Якби ми були до кінця послідовними, то той шкільний предмет, який тепер заведено називати рідною, чи українською, мовою, перейменували б на "граматика української мови". І нарешті отримали б повну відповідність між назвою та суттю.
Ну, а як же ще назвати розтягнений на 11 років зміст навчання, не менше трьох чвертей якого займають уявлення з фонетики-морфеміки-лексикології-морфології-синтаксису? Як назвати предмет, саме представлення результатів освоєння якого подається на ЗНО переважно тією ж граматикою, а не якимись особистісними якостями, в які мали б трансформуватися знання граматики?
Хтось колись ризикнув назвати це "мовою". І воно прижилося. Утвердилося. І тепер розуміється так, що чим надійніше школярик за 11 років завчить саме ту "мову", тим потужнішою буде його здатність повноцінно сприймати й осмислювати, ефективно породжувати і точно та ясно формулювати вербальні повідомлення. Адже вивчення граматики (і це достеменно доведено ще стародавніми греками - індусами, трипільцями, арійцями чи украми - це вже кому куди) - найкращий спосіб розвитку комунікативно-мовленнєвої здатності (за Ушинським - дару слова). Тих, хто в цьому посміє сумніватися, притиснуть посиланнями на дихотомію Фердинанда де Соссюра і задушать основоположною тезою: мовлення - це одноразовий акт реалізації мови, мова ж - це первинність усіх одноразовостей. І саме граматика досконало описує ту первинність. Знаєш граматику - володієш первинністю. Володієш первинністю - преспокійно плодиш одноразовості. Бо й що таке ті одноразовості? Як гласить університетський підручник із методики навчання мови, мовленнєва діяльність - це "сукупність психофізичних дій організму людини, що спрямовуються на сприймання і розуміння мовлення або породження його в усній або писемній формі".
Отак-от…І шкільне навчання, відповідно до цього, дуже правильно робить, коли бачить перед собою не людину, а одразу потрібну "сукупність психофізичних дій організму", за якою - описана в категоріях граматики "мова". Воно розуміє головне: буде вишколений граматикою "організм" - бути й "мовній особистості".
А я цього не розумію. І не приймаю. Для мене мовлення - це обмін життями. Це - акт реалізації людини. Це - спосіб розбудови, утвердження Людини в людині.
Освічені люди одразу ж закинуть, що я - демагог… Освічені люди в нас дуже люблять довільно користуватися словами, аби заплутувати інших у тих тенетах, у яких колись безповоротно заплуталися самі. А я скажу словами одного з героїв "Марусі Чурай": "Тут треба тільки серця й голови". І давно вже треба.
У принципі, я міг би зараз скласти отут загальний перелік тих лінгвістик та їхніх підходів до мови й мовлення, які представляють сьогоденне бачення проблем комунікативно-мовленнєвої діяльності, щоб наочно показати: між тим, що подає за мовою і мовленням сучасна мовознавча наука, і тим, що становить шкільний курс граматики, різниця приблизно така, як між комп'ютером і рахівницею. І, скажімо, уявлення про мову як про складний мнемонічний конгломерат, який не має єдиної будови, чітких обрисів, містить у собі незліченну кількість різноманітних "шматків" і перебуває в постійному русі (а воно представляє цілий напрям мовознавчої науки) - прийнятніше для шкільної методики навчання мови вже тим, що об'єктивніше відображає особливості мовленнєвого акту як форми життєдії людини, ніж граматика це робить із "сукупністю психофізичних дій організму людини".
А можна йти від герменевтики. Від інтерпретаційних моделей. Від уявлення про мовну особистість, яке ми вже навіть задіяли у визначенні мети навчання мови, але під яке не перебудували змісту цього навчання. Особисто я не є його прихильником, але я не можу не визнавати тих очевидних переваг, які цей підхід має, порівняно з підходом традиційним. Та й проти фактів не попреш: фахівці кажуть, що внаслідок застосування саме інтерпретаційних моделей у навчанні словесності американці в 60-тих роках минулого століття отримали нову якість навчання взагалі, а через неї - 80% приросту продуктивності праці в економіці. Зверніть увагу: це сталося внаслідок якісної зміни навчання мови, а не математики чи якихось економічних дисциплін. Тобто, як бачимо, таке собі просте шкільне навчання мови є серйозною продуктивною силою. Або - так само серйозним гальмом.
Не морочитиму читачам голови специфічною термінологією і проблемами лінгводидактики - одразу скажу про найголовніше: наше теперішнє шкільне навчання мови через свою зацикленість на вивченні граматики дуже погано працює на утвердження української мови як рідної і державної в духовному просторі сучасної України.
Причини я вже назвав вище: це навчання не займається двома найголовнішими процесами - становленням і розвитком комунікативно-мовленнєвої здатності як становленням і розвитком особистості, а не заучуванням системи граматичних уявлень; утвердженням через розбудову цієї здатності Людини в людині. Хоча своєю метою проголошує формування духовно багатої, національно свідомої мовної особистості.
Але ж становлення і розвиток людини - це те, що може відбуватися єдино за умови постійного повноцінного обміну життями, а не через маніпулювання прийомами граматичного розбору чи алгоритмами перевірки орфограм на матеріалі насмиканих із текстів речень. І тільки такий обмін життями дасть (та й дає там, де він сьогодні здійснюється, всупереч букві і духу шкільного навчання) українській мові шанс поступово утверджуватися в тих сферах, де в нас і досі панує російська, - в робочих буднях душі. Утверджуватися не примусово, а - природно. Бо коли набуваний досвід, усе пережите фіксується в тобі українським словом, за яким цілісний сплав віковічної культури народу і твого персонального внутрішнього світу, то це вже закладає здорову основу, самі підвалини духовного життя особистості.
Вивести навчання мови в означену мною площину - це означає розбудувати його в межах нової парадигми. Це було б найкращим варіантом повноцінного реформування. Але він у нас зараз абсолютно неможливий: ми не маємо для цього найпотрібніших ресурсів - науково обгрунтованого концепту, підготовлених працівників, навчальних технологій та навчально-методичного забезпечення. І напрацьовуються такі ресурси не за рік-два.
Боюся, тим із нас, хто вже теж бачить проблему і ще й може впливати на прийняття тих або інших варіантів її вирішення, раптом забагнеться вирішити все дуже просто: "позичити" необхідне десь у зарубіжних школах - і запровадити в нас. Думаю, це буде дуже кепським варіантом. Бо під прикриттям позиченої форми в нас розгортатимуться зовсім не ті процеси, з яких ту форму буде знято, а це означає, що й результати ми отримаємо знову не ті. Тобто, формально ніби прогресуючи, реально ми й далі розкладатимемося.
Ми мусимо йти іншим шляхом - поступової трансформації, проволюції того, що маємо, в те, що треба. Враховуючи при тому і досвід тих, хто такі трансформації вже проводив. Але не підмінюючи ним того, що має бути напрацьоване нами самими.
У нас є і власний досвід трансформації системи навчання мови, представлений окремими технологіями чи спробами створити їх. Найголовніше в ньому те, що він - успішний, результативний. І вибудуваний у межах наявної парадигми з щонайширшим застосуванням її бази. Тобто він може спрацювати на основі наявних ресурсів.
Я з повною відповідальністю можу говорити про один із варіантів такої технології, яким займаюся 30 років. Не маю наміру його рекламувати чи пропагувати. Кажу про нього лише як про факт, що підтверджує реальну можливість трансформації. Не більше. Трансформації, яку можна провести простим шляхом переакцентування сьогоднішнього навчання мови, зміщенням орієнтирів, зміною логіки навчального процесу, структурною перебудовою. Зовні це проявиться насамперед у тому, що граматикою ми займатимемося не більше 1/3 навчального часу (при тому що обсяги самої граматики не зміняться), а 2/3 - піде на мовлення. І граматика в нас буде жорстко підпорядкована потребам становлення та розвитку комунікативно-мовленнєвої здатності. Тому курс навчання мови, наприклад, у 5-му класі вже не буде компіляцією сколків мовознавчих дисциплін ("Синтаксис і пунктуація. Фонетика… Будова слова…") - він буде певною цілісністю, яка може називатися "Основи досконалого усного і писемного мовлення". І навчання мови вибудовуватиметься як поступ від примітивних до все досконаліших форм володіння мовленням, а не як рух від спрощеного уявлення про якісь граматичні одиниці до уявлення про них же, але вже складнішого (слідком за віковими особливостями учнів, мовляв).
Я не хочу прогнозувати реакції високої педагогічної науки чи широкої педагогічної практики на пропоноване мною. Тим паче не збираюся в чомусь переконувати представників панівних "видавничих угруповань", які плідно розгорнули відповідний бізнес і хочуть процвітати й завтра. Я просто кажу: люди, маємо дуже серйозну проблему, але є варіанти її вирішення. Мені вони бачаться отак-ось. А вам?
… Колись, здається ще 1997 р., представляв свою технологію в одній із елітних київських шкіл. Брався провести урок із десятикласниками, використовуючи свої посібники. Ці останні мали дуже жалюгідний поліграфічний вигляд. Гірших я ні до того, ні опісля не бачив. Але йшлося насамперед про демонстрацію можливостей технології. В межах модуля 3х30. Тобто я мав півтори години, щоб розкрити потенціал пропонованого.
Через півтори години директор коледжу попросила своїх вихованців визначитися: за чим працюватимуть у цьому навчальному році - за традиційними підручниками чи за пропонованими посібниками? Подам лише дві найпоказовіші відповіді:
-- Я - за посібники. Скажу чесно: за ті 2 роки, протягом яких ми вивчали речення, я так і не могла збагнути, з чим же маю справу. Сьогодні мені це відкрилося за 20 хвилин. То навіщо працювати з тим, що орієнтоване на роки роботи, коли є посібники, які дають змогу досягти результату за 20 хвилин?..
-- До сьогоднішнього уроку в мене про мову було таке враження, ніби це -довжелезний сірий мур, попід яким кудись ідеш та й ідеш… Сьогодні на уроці я відчула: мова - це безмежний океанський простір… Я навіть дихала тим простором.
… Слухав казане учнями і споглядав групу присутніх на уроці вчителів-мовників. Для них океану не було, бо вони - спостерігали. Вони - критично оцінювали й порівнювали, виявляли: як пропоноване мною відповідає їхнім власним уявленням про ефективне навчання мови… Зовсім не відповідало… Тому я нітрохи не сумніваюся в тому, що на наступних уроках їхні учні знову "мацали довжелезний сірий мур", напрацьовуючи тим самим стійку відразу до мови і всього того, що нею може бути представлене. Адже мур - хай навіть рідний і державний - він таки мур, а не океанський простір…