Якщо хтось думає, що профтехосвіта в нас безкоштовна, то глибоко помиляється. Це у виші тепер можна вступити без поборів. А ось подача документів до ПТУ виллється абітурієнту в кругленьку суму. Хоча коли зважити на те, що в ці навчальні заклади йдуть діти з переважно бідних сімей, то обов’язкові внески на суму кілька тисяч гривень для них просто непідйомні.
Однак керівникам від профтехосвіти перейматися цим неохота. Тож якщо не маєш грошей — документи просто не приймуть. Принаймні, схоже, так заведено в системі професійно-технічної освіти Одеси. І, судячи з відповіді Міністерства освіти, її практика в Україні — не виняток.
На скаргу про свавілля і прохання втрутитися та припинити збір «данини» департамент професійно-технічної освіти — профільний підрозділ Міносвіти — повідомив, що це питання не в його компетенції.
Відписка з Києва на скаргу про категоричне вимагання коштів під час вступу в ПТУ здивувала навіть не так змістом, як часом, який знадобився на підготовку такої «обґрунтованої» відповіді. Вона надійшла через місяць, хоча просили відреагувати терміново, адже вступна кампанія тривала не безконечно.
Оскільки ж пошук управи на здирників виявився марним, побори під час вступної кампанії буяли, як бур’ян на щедро удобреному ґрунті. Аби звинувачення не виглядало голослівним — конкретний приклад цьогорічного вступу в одне з ПТУ «перлини біля моря» дитини, котра пішла зі школи, щоб якомога швидше здобути професію і допомагати родині у скруті.
Дев’ятикласник із соціально вразливої сім’ї обійшов чи не всі освітні заклади міста, шукаючи найнижчу «таксу». Насправді вона різнилася на кілька тисяч між ПТУ вищого і нижчого штибу. І хоч абітурієнт обрав невисоке за статусом училище, однак суми, необхідної для освітніх вимагачів, не назбирав.
Тож вступ ледве не зірвався не тільки через непідйомні побори, а й через те, що сім’я до останнього наївно сподівалася на реакцію Міністерства освіти, яке мало б угамувати апетити здирників. До місцевої влади не зверталися, пам’ятаючи гіркий досвід клопотання про соціальну допомогу малозабезпеченим.
Які саме «добровільні» внески не справили враження на чиновників у Києві? Якщо конкретно, то йдеться про вступний внесок на суму 500 грн, кошти на придбання форми — 5 тис. грн (мабуть, сплутали себе з якимось престижним англійським коледжем). 300 грн слід було заплатити за практику. Хоча яка може бути практика у вступника?
Правда, якщо бідолашний абітурієнт не має цієї суми, то може прийти й відпрацювати «на підхваті» кілька днів. Ну, а ще треба принести дві банки фарби чи то на потреби училища, чи комусь на дачу. Слід також розоритися на дрібнички, які вартують пару сотень гривень. Адже навіщось потрібно аж 6 фотокарток, стільки ж конвертів із марками, папка з файлами…
І це не кінець. Бо якщо все перелічене вже сплачене і документи прийняті, то «добровільні» внески тривають. Подана довідка про стан здоров’я з поліклініки якась не така. Треба пройти ще один медогляд, але вже за 300 грн в іншому місці.
Згодом з’ясовується, що потрібен ще й спецодяг, як мінімум, за 1200 грн. Доведеться здавати щомісяця по 50 грн на практичні заняття (це крім того, що власним коштом закуплено навчальні зошити з різних дисциплін). Навіть учнівський квиток потягне аж на 120 грн!
Таку систему «зборів» дохідливо пояснили в Одеській облдержадміністрації, куди було переадресовано лист із Міністерства освіти. У відповіді тамтешнього департаменту освіти і науки посилаються на частину 1 статті 79 Закону «Про освіту», де йдеться, що «джерелами фінансування закладів освіти можуть бути, у тому числі, добровільні внески у виглядів коштів, матеріальних цінностей, нематеріальних активів, одержаних від підприємств, установ, організацій, фізичних осіб».
Мабуть, головне, на що чиновники тут мали б звернути увагу не скаржника, а передусім свою та керівників підконтрольних освітніх закладів, — то це те, що джерелами фінансування «можуть бути» добровільні внески. Що зовсім не робить їх обов’язковими.
Тож оскільки у зверненні йшлося про примусові збори, то прямий обов’язок обласних освітніх чиновників — відлипнути від стільців і пройтися всіма міськими ПТУ, аби хоч налякати здирників. Особливо коли явище може бути масовим.
Натомість заявникові з посиланням на низку інших законів, кодексів, постанов та порядків пояснили, як приймаються благодійні внески. Мовляв, їх слід обов’язково оформлювати відповідною документацією та відображати в бухгалтерському обліку. То, може, якщо вже ніхто не перевіряє «добровільність» внесків, варто бодай спробували проконтролювати їх відображення у фінансовій документації?
Місцеві освітянські чиновники вчинили простіше: направили в заклади профтехосвіти лист «щодо недопущення фактів примусового збору коштів», який нікого ні до чого не зобов’язує. І вже зовсім як знущання завершили лист-відповідь скаржникові такою фразою: «Принагідно інформуємо, що керівники закладів профтехосвіти несуть персональну відповідальність за порушення вимог чинного законодавства».
Ось тільки хто їх має до неї притягти?