"З 2011 по 2013 роки спостерігаються тривожні антиукраїнські тенденції в питанні українського національно-патріотичного виховання". Такими словами починається звернення українських науковців, громадських діячів та освітян до влади і усіх небайдужих українців. Усього 67 підписів. Крим, Луганськ, Львів, Київ.
"Багато було таких, хто відмовлявся підписувати, - розповідає ініціатор звернення президент Міжнародного фонду імені Ярослава Мудрого Валентина Стрілько. - Казали: ви ж розумієте, можуть і з роботи звільнити. Інші свою відмову прикривали якимись іншими причинами."
- Пані Валентино, сьогодні дискусії ведуться переважно навколо нових стандартів навчання, програм, підручників. Чому саме тепер ви порушили тему патріотичного виховання?
- Коли ми з колегами проаналізували нові Державні стандарти базової і повної загальної середньої освіти, то побачили, що там практично відсутній український зміст. Поняття "державна мова" підмінюють терміном "рідна", що відкриває можливості для просування російської мови у освітній простір. Державна мова - українська - не виділяється окремим розділом, а іде у розділі "мови і літератури", через кому з "мовами національних меншин"… Мабуть, щоб уникнути прописання головної мети та складових її вивчення.
Ми проаналізували підручники з української мови для
початкових класів. Це у сумі
743 сторінки. На них - усього
27 тез або речень, де згадуються слова, пов'язані з Україною. Лише двічі у вправах вживається термін українська мова: "Українська мова - державна мова України" та "Ми - українці. Мова наша - українська". У жодному проаналізованому підручнику з мови немає вправ з текстами про її красу, мелодійність, про пісні й народну творчість.
Вразило і те, що у "Читанках" для початкових класів немає оповідань з історії України, про героїв-козаків, героїв боротьби за незалежність України. На яких же прикладах виховуються діти?
Історія України також не виокремлюється як важлива складова навчального процесу. Вона входить до загального розділу "суспільствознавство". Замість терміну "українська нація, український народ" вживається термін "населення України".
У нових державних стандартах освіти не ставиться за мету сформувати у дітей ґрунтовні знання про Україну, її історію, культуру і традиції.
Сьогодні у початкових класах, які навчаються за старими стандартами, поки що є такий предмет "Я і Україна". Я завжди критикувала його за зміст, за те, що там ставляться акценти на негативних характеристиках українців. Наприклад, смішними і недолугими видаються поради мити голову не менш ніж раз на тиждень. Та цей курс принаймні був. Його можна було вдосконалити, підправити. Тепер я отримала листа-відповідь від Міністерства освіти, в якому зазначено, що за новими стандартами через декілька років курсу "Я і Україна" у початковій школі не буде.
- Проте офіційно ніхто не заперечує патріотичне виховання у школі. Розроблено навіть спеціальну державну програму на його підтримку.
- Так, відкрито про це не говорять, все робиться "тихою сапою". На сайті Міністерства освіти і науки довгий час "висів" проект Концепції загальнодержавної цільової соціальної програми патріотичного виховання молоді на 2013-2017 рр. Було утворено робочу групу для її опрацювання. Але коли ми з колегами почали запитувати у чиновників, чи почалася її реалізація і які перші результати, з'ясувалося, що програми вже не існує. Тому що у Національному плані дій на 2012 рік передбачено скорочення кількості державних цільових програм. А "патріотичним вихованням" вирішено доповнити вже існуючу Державну цільову соціальну програму "Молодь України" на 2009-
2015 рр., яка, до речі, не стосується учнів загальноосвітніх шкіл.
На мою думку, антиукраїнським є і проект Концепції громадянської освіти та виховання в Україні. Він спрямований на виховання космополітів, бо ставить за мету "виховання громадянина, який "має відчуття належності до світової спільноти". Поняття українського національного виховання в цьому документі цілком відсутнє, а поняття патріотизму нівелюється поняттям "громадянське виховання".
У Концепції літературної освіти виховні акценти зміщені, навіть небезпечні, оскільки підводять до усвідомлення української мови і літератури як другорядних. Вони закріплюють колоніальний статус України та фіксують травми радянського минулого у свідомості нових поколінь.
У "Національній стратегії освіти", ухваленій ІІІ з'їздом освітян, містився абзац про необхідність "розроблення та
реалізації Концепції національного виховання", а "ключовим напрямом освітньої політики" мала стати "побудова ефективної системи національного виховання, розвитку і соціалізації дітей та молоді". В самій же стратегії, яку на підставі рішення з'їзду освітян затверджено указом президента, цей абзац з невідомих причин зник. Але ж ухвалу було підтримано одноголосно делегатами з'їзду. Хто дозволяє собі одноособово правити колективне рішення? І як це назвати?
Проаналізувавши "здобутки" останніх років, я вжахнулася з того, якими швидкими темпами викидається все українське з освітнього простору. Українські школи вже давно стали неукраїнськими!
Щоб привернути увагу якомога ширшого кола громадськості до проблем виховання в системі освіти та напрацювати пропозиції з кардинальних змін у цій галузі, наш фонд ініціював всеукраїнські науково-практичні конференції "Українське національно-патріотичне виховання: реалії, тенденції, перспективи".
- І вам вдалося "запалити" всю країну?
- Поки що не вдалося. Якби засоби масової інформації більше висвітлювали наші заходи і було в нашій державі більше рішучих людей - більше і зробили б. Починали роботу серед учителів і науковців. Розіслали пропозиції в усі педагогічні вузи країни та класичні університети (а це приблизно 400 закладів). Щоб з нами не боялися співпрацювати, фонд звернувся до президента Національної академії педагогічних наук України
В. Кременя - давайте проведемо цю роботу спільно. Наша
команда вдячна президентові НАПН за підтримку.
На пропозицію озвалося менш ніж 20 вузів. Переважно ті, де знали мене особисто. Прикро, що відгукнулися насамперед на моє ім'я, а не на тему. Гадаю, чимала частина керівників боялася теми обговорення. Один ректор так і сказав мені у телефонній розмові: "Я боюся цієї теми, як вогню". В його навчальному закладі так і не було проведено конференцію. А там, де всеукраїнські конференції про українське національно-патріотичне виховання все ж відбулися, ректори або завідувачі кафедр іноді не приходили на ці заходи. Од гріха подалі.
Зверталися ми і до ЗМІ, пропонували бути інформаційними спонсорами, розіслали близько 40 листів-запрошень. Вразило те, що не озвався жоден журналіст із фахових освітянських газет чи журналів. Відгукнулася газета "Голос України". І ми щиро вдячні за це її колективу.
Натомість одна дуже відома в Україні щоденна газета, яка позиціонує себе як патріотична, перше, що сказала у відповідь на наше звернення - "платіть гроші". І виставила величезну для нас суму у півсотні тисяч за висвітлення кожної конференції (мовляв, це реклама). Та ще й поставила умову: ми повинні викупити тираж, оформити передплату і продавати на конференції книжки, які друкує ця газета. Я сказала: "Вибачте, якщо ви вважаєте тему комерційною, то глибоко помиляєтесь. Тоді нам не по дорозі". Вони все-таки погодилися висвітлювати нашу ініціативу - дали сякий-такий матеріал як відчіпного.
Звісно, для проведення заходів потрібні були кошти. Ми хотіли друкувати матеріали конференції, розповсюджувати цікаві доповіді, висновки. Написали листи до майже 500 фірм. Відгукнулася одна, з Рівного. Її власник перерахував нам
300 гривень. І ми дуже вдячні за це, адже річ не в сумі. Якби всі, до кого ми звернулися, перерахували по 300 гривень, заходи можна було б провести набагато ефективніше.
- Як видно з офіційної інформації, співорганізатором ваших конференцій було Міносвіти. Відомство саме себе критикувало за те, що "зарубало" патріотичне виховання?
- Звичайно, ні. Ми уклали з Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти договір про співпрацю і розпочали роботу. Якогось особливого спротиву з боку МОН ми не відчували. Підтримки також. Але незримо на наших конференціях чиновники були присутні. Недаремно ж так боялися деякі керівники навчальних закладів приходити до нас.
Коли наш фонд надіслав до МОН резолюцію конференції про незадовільний стан патріотичного виховання в країні,
ми отримали відповідь: "Вважаємо недостовірною інформацію щодо відсутності на державному рівні системи патріотичного виховання молоді в Україні та відповідної законодавчої бази". Нам надіслали аж на п'яти аркушах перелік заходів, які, на думку міністерства, сприяють патріотичному вихованню: "Зірниця", "Молода гвардія", святкування перемоги у Великій Вітчизняній війні тощо.
- Щоб рішення конференцій не залишалися красивими словами на папері, вони повинні мати практичне значення і відповідати як мінімум на головне питання: що робити?
- На підставі рішень конференцій ми плануємо розробити конкретні заходи і запропонувати їх державним мужам. Поняття українського національно-патріотичного виховання необхідно закріпити на законодавчому рівні. Внести відповідні зміни до Закону про освіту. А ще краще - розробити та ухвалити закон про національно-патріотичне виховання учнів, державну програму українського національно-патріотичного виховання молоді. Ви знаєте, що в Росії закон про патріотичне виховання вже пройшов перше читання? А відповідна програма фінансується з державного бюджету вже майже 20 років. Чим ми гірші?
Ми хочемо, щоб наші діти пам'ятали і пишалися саме тим, що вони українці. Щоб з гордістю говорили: я українець, я єврей українського походження, я грузин українського походження, я росіянин українського походження і нікуди з Батьківщини виїжджати не хочу. Нам не потрібні космополіти. Без справжньої української нації ніколи не буде справжньої української держави. Великий Платон колись сказав геніальні слова: "Скажіть мені, яке покоління ви виховуєте, і я скажу, яку державу ви будуєте!".
Рішення кожної нашої конференції ми надсилаємо депутатам Верховної Ради. Щоб вони усвідомили загрозу національній безпеці України, яку несе незадовільний стан виховання в освітніх закладах. Ми прагнемо спільно з ними розробити відповідні законопроекти.
Проаналізувавши склад парламенту, визначили приблизно 200 парламентарів з різних політичних партій, яких вважаємо "небезнадійними" і на яких сподіваємося. Відгукнулося лише 39 народних обранців. Одні сказали: давайте нам у руки матеріали, ми готові. Дехто написав, що врахує пропозиції. Двоє відповіли - це не наша компетенція, пишіть листи до комітету з питань освіти і науки. Але вибачте - якщо, наприклад, завтра війна, то це має хвилювати лише комітет з питань національної безпеки і оборони?
Потрібно також доопрацювати та істотно наповнити українським змістом ухвалені нормативно-правові акти у сфері освіти. Запровадити на телеканалах регулярні освітні програми державною мовою.
Саме ці кроки окреслені у зверненні учасників всеукраїнських науково-практичних
конференцій. Його підписали 67 науковців, освітян, громадських активістів з різних регіонів України: Києва, Львова, Луганська, Дрогоби-ча, Миколаєва, Сімферополя, Запоріжжя тощо. До речі, кримчани дивувалися - а що ж це так мало киян підписало наше звернення? Тих, хто хоче змін в освіті - багато. Тих, хто може про це сказати - мало.
Іноді мені кажуть: нічого, мине час, зміниться влада і все буде по-іншому. Та я реаліст і розумію - якщо ми сьогодні не подбаємо про виховання патріотично налаштованого покоління, нічого хорошого у майбутньому не буде. І нашої держави може не бути також.
Знаєте, що писала Катерина ІІ в інструкції генеральному прокурору князю Вяземському, коли заповзялася за "обрусєніє Малой Россіі"? "Сии провинции надлежит легчайшими способами привести к тому, чтобы они обрусили и перестали смотреть как волк в лесу. К тому приступ весьма легкий, если разумные люди набраны будут начальниками… Когда ж в Малороссии гетьмана не будет, то должно стараться, чтобы во век и имя гетьманов исчезло…" У цьому сенсі правильні начальники керують нашою освітою…
Не можна сидіти, склавши руки. Знаєте, яке продовження має відоме українське прислів'я "моя хата скраю"? "Першим ворога зустрічаю".