Новим конфліктом в освітній сфері ознаменувався початок року - Національний університет "Києво-Могилянська академія" звернувся з позовом до суду "із запереченням намагань Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України скасувати у Могилянці "перехресний вступ" на магістерські програми". НаУКМА заснувала свій магістеріум у 1996 році за концепцією, що переважно панує в усьому світі. Проте в Україні й досі діє принцип "відповідності" напрямів кваліфікації бакалавра та магістра. Тобто випускник бакалаврської програми з фізики може вступати лише на магістерську програму з фізики, біолог - з біології, історик - з історії і т. п.
"Замість того, щоб вивчати й поширювати в Україні успішний зарубіжний та вітчизняний досвід, Дмитро Табачник продовжує політику самоізоляції, запроваджуючи казарменну уніфікацію вищої освіти в Україні", - зазначається в повідомленні НаУКМА про позов до суду. У відповідь МОНМС відреагувало роз'ясненням на своєму сайті з посиланням на відповідну нормативну базу, навівши як аргумент, що "неможливо підготувати з бакалавра філології магістра з атомної енергетики". Проте зрозуміло, що за цим "красним слівцем" криється спрощений формальний підхід, намагання утрирувати ситуацію замість того, аби розібратися в ній по суті.
Власне, це й спонукало нас звернутися до авторитетних фахівців, обізнаних із практикою підготовки бакалаврів та магістрів не лише в Україні, а й в усьому світі.
Лілія ГРИНЕВИЧ, голова Комітету з питань науки і освіти ВР України:
- Весь світ прямує шляхом міждисциплінарного підходу. Дуже часто нові професії народжуються на стику різних спеціальностей. Оскільки вища освіта повинна носити випереджальний характер, порівняно з ринком праці, університети мають цілковите право самостійно вирішувати, з якими базовими знаннями бакалаврів можна допускати до конкурсу до магістратури за певними спеціальностями.
Практика, коли бакалавр завершує навчання за однією спеціальністю і вступає на магістра за іншою, може бути дуже доречною для багатьох професій. Наприклад, ви плануєте стати журналістом і писати про фінанси та економіку. Чудово, якщо ступінь бакалавра отримаєте як економіст, а потім освіту у журналістиці здобуватимете саме в магістратурі. Бо ви мусите бути спеціалістом у тій сфері, про яку пишете. І таких прикладів можна навести дуже багато. Університети добре відчувають і можуть спрогнозувати, на які спеціальності їм потрібен саме базовий випускник - бакалавр з інших спеціальностей. Прийняття таких рішень повинно бути їхнім автономним правом.
Законопроект "Про вищу освіту", внесений до парламенту від трьох фракцій ("Батьківщини", "Удару" та "Свободи"), саме й створює можливості для справжньої університетської автономії. Зокрема, рішення щодо того, за якими спеціальностями, до якої магістратури можна набирати бакалаврів певних спеціальностей, він відносить до повноважень вчених рад вищих навчальних закладів.
Нинішній конфлікт між Києво-Могилянською академією та Міносвіти - це, власне, конфлікт між новим, прогресивним і старим, консервативним, що хоче нас повернути назад.
Андрій ГУК, адвокат, що представляє НаУКМА у судовому процесі проти Міносвіти:
- Перехресна магістратура - це не просто бажання студентів. Це важлива для ринку праці можливість здобувати кваліфікацію на стику спеціальностей. І це свобода для студентів будувати траєкторію свого навчання.
У Могилянці з першого курсу є обов'язкові дисципліни (40%) і вибіркові. Останні можна обирати, навчаючись на будь-якому факультеті. Я, наприклад, готувався як правник, але прослухав курси з піару, соціології, психології. Все це мені дуже допомагає в моїй теперішній роботі. Я знаю першокурсника, який зараз навчається на історика, але планує отримати диплом магістра з політології. Він собі так планує навчання, щоб за чотири роки бакалаврату пройти курси, які знадобляться для підготовки до магістратури. І це нормальна практика.
Ми намагаємося добитися, щоб міністерство змінило свою позицію і прагнуло не заборонити перехресну магістратуру, а, навпаки, розбудувати її.
Наталія ШУЛЬГА, виконавчий директор Українського наукового клубу:
-Ситуація у світі регулюється кожним ВНЗ індивідуально, залежно від вимог для вступу. Як правило, апліканту потрібно мати певний рівень знань, який є базовим для вступу на магістерську програму. Оскільки рівні курсів, що викладаються, мають специфічні коди, то в "умовах для вступу" перелічують коди цих курсів. Тобто не обов'язково мати бакалаврат зі спеціальності, але можуть вимагати певні курси з бакалаврату цієї спеціальності.
Якщо, приміром, бакалавр зі скрипки (музикант) захоче вступати на магістерську програму з молекулярної біології, то це можливо, якщо він успішно складе курси з біохімії, біофізики та загальної біології. Тобто це можливо за наявності сильної мотивації з боку студента. У суміжних спеціальностях - таких як історія, політичні науки, соціологія - програми бакалаврату мають багато спільних курсів, так само і в природничників: хіміки, біологи, фізики та математики мають до третини програми ідентичної, бо вона є базовою.
Кожен університет шукає мотивованих студентів, тому старається пропонувати з'єднану магістерську програму - доктор філософії (5–7 років, залежно від спеціалізації). Тоді дається можливість "добрати" необхідні курси під час програми. Чим сильніший університет і чим вищий його науковий рейтинг, тим жорсткішими можуть бути вимоги.
Ситуація в Україні – зарегульована й не базується ні на якості наданих знань, ні на автономії університетів. Вимога до повної бакалаврської освіти відбиває той факт, що ми все ще живемо в пострадянському просторі, де були однакові для всіх ВНЗ освітні програми, і студенти та викладачі не могли їх змінювати. Звідси – відсутність гнучкості у свідомості сучасних освітян. Хоча нові держстандарти допускають наявність у програмах курсів за вибором університету і студентів.
Заборона перехресного вступу є ознакою відставання України у розвитку освітньої сфери.
Тарас ДОБКО, перший проректор Українського католицького університету:
- "Перехресний вступ" на магістерські програми - поширена практика у світі. Зрозуміло, є розумні межі у переході з одного освітнього напряму на інший. Справді, неможливо зробити фізика з філолога. Але, скажімо, досить консервативні німецькі університети не бачать проблеми в прийнятті на магістерку з біології особи з дипломом бакалавра з хімії, фізики чи навіть математики, а на магістерську програму з соціології приймають бакалаврів будь-якого напряму.
В Америці ще простіше. Всі вступники на магістерку повинні скласти GRE (Graduate Record Examinations). На більшість напрямів треба скласти загальний GRE, а на окремі напрями (це переважно природничі й технічні науки) вимагають складати предметний GRE. Загальний GRE вимірює verbal reasoning (здатність аналізувати і оцінювати письмовий матеріал, зв'язки між концепціями та думками), quantitative reasoning (здатність розв'язувати задачі, передусім математичного характеру та аналізу даних) і analytical writing (здатність до критичного мислення та письмових аналітичних навичок).
Безперечно, і в європейській, і американській практиці є інші, додаткові засоби для перевірки відповідності вступника на магістерку обраному напряму. Багато уваги звертають на рекомендації професорів, мотиваційні листи самих вступників, опис виконаної академічної роботи на попередньому, бакалаврському рівні
навчання тощо. Але важливо,
що при цьому керуються ЗДОРОВИМ ГЛУЗДОМ, а не спущеними згори міністерськими залізобетонними інструкціями.
Для студентів, котрим бракує попередньої підготовки в якомусь одному–двох секторах обраного магістерського напряму, можуть запропонувати pre-master, тобто прослухати кілька додаткових курсів для надолуження знань і навиків. Тому багато уваги під час вступу звертають на вмотивованість студента і його здатність долати виклики навчання, що значною мірою може компенсувати брак формальної освіти на бакалаврському рівні. Знову ж таки, працює здоровий глузд, який оберігає від крайнощів повної анархії і повної забюрократизованості у цьому процесі.
На Заході правила гри визначають самі університети й академічні спільноти, що краще за міністерського чиновника знають, якими знаннями і навиками має володіти вступник, аби виконати високі вимоги магістерського
навчання. Дії українського МОНМС свідчать про брак довіри до українських освітян. Якби наше міністерство керувалося здоровим глуздом і світовою практикою, воно б не забороняло нормальних речей, які працюють у всьому світі, а спокійно проаналізувало б результати діяльності НаУКМА з "перехресного вступу" минулих років і на основі цих даних робило б свої висновки.
Інна СОВСУН, керівник Центру дослідження суспільства:
- Існуючі законопроекти про вищу освіту по-різному окреслюють питання вступу на магістерку. Так, законопроект опозиції передбачає, що вчена рада ВНЗ має повноваження "визначати галузі знань, ступінь бакалавра в яких є підставою для прийняття особи для здобуття освітнього ступеня магістра в галузі знань, за напрямом, спеціальністю". Остання версія законопроекту групи Згуровського, доступна громадськості, пропонує можливість вступу на магістратуру за іншою спеціальністю за умови складання додаткових вступних випробувань. Зареєстрований у Верховній Раді законопроект Ківалова-Калєтніка не врегульовує це питання.
Намагання обмежити вступ на магістерські програми вимогою про обов'язковість певної спеціалізації на бакалаврському рівні, безперечно, не сприятиме студентській мобільності і обмежуватиме студентів у їхньому розвитку.
Тарас ФІНІКОВ, президент Міжнародного фонду досліджень освітньої політики:
- Одним із наріжних каменів сучасної вищої освіти є розвиток гнучких траєкторій навчання як запоруки здатності випускника вишу зайняти своє місце на ринку праці. Це зумовлює потребу всіляко заохочувати й підтримувати можливість зміни профілю навчання в процесі отримання повної вищої освіти.
У реальному житті такою поворотною точкою найчастіше стає момент вибору випускником бакалаврату магістерської програми. У світовій освітній практиці загальноприйнятий вільний вибір бакалавром магістерської спеціальності (на основі своїх здібностей, нахилів, перспективності спеціальності, її затребуваності на національному й міжнародному ринку праці). При цьому вступ на магістерську програму іншого, ніж у період бакалаврату, профілю є цілком природним явищем. Нині це зумовлено також випереджальним розвитком міждисциплінарних магістерських програм, що стали тепер велінням часу.
Цілком очевидна необхідність вийти з тієї прикрої колізії, що існує в українській вищій школі й переважно забороняє змінювати профіль навчання до завершення повної вищої освіти. Безперспективність такого стану речей, закріпленого наприкінці 1990-х років, його неадекватність зобов'язанням України, взятим під час входження в Європейський простір вищої освіти, потребує швидкого й зваженого рішення. Виявом усвідомлення ситуації більшістю тверезомислячих представників освітнього менеджменту стало створення на початку 2000-х специфічних категорій підготовки. Тепер це дозволяє здобувати близько двох десятків спеціальностей міждисциплінарного характеру на рівні спеціаліста й магістра на основі будь-якого бакалаврату.
Розумним виходом зі становища, що склалося, могла б стати зміна норм, які забороняють навчання в магістратурі певної спеціальності бакалаврам, котрі не закінчили бакалаврат із цього напряму. Світова практика відповідає й на запитання, як при цьому визначати здатність бакалавра до навчання в рамках нового для нього напряму. Це може бути зроблено, по-перше, встановленням конкретними навчальними закладами кваліфікаційних вимог до носіїв бакалаврської кваліфікації (відповідність цим вимогам можна визначати шляхом аналізу відповідного диплома), по-друге, вступними іспитами в магістратуру (при цьому цілком можливо вияснити здатність бакалавра до навчання в цій магістратурі), по-третє, зарахуванням у магістратуру всіх охочих із подальшою селекцією відповідно до здатності опанувати пропоновану програму.
У конкретній ситуації нашої країни найбільш прийнятним видається другий шлях. Рух у цьому напрямі дозволив би гармонізувати вітчизняну практику з європейською, істотно стимулювати розвиток міждисциплінарних та міжгалузевих магістерських програм, надати випускникам університетів значно кращі можливості працевлаштування.
Максим СТРІХА, доктор фізико-математичних наук, письменник, перекладач:
- Аргумент, який навело міністерство як доказ необхідності продовження навчання на магістерці виключно за спеціальністю бакалаврату ("філологи не можуть перекваліфіковуватися в атомних фізиків") - не вельми переконливий. Справді, філологи в атомних фізиків - не можуть, але вже атомні фізики у філологів - цілком (Чарлз Персі Сноу, добрий письменник і добрий фізик, написав колись саме про це відому статтю "Дві культури").
Але облишмо жарти і констатуємо очевидну тенденцію: в усьому світі набувають ваги насамперед інтердисциплінарні дослідження "на стикові" різних галузей. В таких напрямах успішними бували дослідники, які змінювали спеціальність не лише на близькоспоріднену (наприклад, теоретичну фізику на прикладну чи філософію на культурологію). Багато найвідоміших сучасних біофізиків упродовж навчання перекваліфікувалися з фізики на біологію (отже, змінили напрям досить кардинально). А один із найвідоміших учених сучасності сер Роджер Пенроуз, який прочитав у Києві дві публічні лекції в жовтні минулого року, уславився піонерськими працями на межі різних розділів математики, інформатики, квантової фізики, космології, фізики живого і філософії науки!
Схоже, що українське Міносвіти своїми рішеннями останнього часу (заборона змінювати спеціальність при вступі на магістерку, вимога, аби члени спецрад представляли певну спеціальність не за реальними працями останніх років, а за виданими колись дипломами тощо) заповзялося знищити саму можливість інтердисциплінарних досліджень в Україні. Зрозуміти таку логіку - неможливо, якщо тільки не зупинитися на припущенні, що основною метою очільників МОНМС є руйнація освіти й науки в Україні як таких.
* * *
Замість постскриптуму. На сайті наукових новин dekanat.ru натрапили на інформацію: експерти з історії науки вважають, що через тридцять років частка наукових відкриттів, здійснених поза міждисциплінарною колаборацією, знизиться до трьох відсотків. Які ще аргументи потрібні для прибічників уніфікації вищої освіти та відокремленості пізнавальних напрямів?