Про те, наскільки дієвим і ефективним буде таке рішення, якщо його все ж таки затвердять, розмірковує Альгірдас ЗАБУЛІОНІС, екс-директор Національного центру тестування Литви, нині - міжнародний консультант із впровадження тестування та моніторингу якості освіти. Працював більш ніж у 20 країнах світу. Консультує українських фахівців з питань упровадження ЗНО з 2001 року.
Цього року вступну кампанію до вищих навчальних закладів України переполошила пропозиція допустити до конкурсу на медичні спеціальності тільки тих, у кого середній бал ЗНО становитиме не менше ніж 150 балів. Після кількох тижнів тривоги обмеження було знято, оскільки воно було запропоноване вже після реєстрації учасників на сесію ЗНО - адже абітурієнти мали знати про всі умови вступу до того, як визначаться, з яких навчальних предметів складатимуть тести. Але і прихильників (які, напевно, переймаються якістю майбутніх випускників медичних вишів), і противників (які жаліють вступників) ідеї цього додаткового обмеження потоку вступників було чимало. На жаль, ані сама проблема, ані наслідки різних її рішень улітку були не до кінця зрозумілими. Щоб подібна ситуація не повторилася, спробуємо розглянути її пильніше.
Шкалювання тестів ЗНО
Вимірювання тестом відрізняється від звичних для нас "побутових" вимірювань довжини, ваги або часу. Хоча остаточний результат тесту ЗНО виражається числами від 100 до 200, їхні значення мають іншу природу. При започаткуванні української системи незалежного тестування (коли таких, що не склали тест ЗНО, ще не було і всі, хто прийшов на тестування, отримували свої 100 балів "за участь"), застосовувалася шкала, заснована на статистичному розподілі результатів усіх, хто складав тест. Тоді 150 балів були чимось на кшталт результату "середнього" кандидата: одна половина всіх тих, хто складав тест, отримувала менше ніж ці півтори сотні балів, інша - більше (з легкими "похибками" з огляду на те, що всі, хто набрав однакову кількість балів на тесті, мали отримувати однаковий результат у балах). Основна проблема такого методу шкалювання - результат кандидата показував не обсяг його знань, а лише місце в групі всіх тих, хто складав тест (що й вимагалося від тесту, який застосовується для відбору кращих абітурієнтів). Але, наприклад, якщо б кожен, хто здавав ЗНО з фізики, прийшов на іспит з приятелем (який покинув би залу через 10 хвилин, поставивши пару хрестиків на бланку відповідей), то всі "справжні" кандидати отримали б не менше ніж 150 балів, залишивши ліву половину шкали тим, кому цей іспит не був потрібен (але чого не зробиш заради друга!) Таке винахідливе "поліпшення" результатів жодним чином не впливало б на конкурс, але... і не давало б гарантій, що абітурієнт узагалі щось знає з фізики. Тому й виникла потреба якось визначити мінімальні вимоги: що треба знати й уміти, аби успішно продовжувати навчання у виші. Так народився поріг "склав/не склав" тесту ЗНО. Якби існували національні освітні стандарти, які чітко визначають мінімальні вимоги до випускника середньої школи, то цей поріг міг би будуватися на них, тобто міг би бути суто критеріальним. Тоді частка абітурієнтів, які не склали тесту ЗНО (і, напевно, не отримали атестата зрілості, оскільки їхня компетентність не відповідає вимогам національного стандарту середньої освіти), була б хорошим показником якості освіти.
Але таких стандартів немає, а статистично встановлювати поріг "склав/не склав" теж не можна. Хоча, наприклад, у Фінляндії будь-який іспит на атестат зрілості ("матуру") завжди не складуть 5% випускників. Не тому, що вони мало знають, а... така вже шкала, такими є столітні фінські традиції. А хто в Україні зважиться заздалегідь приректи на поразку хоча б один відсоток учнів? Тому було прийнято компроміс про пороги - нехай комісія подумає і відкрито встановить необхідний рівень знань (точніше - мінімальну кількість балів на тесті), думаючи, звісно, і про частку нещасних, які не складуть ЗНО з кожного предмета. Такий процес відсікання тих, хто не склав, порушив початковий метод шкалювання - 150 уже не є балом "середнього кандидата". Тому Український центр оцінювання якості освіти (УЦОЯО) 2016 року змінив метод шкалювання - частка тих, хто не склав, уже не впливала на розподіл балів тих, хто залишився. Але тоді втратився і статистичний сенс заповітних 150 балів - це просто середина шкали, але скільки кандидатів її перейшло, залежить і від загального розподілу балів, і від складності предметного тесту. Заздалегідь нічого сказати не можна, а отже вкладати в правила вступу вимогу на кшталт "не менше ніж 150" - ризиковано. Це добре показує статистика 2017 року: з деяких предметів заповітних 150 балів не перестрибнули понад дві третини тих, хто складав ЗНО. Наприклад, з фізики - 75,4%, з історії - 72,1, з біології - 73,1, з хімії - 61,4, з математики - 65,1%.
Сумна статистика
Якщо з одного окремого тесту ЗНО ще можна якось намагатися вгадати статистику, то вимога "не менше ніж 150", яка встановлюється на комбінацію кількох предметів, може створити багато проблем не тільки вступникам, а й самим вишам - чи не забракне "гідних" абітурієнтів? Наприклад, вимога "медичних 150", тобто не менше ніж 150 балів ЗНО з української мови, біології, і на вибір - або з хімії, або з фізики. Скільки випускників середніх шкіл України цього року можуть похвалитися такими результатами? Але ж не всі з них хотіли вступати на медичні спеціальності! З 15 тисяч випускників середніх шкіл, які складали ЗНО з предметів "медичного" набору, тільки 5479 можна було б назвати "потенційними" студентами медичних вишів. Кожен п'ятий з них закінчував школу або в Києві, або у Львівській області. Зрозуміло, що випускників сільських шкіл у цій групі небагато - лише 661 (тобто близько 12%). А якщо хтось іще запитає про "гендерну" рівність, то тут уже зовсім соромно стане: у сільських школах Дніпропетровської і Кіровоградської областей було тільки по одному випускнику-хлопцю, який міг би думати про кар'єру лікаря. У Хмельницькій області - двоє, а в Херсонській - жодного! Про яку статистику тут ідеться - їх же всіх в обличчя треба знати! Тільки у Львівській області можна було б сформувати одну повну академічну групу з сільських хлопців, набравши їх понад 20. У всіх інших областях таких випускників шкіл чоловічої статі і по 20 не набралося б...
Схожа ситуація була б і навколо більш загальної вимоги: не менше ніж 150 балів з української та однієї іноземної (англійської, німецької, французької або іспанської) мов і ще хоча б 150 балів на ЗНО з математики або історії. Статистика тут теж закликає подумати: таких випускників 2017 року по країні було лише 23 тисячі (точніше - 22 983). Кожен п'ятий - з Києва або Львівської області, дівчат - майже 64%, випускників сільських шкіл - тільки 5,5%... У п'яти областях (Закарпатській, Кіровоградській, Миколаївській, Херсонській та Чернівецькій) таких потенційних студентів не набирається і по 500 - що можна сказати про роботу регіональних вишів у цих регіонах?
Клубок бажань і проблем
Можна зрозуміти прагнення медичних вишів: лікарями повинні ставати тільки найкращі! Але чому тільки лікарями? А вчителями, юристами чи інженерами? Дивним видається таке бажання виділити одну професію. Але якщо подібну вимогу поширити на все, то для якої частини випускників середніх шкіл будуть відкриті двері університетів України? Тим часом усі випускники отримують атестат зрілості, отже, за Лісабонською конвенцією (яку Україна підписала ще 1997 року), всі вони мають право продовжувати навчання у вищих навчальних закладах Євросоюзу (і не тільки його). Вийде дивна ситуація: молода людина має право вступати до Кембриджу чи Сорбонни, але її документів не приймають виші Житомира чи Херсона. Звісно, вихід тут є - повернути авторитет атестату зрілості й вимоги до його власника: видавати атестат тільки тим, хто гідний продовжувати навчання у вищих навчальних закладах. Тоді всі абітурієнти були б у рівних умовах. Але... як тоді бути зі статтею 53 Конституції України: "Повна загальна середня освіта є обов'язковою"? Яка частка випускників середньої школи не зможе виконати це зобов'язання, і як з ними вчинити далі - чи то пробачити, чи то карати?
Хірургія чи терапія?
Основна причина виникнення ідеї вимоги до всіх вступників "не менше ніж 150" - невдоволення якістю загальної середньої освіти. Стосовно медичних вишів проявили менше терпіння і запропонували "хірургічні" заходи. Вибір позначки "150" для порога не був детально проаналізований (особливо - наслідки такого вибору) - все, напевно, вирішило її місце розташування в "середині" шкали. 2017 року, після гучних дискусій і тимчасових рішень, цієї вимоги до вступників не застосовували. Але розмови на цю тему не припинилися і з новою силою вони поновляться при обговоренні правил прийому до вищих навчальних закладів 2018 року. Ухвалення такого рішення - кардинальний крок, що спричиняє безліч наслідків не тільки для якості вищої освіти. Це, по-перше, питання якості загальної середньої освіти - визнання її двох рівнів: якісного, з правом вступати до університетів України, і якогось формального, "для звіту", без такого права (але з можливістю навчатися в університетах інших країн). По-друге - це питання соціальної справедливості й рівних можливостей молодих людей - чи всі вони мали рівний доступ до якісної шкільної освіти? Якщо спокійно подумати, то не дуже гарно все це виглядає - який вихід залишається для молоді? А може, користуючись медичними термінами, можна замість хірургії до системи освіти застосувати терапію? Спробувати підвищити якість середньої освіти і повернути повагу до атестата зрілості як до документа, який підтверджує повноцінну загальну середню освіту і дозволяє його власникові успішно навчатись у будь-якому університеті не тільки за кордоном, а й у рідній країні... Звісно, такий шлях потребуватиме більше часу й ресурсів, але... це ж усе для наших дітей!