Незабаром українські університети почнуть новий навчальний рік, — частина з них зроблять це у серпні. Планується, що деякі заняття відбуватимуться в аудиторіях, тобто офлайн, звісно, там, де це дозволяє безпека. Інші — дистанційно. Університети вже мають такий досвід із часів пандемії, допоміг він продовжувати освітній процес і в умовах сьогоднішньої війни. Але дискусії про безпекові ризики початку осіннього семестру в офлайні тривають.
Дистанційне навчання — це не лише вимушений крок у складних умовах. Воно має довгострокові впливи на подальше функціонування української системи вищої освіти в Україні. Адже набутий досвід напевно застосовуватиметься й після завершення війни. Навряд чи відбудеться повернення до повністю очного навчання без часткового застосування змішаних (дистанційних) технологій.
Що у зв’язку з цим уже змінилось або що доведеться переглядати в звичній для нас системі навчання?
Аудиторні заняття
В умовах, коли будь-які лекції нескладно записати і поширити, варто переосмислити роль викладача в аудиторії. Можливо, з традиційних дисциплін, змістове наповнення яких змінюється не надто швидко, доцільно один раз записати лекції та надавати студентам у наступному семестрі посилання на ці записи. Активна робота викладача у цьому разі повністю переноситься на семінарські заняття. Роль викладача потенційно трансформується у наставника, тренера, ініціатора дискусій, особу, яка «перевертає клас», тощо.
Другий крок на розвиток цієї ідеї — кооперація різних університетів, які готують фахівців з однієї спеціальності, щоб із кожної спільної для спеціальності навчальної дисципліни професійно записати цілісні курси відеолекцій найбільш харизматичних викладачів (подібно до того, як підготовлено відеозаписи уроків для школярів на платформі «Всеукраїнська школа онлайн»).
Банк повних відеокурсів із різних дисциплін частково задовольнить запит здобувачів освіти на асинхронне навчання, тобто коли студент слухає лекції не в режимі реального часу, а у зручний для нього час. Цей запит значний, як свідчить нещодавно проведене командою «ОсвітАналітики» опитування студентів трьох українських університетів. Кожен третій респондент зазначив, що не має змоги працювати на заняттях у синхронному форматі (наживо із використанням засобів відеозв’язку). Натомість асинхронний режим навчання повністю чи частково зручний для майже 90% опитаних нами студентів.
Якість освіти
Ми не знаємо, як дворічний вимушено дистанційний режим навчання вплинув на неї. Якість дистанційної освіти може бути різною для різних університетів, спеціальностей, дисциплін і студентів.
Однак у тих ситуаціях, коли спостерігається негативний вплив дистанційного формату на якість освіти, варто порушувати два питання.
По-перше, потрібно організувати підвищення кваліфікації викладачів з ефективних методик роботи в онлайн-форматі. По-друге, запровадити інструменти, спрямовані на зменшення освітніх втрат студентів.
Щодо останнього, то команда «ОсвітАналітики» пропонує університетам, які через воєнні дії мали тривалі канікули у лютому-березні, отже, скоротили весняний семестр, таку модель.
Відповідальні за реалізацію освітніх програм викладачі можуть визначити по дві ключові дисципліни, які є базовими для опанування важливих курсів у майбутньому осінньому семестрі. І згодом надати можливість повторного їхнього вивчення у повному або експрес-вигляді тим студентам, які за результатами семестрового контролю одержали з них оцінку «задовільно» чи «незадовільно».
Нова модель університетської освіти
Узагалі варто переосмислити роль університету і запровадити нову його модель: університет як адміністратор дистанційної освіти, що бере на себе функції створення освітніх програм, організації онлайн-взаємодії викладачів і студентів, підсумкової атестації випускників. Визначальна риса цієї моделі — значно менша потреба університету у корпусах, адже фізичні аудиторії тут не задіяні, і можна зекономити на утриманні приміщень і комунальних послугах. Натомість таким закладами буде важливо мати серйозні серверні потужності та професійні відеостудії для проведення частини онлайн-занять, запису й монтажу лекцій.
Якщо ви скажете, що ця модель неможлива, то зверніть увагу на те, що просто зараз у більшості закладів вищої освіти, вимушено переміщених через воєнні дії, освітній процес відбувається саме за цією логікою.
Проте сьогодні університети не готові до офіційного запровадження дистанційної освіти саме як окремої форми навчання. Причина у чинному законодавстві.
Держава потенційно може фінансувати підготовку «бюджетників» за дистанційною формою у тому ж розмірі, що й заочників, себто платити університетам за студента-«дистанційника» у кілька разів менше, ніж за підготовку такого ж студента на стаціонарі. Цей фінансовий варіант для університетів неприйнятний. Дистанційна освіта може бути дещо дешевшою за стаціонар, але її собівартість суттєво вища за заочну через велику кількість фактично проведених занять, значний обсяг роботи викладача з перевірки виконаних завдань. З цієї ж причини окремий університет у конкурентних умовах не може самостійно замінити заочну освіту на дорожчу дистанційну для контрактників: студенти підуть туди, де навчатися дешевше.
Отже, потрібні рішення законодавця у двох площинах. По-перше, слід виробити раціональну модель фінансування місць державного (регіонального) замовлення для дистанційної форми здобуття вищої освіти. По-друге, дистанційне навчання, з погляду технологій, дає можливість повністю відмовитися від моделі заочного здобуття вищої освіти «начитка лекцій у вересні — сесія у грудні — пустка між вереснем і груднем», оскільки недостатня якість заочного навчання загальновідома, і на рівні держави потрібно узаконити відповідне рішення для всіх університетів одночасно.
Поряд із заочною освітою, завдяки онлайн-технологіям, втрачає сенс діяльність маленьких університетських філій у різних куточках України, основною ідеєю яких було наближення місця здобуття вищої освіти до місця проживання студента, а проблемою — сумніви у якості освіти. Ближче місце здобуття нових знань, ніж твій особистий комп’ютер, вигадати складно. В ЄДЕБО сьогодні відображено майже 200 таких закладів вищої освіти (не рахуючи фахових коледжів), що є філіями більших університетів.
Платформа Coursera нещодавно надала всім українським студентам безкоштовний доступ до своїх онлайн-курсів. Через високий інтерес світу до України нам час не лише ставати користувачами цих всесвітньо відомих ресурсів, а й починати створювати власні курси на цій та інших популярних у світі платформах масового онлайн-навчання. Гадаю, коли теми української історії, культури, літератури, музики будуть «загорнуті» в красиву англомовну упаковку і представлені на міжнародних сервісах дистанційної освіти, ми матимемо новий важливий канал промоції України в світі.
Загалом за останні три роки онлайн-навчання в Україні пройшло шлях від точкового явища, що викликало певні перестороги, до звичного для кожного закладу вищої освіти способу організації освітнього процесу. Воно має свої вади й переваги, тому не є ні панацеєю, ні катастрофою. Важливо, що досвід організації освіти з допомогою онлайн-технологій додає аргументів на користь відмови від певних старіших практик, час яких минув, і відкриває перед нами нові обрії та формати роботи.