конкурс, як він виглядав іще 15 років тому, коли одна людина могла вступати до одного вишу.
Оскільки кожен абітурієнт міг подати кілька вступних заяв навіть на одну спеціальність, кількість людей є меншою, ніж кількість заяв. Можливо, велика різниця між цими показниками свідчить про те, що серед вступників було чимало вмотивованих абітурієнтів, які подавали багато заяв у різні виші, але на одну спеціальність. Так це чи ні — покаже детальніший аналіз даних вступної кампанії.
Ось дані щодо деяких спеціальностей за широким конкурсом — тобто одним на всю країну.
Про причини шаленого конкурсу на журналістику нині можна лише здогадуватися. Це й романтика, й перспективи працевлаштування — від різноманітних видань і до піар-агенцій та пресслужб. А також те, що соцмережі стерли межу між аматорством і професією, і тепер тисячі носіїв лайків вважають себе готовими журналістами, яким бракує лише диплому про освіту.
Цікаво, що загалом на освіту (тобто на всі вчительські спеціальності) конкурс був більш-менш пристойний — 2,4 людини на місце. Але під час подання заяв у системі ЄДЕБО були ситуації, коли у вишах заяв на вступ було майже стільки ж, скільки виш міг дати місць на бюджет.
Зараз, коли вже почалося зарахування новоспечених студентів, бачимо цікаву ситуацію з учителями природничо-математичних дисциплін (фізика, хімія, математика). Держава готова була замовити навчання 1672 спеціалістів. Але зауважила: на навчання візьмуть лише тих, у кого конкурсний бал не нижчий за 125. Не надто суворі вимоги, треба сказати, особливо як порівняти з лікарями (не менш як 150 балів із двох предметів ЗНО) та юристами (конкурсний бал — мінімум 140). Ну, ми ж розуміємо: якщо підвищити планку, залишимося без учителів. Зверніть увагу, конкурсний бал — це не бал ЗНО, а спільна скарбничка, куди враховуються ще й різні коефіцієнти та додаткові бали (наприклад, за підготовчі курси й мотиваційний лист), тому теоретично за конкурсного балу 125 результат ЗНО може бути навіть нижчим за 125.
Так от, навіть за цих полегшених вимог не було заповнено всі 1672 місця — вільними залишилися 284. Чому? Тому що серед абітурієнтів не вистачило тих, хто мав би навіть такий невеличкий конкурсний бал.
А з якими балами вступлять майбутні педагоги на контракт — боюся уявити. Я переглянула дані за минулий рік — навіть у Києві приймали на вчителя фізики з мінімальним конкурсним балом 101, а це означає, що він ледь-ледь склав ЗНО.
Це до слова про кризу нашої природничо-математичної освіти. Ми ніколи її не подолаємо, якщо не наберемо освічених абітурієнтів, які виростуть у кваліфікованих вчителів. Це проблема, яка потребує уваги держави.
Якщо ж подивитися на популярність учительських фахів, то фаворитами серед абітурієнтів є вчителі української мови та літератури (8171 заяв), буквально у спину їм дихають викладачі англійської (6932) та історики (6947 заяв). Порівняно з чотирма сотнями заяв на вчителя хімії виглядає солідно.
На окрему увагу заслуговує вступ на лікарів. Взагалі на спеціальність «медицина» конкурс був 1,2 людини на одне бюджетне місце. Медицина — це лікарі всіх профілів, окрім стоматології. Чому ж такий маленький конкурс на цю спеціальність? Очевидно, тому, що достатньо бюджетних місці, і тому, що кілька років тому було ухвалено жорсткіші вимоги до майбутніх лікарів — щонайменше 150 балів за ЗНО з двох конкурсних предметів. Тобто серйозний фільтр для добору лікарів поставили ще на етапі подання документів. І це справедливе рішення — пандемія наочно продемонструвала, як людські життя залежать від фаховості лікаря.
А от на стоматологію конкурс значно вищий — дев’ять осіб на місце. І це не тому, що так багато людей з дитинства мріяло длубатися в зубах. Стоматологія — золота спеціальність, і навіть якщо вступити на контракт, це швидко окупиться. Є чимало небідних людей, готових інвестувати в таку освіту. На ринку медичних послуг стоматологія — дуже перспективна й дохідна ніша. Знайома лікарка розповіла мені студентський анекдот: «Стоматологи їздять на машині з третього курсу університету, а звичайні лікарі — через тридцять років».
Третє питання. З яким найменшим конкурсним балом можна було вступити на бюджет?
Тут я аналізувала лише вступ за широким конкурсом. Відбувається він у загальних рисах так: усі абітурієнти країни, котрі вступають на певну спеціальність, вишиковуються в один рейтинговий список залежно від конкурсного балу (результати ЗНО та бал атестату, помножені на різні коефіцієнти). І якщо, наприклад, у списку десять тисяч абітурієнтів, а держава виділила на цю спеціальність лише тисячу місць, це означає, що на бюджет вступить перша тисяча осіб.
Отже, який мінімум досягнень був потрібен, аби вступити на бюджет у нашій країні? Який фільтр стоїть на вході до університетів? Фільтр, що відсіює неука і залишає того, хто дійсно може стати класним фахівцем. Ось дані щодо кількох спеціальностей.
Як бачимо, сюрпризів тут немає. Найкращі підуть у журналісти-юристи. А хто розвиватиме технології, будуватиме ракети та сучасні прилади, хто сконструює вітчизняний комбайн для аграрної країни — невідомо. Послуги готові надавати десятки тисяч абітурієнтів, створювати і будувати — тисячі, або навіть сотні. Це сумна статистика.
Ну що ж, чекатимемо на детальний аналіз результатів вступної кампанії. Вони мають значення для майбутньої державної політики.
Держава, яка хоче бути сильною, повинна міцно стояти на ногах у життєво важливих сферах. Мати власні, а не куплені технології, вакцини, космічні ракети й електронні мікроскопи. Тільки тоді вона буде конкурентоспроможною й зможе адекватно відповідати на виклики, які стоять перед нею та світом. А хто готуватиме цих фахівців? Учитель хімії, фізики чи математики з мінімальними балами ЗНО?
Цифри вступної кампанії насправді показують, що в «державі Данській» треба щось змінювати.
Більше статей Оксани Онищенко читайте за посиланням.