У Верховній Раді розглядають законопроєкт про ефективне управління закладами освіти і державним майном, котрий безпосередньо стосується питання землі та майна університетів, що в наших умовах є досить вибухонебезпечним.
Як член комітету Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій і водночас мажоритарник найбільш студентського району країни (Солом’янського в Києві), я бачу дві проблеми з землею університетів.
Перша. Заклади вищої освіти недофінансовані. Відтак, університети не вкладають грошей у власний розвиток. Будувати нові корпуси, гуртожитки, лабораторії, спортивну інфраструктуру зазвичай немає за що. Отже, дорогі столичні квадратні метри простоюють занедбаними.
Друга проблема. Цю дорогу землю ректори університетів віддають за сумнівну вигоду під забудову житловими комплексами. Про те, скільки ЖК з’явилося на території закладів вищої освіти і скільки університети за це не отримали, я вже розповідав.
Нині у Верховній Раді готується до другого читання законопроєкт №4486. Він покликаний вирішити проблему непрофільного майна університетів, яке не використовується для освіти та науки.
Про що закон?
Автори пояснюють, що законопроєкт дозволить університетам автономно розпоряджатися майном. У ньому закладено ідею продажу закладами вищої освіти непрофільних приміщень (поки що без земельних ділянок) і залучення грошей від такої приватизації на розвиток закладу.
Дослівно новація звучить так: «У випадку, коли майно (крім земельних ділянок) державного або комунального закладу освіти більше трьох років з моменту повідомлення органу управління про припинення його використання не використовується в освітньому процесі, не забезпечує статутну діяльність і подальше його використання за освітнім призначенням не планується чи є неможливим, а інші державні чи комунальні заклади освіти, установи, підприємства і організації протягом цього періоду не виявили заінтересованість у передачі їм зазначеного майна, це майно у встановленому законодавством порядку може бути включене до переліку об’єктів, що підлягають приватизації за умови, що надходження від приватизації такого майна використовуються виключно на освітні потреби».
Ідея цікава. Тепер про ризики
Ця норма закону стосується не тільки університетів. Заклади освіти — це і школи, і дитячі садочки, і профтехи. Якщо ухвалимо закон, їх можна буде приватизувати. Для громад чи сіл, у яких малокомплектні школи вже було закрито, — це благо. З’явиться можливість залучити кошти, а не мати в селі будівлю-привид, із якою нічого не можна зробити.
Але коли йдеться про великі міста і школи в центрі міста, ця норма може спрацювати як спокуса для недоброчесних чиновників. План простий: учнів навмисне переводять зі школи в центрі, можливо, навіть прикриваючись аварійним станом приміщення, яке спеціально роками не ремонтується (так сталося в Києві з школою №22 і тільки завдяки батькам не повторилося з ліцеєм №142), а потім — приватизація і нова «свічка» в центрі.
Наступний ризик, про який у своєму висновку говорить Науково-експертне управління Верховної Ради: «…надходження від приватизації такого майна використовуються виключно на освітні потреби». Ця норма, хоч би як вона подобалась усім освітянам, не відповідає вимогам частини 1 статті 25 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», згідно з яким кошти, одержані від продажу державного або комунального майна, зараховуються до державного або місцевого бюджету в повному обсязі, крім плати за участь. Таким чином, університети можуть безпосередньо нічого й не отримати від приватизації своїх активів. Бо зміни до закону про приватизацію не передбачені, а якщо трапиться колізія, впевнений, буде використано саме норму профільного закону.
Окремо стоїть питання ризику відведення земель. У законопроєкті виключається можливість передачі земельної ділянки закладу вищої освіти під приватизацію, але чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об'єкт нерухомості на ній (стаття 377 Цивільного кодексу України та стаття 120 Земельного кодексу України).
Відповідно до законодавства, власник нерухомості отримує право приватизувати чи використовувати землю, на якій нерухомість розміщена, і землю, необхідну для обслуговування цієї нерухомості, на умовах, встановлених для попереднього землевласника. Тобто земля більше не належатиме університету чи школі, а повністю перейде до нового власника будівлі (постанова Великої палати Верховного суду від 4 грудня 2018 року у справі №910/18560/16).
У першому читанні законопроєкт набрав 237 голосів. Безпрецедентна довіра до комітету освіти і тексту закону. Проте багато депутатів заявляли про можливі ризики.
Поки що законопроєкт №4466 — як атомна енергія. В умілих руках може приносити користь, а в руках зловмисників — зруйнувати освітню інфраструктуру, перетворити університети і школи на житлові комплекси.
Наступного тижня поправки до законопроєкту буде розглянуто у профільному парламентському комітеті і залі під куполом. Сподіватимемося, що важливі зауваження законодавці врахують, і це трохи збалансує ризики, які містяться в законопроєкті.