Учнівські олімпіади завжди обговорюють активно. Тим більше — після цьогорічної хвилі критики від учителів і батьків. І зараз, коли відшумів перший етап Всеукраїнських учнівських олімпіад, відшурхотіли величезними стосами робіт комісії, що перевіряли розв’язки, відтремтіли від хвилювання учасники, які чекали на результати, відсвяткували призові місця переможці, — можна підбити певні підсумки та загалом поміркувати про олімпіадний рух.
Стогін знесилених вчителів чути і наживо, і в освітянських групах в Інтернеті: «Забезпечте спочатку нормальні умови роботи, відчепіться зі своїми олімпіадами. Тут і так працюєш практично задарма, мусиш за свої гроші купляти обладнання для навчання, то ще якихось олімпіад та конкурсів понапридумували!»
Такі емоції зрозумілі, але спрямовані, як мені здається, не на ту ціль. Не олімпіадний рух є причиною додаткового безглуздого навантаження на вчителів, які й так працюють на межі можливостей. Злий директор, завуч, управлінець каже вчителю: «Вам цього року атестуватися, так от, щоб були в наявності призери олімпіад і переможці конкурсу, присвяченого інтеграції математики та біології «Склади котика з цифр»!» Злий учитель іде до учнів: «Хочеш оцінку «12»? Іди на олімпіаду, бо інакше не поставлю!» Злий учень іде на олімпіаду — якщо може, списує, а як немає такої можливості — встає і йде додому за першої нагоди. Злий член журі роздратовано дивиться на нерозбірливо нашкрябану роботу й ставить нуль.
Звідки беруться «злі» люди? Засвідчую, що не олімпіада робить їх такими. От із цим треба розібратися — звідки дратівливість, недоброчесність, взаємні звинувачення, заздрість. Гадаю, на те є причини:
- війна, пов’язані з нею втома, стрес;
- некомпетентність (управлінців, учителів, журі олімпіад);
- слабка підготовка учнів.
Ось речі, що завдають шкоди, а не олімпіади як такі. Якщо слабкий учень виявився призером і є підозра на корупційний складник — треба з’ясовувати конкретну ситуацію, називати імена, проводити розслідування. Якщо, перевіряючи кілька тисяч робіт, журі помилилося й «зарізало» гарну роботу — треба підвищувати якість журі, долучаючись до нього. Якщо вас образила людина в окулярах — не потрібно вимагати заборони окулярів.
Можливості й обмеження
Олімпіада — це можливість для учнів проявити себе, інструмент для виявлення талановитої молоді. Її плюси:
- Створення тусовки однодумців. Це дуже важливо, бо, наприклад, у Києві серед кількох десятків тисяч учнів на паралелі є кілька сотень активно зацікавлених у предметі. Тобто один на сто. Як їм знайти одне одного, як об’єднатися? До речі, для вчителів, журі, організаторів олімпіад це теж безцінно.
- Можливість позмагатися. Багатьох дітей (не всіх) змагання мотивує. Чому б не надати їм таку можливість?
- Цікаві завдання. Після гарних олімпіад завдання згадують і обговорюють роками. Це когнітивна діяльність високого рівня, яка просто робить людей кращими. Так ми дізнаємося, що від того, щоб «порішати» цікаву задачку, задоволення може бути більшим, аніж «порішати» корупційні варіанти.
- Мотивація до вивчення предмета.
- Можливість вийти за межі шкільного рівня.
- Соціальний ліфт. Так розумні талановиті діти та дорослі, які можуть дати їм подальший розвиток і перспективу, дізнаються одне про одного.
- Формування команди для презентації країни на міжнародному рівні.
Є, звісно, в олімпіад і певні мінуси чи, краще сказати, обмеження:
- Більшість олімпіад індивідуальні, й дух суперництва тут розвивається більшою мірою, ніж співпраця.
- На олімпіадах діє жорстке часове обмеження, від чого страждають «мислителі» — учні, які думають глибоко, але повільно. Ще від формату олімпіад можуть постраждати «енциклопедисти» — зацікавлені й освічені учні, які багато знають, але задачки — це просто не їхнє.
- Завдання на олімпіаді мають чітко окреслені умови, й набір прийомів, якими їх пропонують розв’язувати, «штучний». Це трохи не відповідає реальним проблемам, які можуть трапитися в житті.
- Завдання заскладні, недоступні для більшості учнів.
Практика проти теорії
Отже, посилюємо плюси, нейтралізуємо мінуси — й уперед, до прекрасного майбутнього? Насправді так. Але на практиці провести олімпіаду непросто.
Де взяти компетентне журі? Хто підготує цікаві завдання рівня складності «такий, як треба»? Як організувати велику масу дітей, котрі, як і всі діти, не можуть із першого разу зрозуміти, куди прийти — що взяти із собою — як оформлювати — куди здавати — де туалет?
Зазвичай традиції проведення олімпіад формуються десятиліттями. А що ми бачили цього року?
Організатори з МАН провернули це в новому форматі вперше — й одразу в національному масштабі. І справді, були проблеми, що спричинили багато справедливої критики. Математики перегнули зі складністю. Фізики (я про Київ) дали завдання рівня НМТ, не зовсім олімпіадні. У підсумку вчителі та учні залишилися незадоволені. Сподіваюся, наступного року буде краще, а за рік — іще краще.
Учасників першого етапу було дуже багато, і я вважаю це величезним успіхом. А от чи прийдуть вони на олімпіаду вдруге? Вважаю, що основне завдання першого етапу — щоб якнайбільше учасників вийшли з олімпіадних аудиторій окриленими. Щоб хотілося ще. Не перевірити знання, не відібрати найсильніших — це на наступних етапах, а дати поштовх, запалити. Чи вдалося досягти цього наразі? Схоже, що ні.
Гадаю, не потрібно сварити організаторів, хоча конструктивна критика буває цінною. А що можна — то це урізноманітнювати олімпіадний рух локальними, місцевими, затишними, «ламповими» олімпіадами. Справді, навчальний заклад і навіть окремий учитель може провести олімпіаду імені себе. Заявити про себе, розповісти в такий спосіб, що для нього є цінним, що він може та вміє. Охопити невелике коло учнів. Та якщо раптом справа піде, то можна розширюватися, масштабуватися, передавати досвід.
Так відбулося в школі «Базис»: із бажання запросити на свою шкільну олімпіаду учнів з інших шкіл виросла олімпіада BasisOpen, у якій наразі учасників уже більш як півтори сотні, причому з різних міст України — Львова, Одеси, Чернігова та інших. А з бажання відродити командну олімпіаду з фізичного експерименту ExPhO, яку проводили на базі КНУ, виникла ExPhOBasis у співробітництві з Київським академічним університетом та Київським авіаційним інститутом.
Про рейтинги та пріоритети
У суспільстві часто критикують рейтинги шкіл за олімпіадними успіхами. Причин такої критики я не розумію. Що заважає створювати рейтинги за будь-яким параметром — площею території, кількістю рудих учителів чи відстанню до найближчої річки? Кому цікаво — цей параметр врахує, кому нецікаво — промине. Олімпіадні успіхи — один із показників роботи вчителя чи навчального закладу. Є й багато інших: підвищення успішності учнів, їхній подальший життєвий шлях, рівень психічного та фізичного здоров’я, обладнання лабораторій, рівень профорієнтації.
Зараз війна, й проведення олімпіад може здатися недоречним і легковажним. Не всі можуть належно підготуватися до них, багато наших міст зруйновано, а навчання проводять у сховищах. Однак наймотивованіші та найздібніші учні — це наше майбутнє, маємо надати їм цю можливість.
Можна стверджувати, що олімпіади критично важливі для обороноздатності країни, оскільки саме на них найкращі учні часто усвідомлюють себе як майбутні професіонали, вирішують пов’язати своє життя з певною сферою знань. Що важливіше для обороноздатності України — один ЗРК Patriot чи одна Всеукраїнська учнівська олімпіада? Не дам однозначної відповіді. Patriot потрібен зараз, а талановиті діти проявлять себе в майбутньому.