Моделі, яка б гарантувала у школах стовідсоткову безпеку від можливості інфікування COVID19, немає. Однак це не означає, що можна дозволити собі бездіяльність і повний фаталізм. Та й шаблонні схеми тут не пройдуть, потрібні виважені системні рішення, причому на вчора. Якщо ми почнемо готуватися до нового навчального року в серпні, нам буде мало 24 робочих годин на добу… Тому, можливо десь провокаційно, десь гостро, десь фантастично, а десь дуже прагматично й реалістично, але саме зараз потрібно міркувати про те, яким буде Перше вересня.
Дискусії про це ведуться давно. А нещодавно парламентський комітет з питань освіти, науки та інновацій обговорював пропозиції МОН і головного санітарного лікаря щодо цього.
Втім, проаналізуймо ці пропозиції.
Залежно від епідемічної ситуації, Україна ділитиметься на чотири зони: «зелену», «жовту», «помаранчеву» і «червону». Освітній процес у навчальних закладах буде заборонено лише в «червоній» зоні. У повідомленні профільного комітету зазначено, що найбільш імовірним стане сценарій, за яким навчання відбуватиметься за змішаною формою — і дистанційно, і в закладах освіти. Це викликає купу запитань. Кажуть, додаткове фінансування при такому рішенні непотрібне. Але якщо це так, то запитань виникає ще більше, бо без додаткових коштів організувати навчання за рекомендаціями МОЗ неможливо.
Аби уникнути скупчення дітей у школі, пропонується розмежувати потоки школярів залежно від їхнього віку. Приміщення нашої гімназії, в якій я є директором, має шість входів, що дозволяє ще на порозі розвести потоки учнів. Але ми маємо розуміти, що, хоч би з яких дверей заходили діти до школи, вони все одно будуть в одному коридорі. Початкова школа в нашій гімназії розташована в окремому крилі. Але додатковий фактор ризику — наявність великої кількості братів-сестер, і часто це пари або трійки учнів, з яких одна дитина навчається в початковій школі, а інша — у старшій. При інфікуванні родини (а в моїй школі 523 учні — брати-сестри) ризики поширення зараження на початкову і старшу школу зростають. І різні входи у такому разі проблеми не вирішать. Однак від цього заходу відмовлятись таки не будемо.
Пріоритетом має стати дотримання соціальної дистанції та використання засобів індивідуального захисту (за певних умов).
Звісно, це важливо, але це виклик для перевантажених міських навчальних закладів. Наприклад, зменшити кількість учнів у нашій гімназії неможливо. Метраж кабінетів — 48,6–49,5 кв.м, середня кількість учнів — 33. Можна застосувати модель поділу на дві , а краще — на три групи по 11–12 учнів. Однак це потребуватиме додаткових приміщень і змін у фонді заробітної плати. Можливо, доведеться організувати навчання у дві зміни, а для цього доведеться знайти додаткові кошти на зарплатню вчителям. Проблема в тому, що система оплати робочого часу вчителя недосконала. Вона виростила вчителя-урокодавця, і тепер це стане головним каменем спотикання.
Нам може не вистачати вчителів. Вони не можуть роздвоїтися і проводити урок одночасно в різних групах . А особливо якщо у вчителя велике навантаження — наприклад, 25 уроків на тиждень. Поділіть кожен клас на дві—три групи, це ж скільки уроків вийде? Крім того, потрібно буде внести зміни у постанову Кабінету міністрів, яка не дозволяє фінансувати класи, в яких навчається менше 20–25 дітей (старша й середня школи, відповідно).
Нам може не вистачити навчальних кабінетів. Є невеликий ресурс: це кабінети англійської мови, інформатики, спеціалізовані кабінети. За гострої потреби — і спортивні зали, актову залу та бібліотеку можна прилаштувати до вимог освітньої аудиторії. Кабінетної системи на цей період, як на мене, не може бути.
При навчанні у дві зміни нас чекають й інші виклики: складнощі зі складанням розкладу, пізній початок занять (адже між змінами потрібне ретельне прибирання аудиторій та меблів з дезінфекторами). І тут дуже гостро постане питання прибиральниць. Вважаю, що система оплати прибиральниць у період карантину потребує змін. Інакше всі заходи захисту залишаться на папері.
Звісно, для працюючих батьків болючим є питання групи подовженого дня (ГПД). Вирішити його буде надзвичайно складно. Тут теж є моделі і поле для роздумів. Групи можуть бути (при двозмінці — зранку), але також за умови не більше 10–15 осіб. І гуртки та спортивні секції як необхідна сфера розвитку теж мають працювати, але за відповідними санітарними правилами.
Передбачається, що повністю дистанційна форма навчання для молодшої школи застосовуватися не буде, оскільки визнана неприйнятною.
Але я розумію, що, хоч би як того хотіла, вивести всіх учнів моєї школи на очне навчання зі 100% збереження освітньої програми буде складно — забракне ресурсів. Тому, думаю, без певних «жертв» цей процес не пройти. Якщо того потребуватиме епідеміологічна ситуація, з метою зменшення очного навчання, можливо, доведеться перевести на дистанційну форму деякі уроки на кшталт музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання. Даруйте мені цю пропозицію… Список можна продовжувати, адже в середній і старшій школі до цього переліку можуть потрапити і література, і історія… Є таблиця складності предметів, її активно використовують заступники директорів шкіл, складаючи розклад. Навчальні предмети можна виключати зі списку очних за «рейтингом складності», який видно з цієї таблиці. Останніми, кого переводитимуть на дистанційку, якщо того потребуватиме епідситуація, будуть математика, фізика, мови, інформатика.
На мою думку, учні 9–11 класів за великої потреби можуть узагалі навчатися і дистанційно, але з індивідуальними очними консультаціями та контрольними роботами.
Рекомендоване проведення окремих видів занять на свіжому повітрі.
Це слушна ідея. І не треба одразу критикувати: «Це не уроки, а цирк!». Не хочу довго дискутувати, але чому уроки у вуличній аудиторії одразу асоціюють із математикою? А курси в початковій школі «Я у світі»? А музичне мистецтво? Я сама проводила у вуличній аудиторії нашої гімназії підсумковий урок для 11 класів на тему «Країни Сходу» з чайною церемонією. А уроки–практичні заняття? Однак ми усвідомлюємо, що з осіннім похолоданням проводити такі уроки на вулиці буде складно.
Можна з певними модуляціями розглядати модель, за якою діти приходять до школи через день (або через тиждень) — день очно, день дистанційно. Але це не повний освітній компонент. Така форма дозволяє реалізувати основну вимогу карантину: організувати навчання так, щоб за партою сиділа одна дитина. І це теж достойна модель, яка ставить у пріоритет навчання. Вона вже апробована у приватних закладах і не потребує таких коштів.
Не секрет, що в областях немає такої проблеми перевантаженості шкіл, як у столиці, тому там забезпечити соціальну дистанцію легше. Але в областях інший виклик: як перевезти в закритому шкільному автобусі різновікових учнів і зберегти їхнє здоров’я.
Взагалі ж, прийняття рішень щодо моделей роботи під час карантину я б делегувала директорам шкіл. Це дозволить гнучко і швидко реагувати на ситуацію. Можливо, варто також запитати батьків і запропонувати їм зробити свій вибір між очним та дистанційним (фактично, самостійним, сімейним) навчанням, тобто розділити зі школою відповідальність і ризики.
Важливого значення набувають засоби індивідуального захисту — маски, санітайзери, захисні щитки. Вивести велетенські школи на навчання у вересні без обмежувальних заходів (тільки реальних, не декоративних) — це небезпека покласти до лікарень батьків, дідусів і бабусь. Тільки чи знайдуться в місцевої влади кошти на те, щоб забезпечити ними школи повною мірою? Адже карантин триватиме не місяць і не два.
На засіданні парламентського комітету також ішлося про те, щоб навчальні заклади закривалися на карантин на 14 або 7 днів. При цьому щотижневі тести для вчителів не передбачаються.
Це питання є полем для дискусії. Вважаю, були б доцільними щомісячні тести для вчителів або експрес-тести.
Слушно, що на випадок виникнення інфекції у вчителя або в когось із учнів група, в якій він навчався чи працював, на 14 днів виходить на режим дистанційного навчання (а родина — в режим обсервації) . А це теж робота з половинками класів. І це ставить питання оплати праці вчителів та ще додаткових заморочок із розкладом.
Очевидно, що потрібні зміни і нестандартні рішення. Очне навчання у період карантину можливе, однак стоїть питання повноважень та фінансів. І це не такі непідйомні кошти. Було б бажання… До того ж важлива не імітація навчання та карантину, а реальний освітній процес в умовах реального карантину. Бо недарма кажуть, що школа без дітей — це приміщення!
У повідомленні профільного парламентського комітету зазначено, що остаточне рішення про те, яким буде навчання з Першого вересня та його подробиці, ухвалять на наступному засіданні Кабінету міністрів. І щоб ми не гадали: основні правила визначить МОЗ регламентом для роботи освітніх закладів у період карантину. Ну що ж, чекатимемо.