Традиційно в розвинених країнах університетську місію розглядають у трьох площинах: навчання, дослідження та служіння спільноті. Українські заклади вищої освіти (ЗВО) завдяки радянській спадщині найбільше сфокусовані на навчанні.
Розділення освіти і науки в СРСР призвело до надмірної сфокусованості вітчизняних університетів на ретрансляції знань. Відмінності між плановою економікою СРСР та українським сьогоденням широко відомі, тож не вщухають дискусії з приводу підходів до підготовки фахівців у сучасних умовах. Викликом залишається почути голоси студентів у цих дискусіях.
Роль студентів в освітньому процесі, безперечно, за часи незалежності змінилася. Українська держава переважно відмовилася від використання студентів як дешевої робочої сили та від примусового розподілу випускників ЗВО. Хоча деякі адміністрації навчальних закладів усе ще практикують так званий третій трудовий семестр для виконання студентськими силами ремонтних і сільськогосподарських робіт. Тим часом студенти мають змогу демократично організовуватися і представляти свої інтереси через органи студентського самоврядування та громадські організації як на рівні ЗВО, так і в органах державної влади, що, звісно, вище за можливості, які свого часу мали радянські комсомольці.
Студентські активісти фактично вибороли право стати суб’єктами освітнього процесу. Адвокаційні кампанії, протестні акції та робота в експертних групах дозволили лідерам студентського самоврядування зафіксувати у профільному законі студентоцентризм як один із основних принципів діяльності ЗВО. Проте, як відомо, суворість українських законів компенсується їх вибірковим виконанням. Керівники ЗВО все ще не готові до співпраці зі студентами, а подекуди навіть публічно закликають імітувати участь студентів на засіданнях профільного комітету Верховної Ради, наче ідеї студентської участі — від лукавого.
Проте участь молоді — нормальна практика в Європі, й не лише в закладах вищої освіти, а й у громадах загалом. Рада Європи у своїх дослідженнях посилається на драбину Харта, яка окреслює різні етапи участі молоді й точно визначає, що імітація такою не є. Найефективніша участь молоді тоді, коли молодь працює нарівні з іншими учасниками процесу. Студентоцентризм саме й створює чимало можливостей для реалізації цієї ідеї та розвитку студентів і університетів.
Створення умов для активної участі студентів у освітньому процесі в перспективі сприятиме підвищенню якості вищої освіти. Багатогодинні лекції, які в часи обмеженої кількості друкованої літератури були ефективним способом передачі знань, втратили свою доцільність. Широкий доступ до інформації в мережі Інтернет дає змогу вивчати матеріал самостійно. Студентів дедалі більше цікавлять можливості поставити запитання щодо вже наявної в них інформації, виконати практичні завдання або попрацювати над помилками. Актуальність університетського досвіду відіграє велику роль у мотивації студентів до навчання, адже всі ми бачимо, як бурхливо змінюється світ навколо. Інтерактивні методи залучення студентів на парах стали ще актуальнішими в часи пандемії, коли викладач конкурує за увагу студента з його оточенням удома. Активна участь студентів у обговореннях на парах дозволяє глибше зануритися в матеріал, розглянути тему в сучасному контексті, а також спонукає студентів ділитися власним досвідом.
Провідні університети світу будують свій освітній процес у формі, що передбачає значний простір для навчання між однолітками. Кожен студент приходить до ЗВО зі своїм досвідом та інтересами, а отже, володіє інформацією, навичками й контактами, які можуть зацікавити одногрупників чи навіть ширше коло студентів. Сприяння обмінові досвідом та інформацією між студентами дозволяє університету значно розширити можливості для студентського саморозвитку та рефлексивності. Викладачі планують свої курси у форматах, які передбачають не лише індивідуальну роботу, а й роботу в групах. Студенти можуть працювати над спільними дослідженнями, проєктами або навіть розробляти рішення для завдань реального бізнесу, отримуючи таким чином досвід співпраці з потенційними роботодавцями. Частина українських ЗВО також уже використовує аналогічні підходи.
Чинні умови забезпечення якості вищої освіти так само передбачають участь студентів. Задум цього процесу полягає в тому, щоб здобувачі вищої освіти сприймалися не просто як отримувачі послуг, а як агенти, котрі можуть пропонувати ідеї для змін в освітніх програмах і долучатися до їх впровадження. Анкетування студентів — найпростіший спосіб залучити їх до забезпечення якості вищої освіти. Студенти можуть оцінювати якість курсів, викладання, позакласних заходів, а також інфраструктуру. Проте збільшити суб’єктність студентів можна в тому числі за рахунок підвищення їхньої ролі в генеруванні та аналізі даних щодо програм. Студенти можуть не лише відповідати на опитувальники, а й долучатися до їх розробки та аналізу даних. Здобувачі вищої освіти можуть проводити фокус-групи для глибшого дослідження якості освітньої програми та перспектив її розвитку. Підвищення ролі студентів у забезпеченні якості вищої освіти дає можливість розвинути їхнє розуміння ролі досліджень і даних у прийнятті управлінських рішень. Студенти можуть на практиці застосувати дослідницькі методи і відкрити власну пристрасть до науки.
Студенти можуть брати участь у наукових дослідженнях на всіх рівнях вищої освіти, тож для розвитку вітчизняної науки необхідно розширювати відповідні можливості. Сьогодні наука часто здається студентам незрозумілою й нецікавою, про що говорять лідери студентського самоврядування. Науковці невтомно повторюють, що часто талановита молодь залишає Україну для здійснення досліджень за кордоном. Тобто зацікавити студентів долучитися до наукової спільноти є викликом, котрий необхідно подолати. Створення можливостей для студентів уже з перших курсів спробувати себе в науці є дійовим підходом, який використовують за кордоном і подекуди в Україні. Спочатку студенти вчаться писати аналітичні есеї або критичні аналізи наукових статей. Такі завдання корисніші за письмові іспити, які перевіряють частіше здібності до списування, ніж оволодіння матеріалом. Студенти старших курсів можуть виконувати невеликі дослідницькі роботи в рамках своїх курсів. Нарешті, студенти можуть багато чого навчитися, працюючи в командах досвідчених дослідників над їхніми проєктами. Особистий досвід із різними методами досліджень і темами допоможе студентам формулювати ідеї для нових університетських досліджень і проєктів. Студенти зможуть ділитися своїм досвідом за межами університету, популяризуючи науку. Наприклад, чимало школярів можуть зацікавитися наукою, почувши про неї простими словами від своїх трохи старших, але все ж недавніх колег.
Нарешті, варто пам’ятати про третю місію університетів — служити спільноті, в якій вони перебувають. Студенти можуть відіграти чималу роль як у формуванні розмаїття позакласних можливостей для університетської спільноти, так і у зв’язках ЗВО з громадою. Через централізовану систему управління вищою освітою, яка панувала в Україні більшість часу, формулювання унікальної ролі університетів у їхніх громадах трапляється досить рідко. Студенти можуть скористатися цією можливістю й дати поштовх розширенню зв’язків університетів із громадами через культурні, благодійні, освітні та інші проєкти. Студенти з досвідом міжнародної мобільності (офлайнової чи онлайнової) можуть трохи відчинити вікно у світ для мешканців громади, які не мали нагоди подорожувати. Здобувачі вищої освіти можуть спряти розвиткові стосунків роботодавців із університетами, адже чимало студентів працюють або проходять стажування ще під час навчання. Частина українських ЗВО успішно використовує ці ідеї і для підвищення актуальності своїх програм, адже студенти з досвідом роботи можуть запропонувати до розгляду на курсі реальні бізнес-кейси. Розробка ідей для відповіді на виклики громади — основний інструмент служіння університетів як інтелектуальних центрів.
Значну роль у розвиткові суб’єктності студентів відіграють органи студентського самоврядування (ОСС). Вони мають інструменти впливу на процеси у ЗВО, а також ресурси для підтримання студентських ініціатив. Підходи до роботи ОСС у вітчизняних університетах різні: десь колегії об’єднують десятки студентських організацій, а десь парламенти стають майданчиками для зустрічі різних факультетів, тоді як ради реалізовують власні проєкти. Гнучкість ОСС у їхній структурі та сферах діяльності є, безумовно, перевагою, яка дозволяє підлаштуватися під потреби студентів. Часто викликом у діяльності ОСС стає недосвідченість студентів у громадській діяльності, що подекуди дозволяє адміністраціям перетворити органи студентського самоврядування на неокомсомол. Звісно, такі практики негативно позначаються на участі студентів, адже сигналізують про неготовність університетської спільноти сприймати їх як повноцінних учасників процесу освіти.
Набуття студентами суб’єктності потребує копіткої праці з боку як студентських організацій, так і викладачів і адміністрацій ЗВО. Активна участь стає можливою за умови розуміння студентами свого середовища та правил гри, доступу до ресурсів та наявності конструктивного зворотного зв’язку. Вступивши до університету, студенти потрапляють у нове середовище, яке є досить консервативним і бюрократичним, тож їхня адаптація й залучення мають бути свідомими та цілеспрямованими. Комунікація відіграє в цьому ключову роль. Зверніть хоча б увагу на сайти ЗВО, які частіше використовують суху лексику нормативно-правових документів, ніж зрозумілу молоді мову. Всім учасникам освітнього процесу потрібно співпрацювати для створення середовища свободи, самопізнання, дослідження світу.
Більше статей Єлизавети Щепетильникової читайте за посиланням.