Урізання бюджетних видатків на науку та освіту не лише загрожує існуванню науково-дослідного сектора вітчизняних університетів, а й ставить під сумнів сам навчальний процес. Особливо занепокоєні ситуацією керівники вишів, у яких намагаються утримувати високий рівень освіти, зокрема з природничих дисциплін.
Річ у тому, що, згідно з наказом Міністерства освіти і науки №26 від 11.01.2014 р., з 1 вересня нинішнього року для вищих навчальних закладів III–IV рівнів акредитації запроваджуються нові штатні нормативи. У відповідність до цих нормативів належить привести штатні розписи вишів. Оскільки цей бюрократичний шедевр розроблявся "з метою економного і раціонального використання коштів", зрозуміло, якими мотивами керувалися його автори.
"Усне розпорядження про скорочення штату або переведення працівників на 0,5; 0,8 чи навіть 0,25 ставки ми отримали ще в грудні минулого року. Загалом, останніми роками вказівка про скорочення та "затягування пасків", що надходить із міністерства наприкінці року, стала звичною практикою. У результаті, за останні 4–5 років ми втратили приблизно 40% наукового потенціалу -багато хто звільнився й перейшов працювати в іншу сферу, а здібні студенти й аспіранти, в яких є потяг до науки, виїхали за кордон, - розповів професор КНУ ім. Т.Шевченка, попросивши зі зрозумілих причин не називати його прізвища. - Усна директива була така: вмовляйте людей іти на нижчі ставки. Звільнити працівника (всі працюють на контрактних засадах) без певних підстав неможливо, і тому доводиться проводити бесіди з кожним на цю неприємну тему. Єдиний вихід для адміністрації в такій ситуації - щороку в певної кількості працівників завершується термін контракту (його підписують, як правило, на 5 або 7 років), і тоді керівництво ВНЗ має законне право не продовжити контракт із цими людьми. Однак серед них є талановиті викладачі і науковці, з досить високим індексом Хірша… Це болюча проблема.
Багато учених з інститутів НАН України викладають в університетах, деякі кафедри створені спільно з академічними установами. Більшість спецкурсів читають представники Академії наук. Починаючи з 2010 р., керівництво заборонило брати сумісників із НАНУ. Вихід знайшли: брати людей з академічних інститутів за рахунок спецфондів університету. Але з кожним роком це вдавалося все важче, а тепер взагалі йдеться про скорочення ставок сумісників. З жахом думаю, що чекає нас із першого вересня, оскільки на нашій кафедрі понад 60% спецкурсів читають представники Академії наук. І читають блискуче. Про це, зокрема, свідчить анонімне анкетування студентів, що проводиться в нас наприкінці кожного семестру".
Коментар із приводу ситуації, що склалася, для DT.UA погодився дати декан факультету радіофізики, електроніки та комп'ютерних систем Київського національного університету ім. Т.Шевченка Ігор АНІСІМОВ.
- Почну з наболілого. Мій досвід роботи в університеті, зокрема на керівних посадах, дає підстави для невеселого висновку: якщо й була в нас якась політика в галузі освіти за всі роки існування України як незалежної держави, то зводилася вона до того, що це - сфера потенційної економії коштів. Основний підхід, який характеризував ставлення до сфери освіти всі ці роки (незалежно від того, які політичні сили перебували при владі), зводився до якомога більшого її здешевлення. Тобто економити на всьому, все, що тільки можливо, перевести на платну форму, все те, що не дає прямого фінансового доходу, - по можливості скоротити.
Інша болюча проблема - у перші роки незалежності в нас наплодили величезну кількість так званих вищих навчальних закладів. Чому кажу "так званих"? У нас зараз ВНЗ III -
IV рівня акредитації, здається, понад 350. Тоді як у такій розвиненій країні, зокрема в галузі науки й освіти, як Німеччина таких університетів приблизно 70. І виходить, що, з одного боку, кошти на освіту намагаються мінімізувати, а з іншого - вони розпорошуються серед величезної кількості установ. Якщо ж говорити відверто, то серед усіх українських вишів справжні університети можна перелічити на пальцях, а переважна більшість - це заклади з майже неприхованої торгівлі дипломами.
Сподіваюся, що після переломних подій, які відбулися в нас останніми місяцями, все-таки зміниться ставлення до освіти.
Що стосується нових "Типових нормативів…", то, на мій погляд, це рецидив застарілих підходів. У зазначених нормативах відтворено норми, які існували приблизно півстоліття тому. Вони відірвані від сучасних реалій. За останні роки гігантським чином зросла кількість паперів, які доводиться готувати. З'явилися електронні бази, і так чи інакше хтось має виконувати великий обсяг роботи, який новими нормативами не передбачений.
Переконаний, що людина, котра їх готувала (чи намагалася актуалізувати), просто не уявляє, що таке природнича або технічна освіта. У нас 60% навантаження, що припадає на кафедри, - це лабораторні роботи. Кафедра, якою я завідую, - це дев'ять різних лабораторних практикумів. Це лабораторні експерименти на складному обладнанні, де є надвисокі частоти, високі напруги, високий вакуум і т.д. і т.п. А, за нормативами, в нас має бути один завідувач лабораторії та два лаборанти. Якщо зазначені нормативи впровадять, нам усе це доведеться згортати, бо нікому буде все це обслуговувати.
Фактично, те ж саме можна сказати стосовно сумнозвісного співвідношення між кількістю студентів та кількістю викладачів. На нашому факультеті воно таке: для бакалаврів (залежно від напряму підготовки) - 1:9,5 - 11, для магістрів - 1:5. Але, на моє переконання, глибоко аморальний сам підхід, коли встановлюється жорстке співвідношення між кількістю викладачів та кількістю студентів. Фактично, якщо викладач виявляє вимогливість до студентів, ставить низькі оцінки, відтак, ті, хто погано навчається, підлягають відрахуванню, - це означає, що ми ставимо під сумнів роботу наших викладачів і змушені їх скорочувати.
Лекції ще можна читати великим потоком, хоча й тут є свої особливості. Але коли хочемо навчити людину робити щось конкретне - проводити теоретичні розрахунки, працювати в лабораторії, освоїти якісь експериментальні операції, обробляти отримані дані, зрештою - коли хочемо навчити елементарно виступати перед аудиторією, то для цього повинні бути малі групи. Скажімо, я веду в магістрів форму занять, які традиційно називаються спецсемінарами. Кожен зі студентів за матеріалами своєї дипломної роботи представляє декілька доповідей. Зрозуміло, що це не можна робити, коли в аудиторії сидить 100 осіб, це має бути група не більш як із 10 осіб.
І ще до однієї обставини хочу привернути увагу. Освіта схожа на піраміду, в основі якої лежить середня освіта. Повноцінні університети можуть існувати тоді, коли в країні є певна кількість добрих шкіл, які забезпечують високу якість середньої освіти. Тільки на цій базі можна давати повноцінну вищу освіту. На превеликий жаль, система середньої освіти у нас практично зруйнована. Переважна більшість випускників шкіл отримують довідку про середню освіту, та аж ніяк не саму освіту. Принаймні це стосується підготовки з фізики і математики. І це не тільки моє особисте спостереження, багато моїх колег, включно з гуманітаріями - істориками й філологами, на жаль, говорять те ж саме: рівень знань і вмінь випускників надзвичайно низький. Те, з чим вступники на наш факультет 20-30 років тому могли впоратися без зусиль, для сьогоднішніх абітурієнтів становить непосильне завдання. Щоб хоч якось утримувати рівень підготовки студентів, ми змушені ділити групи навпіл, принаймні на семінарських заняттях. Починаючи з першої сесії, формуємо групи за рейтингом, "перетасовуючи" їх після кожної сесії, щоб підтягти слабших".
Скорочення сумісників, зокрема професорів з академічних інститутів, украй негативно позначиться на якості підготовки студентів. У цьому переконаний відомий український фізик Олексій Боярський, професор Лейденського університету (Нідерланди), а також scientific associate в ЦЕРН. Випускник МФТІ, працює за кордоном уже півтора десятиліття. Професор Боярський кілька разів на рік приїздить до київського університету, де читає курс лекцій. Причому робить це на добровільних засадах, безплатно. Йому не байдуже те, що відбувається в Україні, зокрема у сфері науки і вищої освіти, занепад якої його особливо непокоїть.
"Якщо сьогодні труднощі у країні і коштів недостатньо, то їх потрібно витрачати особливо раціонально, - вважає О.Боярський. - Зважаючи на це, розумно було б зробити так: мовляв, ось стільки-то й стільки грошей можемо виділити, а ви організуйте процес ефективно. В таких питаннях потрібно надати більше свободи університетам. Це - по-перше.
По-друге. Якщо є необхідність скорочувати, то потрібно вирішити - кого. Адже існує загроза, що можна скоротити, як в анекдоті, "не ту половину". Аби цього не сталося, потрібно організувати зовнішній аудит, науковий насамперед. Незалежні фахівці оцінять роботу, приміром, кафедр, і зроблять висновок, яка з них ефективна, а яка - ні. Тобто мають бути задіяні об'єктивні критерії".
На думку професора Боярського, зробити це нескладно. "Ми знаємо, як це робиться в Європі, нам не потрібні гроші, - каже він. - Зовнішня кваліфікована оцінка дозволить провести скорочення так, щоб воно мало сенс і ми, в результаті, не втратили решток нашої вищої освіти (а нам, на диво, все ще є що втрачати). І діяти потрібно не зволікаючи. Я намагався зустрітися з новим керівництвом МОН, але мені відповіли: надсилайте матеріали електронною поштою. Відповіді не отримав, тому не знаю, як у міністерстві поставилися до моїх пропозицій.
Про зовнішні експертні ради ми говоримо років 10. І, хоча це світова практика, в нас зазначена ідея наштовхується на глуху стіну. У 2005 р., на пропозицію вищого державного керівництва, я зібрав ініціативну групу, яка підготувала "дорожню карту" інтеграції України в європейський науковий простір. Але жодних дій із боку адміністрації президента й уряду не було.
Сьогодні в Європи є бажання чимось допомогти Україні, і ми мусимо ним скористатися. Лише один приклад. Два місяці тому я звернувся до наукового директора ЦЕРН С.Бертолуччі з проханням підтримати українських студентів-фізиків. І він тут-таки дав згоду на те, щоб у вересні 30 студентів приїхали на 10 днів до всесвітньовідомої лабораторії з фізики високих енергій. Витрати на поїздку повністю бере на себе ЦЕРН. Зараз можна було би без будь-яких фінансових затрат вирішити питання і зі створенням зовнішніх рад.
Не лише я, а й мої колеги в Україні викладають безплатно. У науковому середовищі панують свої цінності. Коли бачимо, що є люди, котрим це потрібно, ми йдемо назустріч. Звісно, Україна - моя батьківщина, але й представники інших країн добровільно читають лекції в КНУ - голландці, італієць, поляк… Мої тамтешні студенти приїжджають також. До речі, один аспірант уже чотири роки поспіль тричі на рік читає курс лекцій у київському університеті".
Про руйнівні процеси у вищій школі, зокрема ті, що будуть спричинені дією наказу №26, із занепокоєнням говорили й інші наші співрозмовники. Так, завкафедрою квантової теорії поля фізичного факультету КНУ Станіслав Вільчинський наголосив, що останніми роками Міністерство "агресивно нав'язувало так звані нормативні курси. На 4-5-6 курсах природничих факультетів ввели такі дисципліни, як охорона праці, безпека життєдіяльності, політологія, менеджмент, ділова українська мова, які поглинають п'яту частину навчального часу. В результаті, на засвоєння матеріалу профільної спеціальності студенти змушені витрачати свій вільний час. Ось де слід шукати ресурс для економії".
Що наказ № 26 по суті абсурдний, більше того - згубний для університетів, нові очільники МОН розуміють. Міністр Сергій Квіт намагався його скасувати, але поки що на заваді стояв Мінфін. Ректори ж просто тихо саботують цей наказ, залишений у спадок попереднім одіозним міністром. Півставки (чи навіть 0,25% ставки) для справжнього вченого в університеті, тоді як левова частка - для "проффесорів".