«Ти мене не чуєш!» — скільки разів ви, якщо ви вчитель, промовляли цю фразу на уроці до одного зі своїх учнів? Або, можливо, вдома до своєї дитини? Вона крутиться, постійно чимось клацає, не здатна всидіти на місці, ніби під нею пружина. Це може здаватися навмисною спробою вивести вас із себе. Сконцентрувати увагу такого учня бодай на десять хвилин — це виклик. Все, що не феєрить, — нудно. Водночас те, що виходить за межі звичайного, викликає надзвичайне емоційне збудження, яке важко вгамувати.
За статистикою, в типовому класі таких дітей може бути десь троє, й двоє з них, найімовірніше, хлопчики. Перше, що спадає на думку, коли бачиш таку поведінку, — те, що це наслідки невихованості, вседозволеності та свідомого прагнення підірвати терпіння вчителя. Однак така поведінка, швидше за все, є ознакою розладу дефіциту уваги та гіперактивності (РДУГ), за якого хімічні процеси в голові дитини працюють не так, як у більшості. Й вона не може це «вимкнути» чи «виправити», її поведінка — не її вибір, а наслідок роботи мозку, й це залишиться з нею на все життя. РДУГ має щонайменше дві з трьох ознак: імпульсивність, дефіцит уваги та гіперактивність, які проявляються постійно, і в школі, і вдома. Розлад зачіпає не лише навчання — він ускладнює повсякденну рутину, соціальні взаємодії, побудову довготривалих дружніх зв’язків. І в 65% випадків ці труднощі зберігаються й у дорослому віці.
Розповім про досвід Британії, оскільки працюю зараз у британській школі. Сподіваюся, ці поради будуть корисними і для вчителів, і для батьків школярів зі РДУГ.
Насамперед хочу зазначити, що у британських школах інформація про психічні стани, особливі освітні потреби дітей не є таємницею для вчителів. Навіть якщо виходиш на заміну, то разом із навчальними матеріалами отримуєш папку з фотографіями учнів класу, планом їхньої розсадки (з фотографіями) та профайли дітей із переліком їхніх особливих освітніх потреб: як краще поводитися з тією чи іншою дитиною і чого уникати. А якщо учитель інформований, то й зобов’язаний діяти професійно.
Звісно, немає чарівної палички, яка змусить усіх учнів поводитися саме так, як зручно вчителю. Проте є низка практичних рекомендацій, які можуть допомогти зменшити складнощі й водночас підтримати дитину зі РДУГ у школі:
- Розташування дитини зі РДУГ у класі має значення. Найкраще, якщо вона сидить ближче до вчителя — так легше підтримувати зоровий контакт і м’яко коригувати увагу. Водночас бажано, щоби дитина сиділа спиною до більшості учнів, аби зменшити кількість відволікаючих чинників. Також варто уникати місць біля вікна або яскравих стін із постерами — усе це може миттєво переключити увагу.
- Оточення — теж інструмент. Корисно, коли поруч із дитиною сидять учні, які демонструють позитивну поведінку. Така модель дає змогу засвоювати соціальні норми через наслідування. Це ж саме стосується й формування груп для командної роботи: правильне оточення може стати тихим, але дієвим союзником у навчанні.
- Орієнтир на позитивну поведінку. Якщо реагувати тільки на негативну поведінку, з часом дитина стверджується на думці, що бути поганою — це її сутність, і переконати в протилежному буде важко. Тому слід акцентувати увагу на позитивній поведінці й хвалити не тільки за хороше, а навіть за відсутність поганого. Це не завжди природна реакція — хвалити не за досягнення, а за відсутність проблем. Тому варто підійти до цього системно й давати регулярний відгук дитині: наприклад, наприкінці кожного уроку знайти хоча б одну дрібницю, за яку можна її похвалити. Фрази на кшталт: «Я бачила, як тебе відволікали, але ти дуже добре тримався», «Ти молодець, що сьогодні залишалася зосередженою», «Ти переборов себе і зміг спокійно вистояти в черзі», «Я ціную, що ти дочекалася своєї черги відповісти» створюють для дитини відчуття поступу й підтримки. Дуже важливо також підтримувати постійний контакт із батьками. Якщо вчитель регулярно повідомляє, що «день минув добре», це дає змогу батькам будувати систему мотивації вдома — не через покарання, а через заохочення. Коли дитина бачить, що батьки й учителі діють злагоджено, це допомагає їй усвідомити, що залишитися непоміченою не вийде, тож єдиний вихід — намагатися бути хорошою.
- Ритуали й стабільність захищають від надстимуляції. Більшість учнів зміна умов чи формату уроку може мотивувати. А от для дитини зі РДУГ це — відкриті двері до хаосу, надмірного збудження й втрати самоконтролю. Тому варто зважити за й проти «креативу» та пам’ятати, що для деяких учнів стала рутина й передбачуваність є важливішими. Якщо зміни неминучі — краще заздалегідь попередити дитину й дати їй час адаптуватися.
- Чіткі кордони як опора. Учень зі РДУГ часто сам провокує зміни — «розгойдує» межі, перевіряючи все на міцність. Саме тому потрібно не просто встановлювати правила, а регулярно перепідтверджувати їх незмінність, що дає відчуття «берегів».
- Увага — на випередження. Фізична близькість учителя та регулярний зоровий контакт допомагають утримувати увагу та регулювати поведінку. Дитина зі РДУГ постійно «зчитує», чи є контакт, чи помітять її — й часто починає поводитись яскраво або зухвало саме тоді, коли уваги бракує. Тому важливо «перепідтверджувати» доступність своєї уваги: дати її до того, як учень почне поводитися так, що ви будете змушені її приділити.
- Зниження напруги через контрольований рух. У початковій школі дітям зі РДУГ часто надають спеціальні рухомі подушки (wobble cushions), які дають змогу безпечно рухатися навіть під час сидіння, не заважаючи іншим і не випробовуючи меблів. Також іноді їм дозволяють тримати в руках сенсорну іграшку (fidget toy), яка не видає звуків і не відволікає інших, наприклад, шматок спеціального пластиліну Blue Tack, що не забруднює рук. Однак варто зауважити: наукових доказів того, що сенсорні іграшки мають однозначно позитивний ефект, немає.
- Невимушена ізоляція. Дитина зі РДУГ часто опиняється в центрі непорозумінь під час перерв. Щоби знизити ризик конфліктів, доцільно практикувати м’яку, непомітну ізоляцію — не як покарання, а як запобіжний захід. Найкраще це реалізується під виглядом «відповідального завдання»: попросити погострити олівці, допомогти розкласти матеріали чи підтримати молодших учнів (під контролем дорослого). Такі завдання підвищують їхню зазвичай низьку самооцінку та впевненість у собі.
- Мікроконтроль. Учням зі РДУГ складно самостійно організувати роботу. Голос учителя для них звучить так само, як за радянських часів із радіоприймачів звучав «Голос Америки». Тому інструкції мають бути короткими, чіткими, складатися з одного-двох кроків. Після кожного етапу — візуальна мітка (наліпка, позначка в зошиті, короткий коментар), яка слугує «якорем» і допомагає утримуватися в «берегах». Слід зменшувати кількість інформації за одиницю часу. Також потрібно обов’язково переконуватися, що попереднє завдання завершено, — й лише тоді переходити до нового. Інакше вчитель втрачає дитину й мусить повертати її в процес уже зі збоями.
- Вибір без вибору. Щоб уникати конфронтації, краще давати «вибір без вибору», що знижує напругу: «Ти хочеш, щоб я потримала твій телефон у руках, чи покладеш його на мій стіл, аби він був у безпеці?» замість «Припини…». Це допомагає дитині «зберегти обличчя» перед однокласниками, не завдаючи шкоди самооцінці.
- Контроль над вигукуванням. Щоб уникнути постійного вигукування відповідей, замість стандартного запрошення «Хто знає?» можна використати відповіді «хором» або індивідуальні дощечки (whiteboards), дуже популярні в британських школах. Це дає дитині шанс висловитись, але в контрольованій формі.
- Візуалізація сигналів. Імена таких учнів часто звучать на уроці десятки разів, і з часом це сприймається ними як фоновий шум, а інших дратує й відволікає. Натомість варто використовувати чітку, зрозумілу візуальну систему, яка дозволяє бути в контакті з дитиною без використання голосу, наприклад, жести («Молодець», «До роботи», «Я з тобою», «Попередження»), кольорові сигнали (наприклад, червона та зелена картки) або короткі мовчазні коди.
- Зберігайте пильність. Такі діти мають слабке відчуття ризику, тому діють імпульсивно й не прораховують наслідків своїх слів або вчинків. Тому важливо бути уважними до їхніх слів, жартів чи «ідей», які можуть передувати небезпечним ситуаціям.
І насамкінець. Зосереджуйтеся на тому, що ці діти вміють краще за інших, і не втрачайте віри в них. Вони неймовірно сміливі, вміють ризикувати й реалізують свої ідеї без зайвих вагань. Саме тому надзвичайно високий відсоток людей зі РДУГ — серед підприємців. Можливо, їхня швидка реакція та відсутність страхів допоможе їм стати рятівниками, пожежниками або поліціянтами. Також ці діти не бояться сцени й надмірної уваги. А ще вони часто успішні в тому, що треба робити руками.
Хваліть себе за кожен, навіть маленький крок назустріч такій дитині. Й не втрачайте надії, що прийде час, коли ви пишатиметеся тим, що були їхніми вчителями.