Коли ми говоримо про освітні втрати, то зазвичай маємо на увазі допомогу слабким учням у надолуженні прогалин у знаннях. А що з сильними? Адже вони теж несуть втрати, якщо їм не створити умов для розвитку. Талановитих дітей треба знаходити, пересаджувати, як квіточку, в хороший ґрунт, плекати та поливати. Бо це наші майбутні проривні технології, Нобелівські премії та капітал.
Одним із майданчиків, де талановиті діти можуть проявитися, є предметні олімпіади, особливо Всеукраїнські та Міжнародні. Це своєрідний соціальний ліфт для самородків. І дуже важливо, щоб якомога більше талантів у нього потрапили.
Якраз нині Міносвіти взялося реформувати механізм роботи цього ліфта — на громадське обговорення виставлено проєкт Положення про учнівський Олімпіадний рух (далі — Положення). Але великого суспільного резонансу це обговорення не має, бо на перший погляд здається, що Положення стосується лише невеликої групи людей, які займаються олімпіадами. Та це стосується всієї країни, всіх батьків, які хочуть, щоб їхня дитина розвивала свій потенціал та мала перспективи в цій країні. Щоб її помітили найкращі тренери-науковці незалежно від того, в якому місті вона живе, в якій школі навчається.
Насправді робота над новим Положенням про олімпіади триває давно. За нашою інформацією, керівники команд Міжнародних олімпіад про це знали ще з березня. У Міносвіти їм обіцяли, що запросять улітку до робочих груп, та цього не зробили.
Тому я вирішила зібрати тут головні й найгостріші зауваження до проєкту Положення. Не всі, бо їх багато. Хочу звернути увагу на декілька важливих моментів.
Перший. Кому буде відкрито дороги на олімпіади? Потрібен чутливий фільтр, який помітить обдарованих і дасть їм дорогу нагору, на олімпіади вищого рівня. За правилами, які пропонує МОН, цей фільтр не лише відшукуватиме, а й викидатиме за борт юних геніїв. Тому що він вводить дуже багато обмежень.
Наприклад, обмеження за віком для учасників обласних, Всеукраїнських та Міжнародних олімпіад і турнірів. Тепер брати участь в олімпіадах можуть лише учні віком від 13 до 18 років (тобто учні 8–12 класів). «Це неймовірно погано,— каже керівник команди України на Міжнародній олімпіаді з інформатики Антон Ципко. — Наприклад, у нас на Всеукраїнській олімпіаді цього року за дев’ятий клас виступав п’ятикласник. І він був досить близький до того, щоб узяти бронзу. А якщо ми впровадимо правило з Положення, це означатиме, що він має забути про олімпіади протягом найближчих трьох років». Отже, якщо буде ухвалено ідеї МОН, тим юним талантам, які на олімпіадах часом затикали за пояс старшокласників, але яким менше 13 років, тепер залишається одне — сидіти вдома й ліпити коників із пластиліну.
Також за правилами учень може виступати на олімпіаді тільки за свій клас або на клас вище. Тобто, наприклад, дев’ятикласник може писати олімпіаду тільки з дев’ятим або максимум десятим класом. Натомість на Міжнародних олімпіадах такої вимоги немає: країни везуть у складі команд школярів різного віку, але всі вони виконують однакові завдання. І в українських командах були приклади, коли дев’ятикласники ставали призерами та перемагали одинадцятикласників.
А тепер інформація для тих обдарованих дітей, які живуть не у великих містах на кшталт Києва, Харкова чи Львова. Для вас теж можуть бути обмеження, щоправда, об’єктивні, які не прописані великими літерами в Положенні.
Для того, щоб відібрати найкращих школярів для участі у Всеукраїнській та Міжнародній олімпіаді, МОН пропонує створити єдиний всеукраїнський рейтинг учасників за результатами виконання олімпіадних завдань.
Але це означає, що рейтинг очолять школярі з великих міст, і вони ж підуть на олімпіаду вищого рівня. Тому що в тих містах є серйозні олімпіадні школи, є традиції підготовки до олімпіад, і конкурувати з ними дітям із регіонів буде важко. Зараз, поки ще діють старі правила, кожен регіон має гарантовану кількість місць для своїх представників на олімпіаді, а області, чиї вихованці приносять золото, — ще й додаткові місця — так звані квоти. Тому діти з областей завжди потрапляли на всі рівні олімпіад, деякі з них брали якщо не перші, то треті місця. Це справжні герої, які змогли підготуватися фактично самотужки. Тепер, якщо буде ухвалено нове Положення, в них такої можливості може не бути. Й це демотивує не тільки школярів із регіонів, а й їхніх учителів: який сенс готуватися й пробиватися вперед, якщо шансів немає?
Цікаво також, як саме буде створено цей особистий рейтинг учасників. Бо якщо ми міряємо всіх талановитих дітей однією лінійкою, то умови написання олімпіад мають бути однаковими, як на ЗНО: однакові завдання й одночасне їх виконання. Це буде складно зробити, особливо в умовах війни. Важливо також, щоб це було доброчесно.
Є в проєкті Положення й головоломки, в яких поєднуються протилежні ідеї. Так, разом із пропозицією відбирати дітей за рейтингом запропоновано ввести квоту для команд із регіонів — не більш як два учасники з кожної паралелі: два дев’ятикласники, два десятикласники тощо… Тобто разом виходить не більш як вісім учасників у команді, якщо рахувати з восьмого до одинадцятого класу. Й це означає, що ми можемо загубити талановитих дітей, якщо їх буде більш як вісім.
«На останній Всеукраїнській олімпіаді з інформатики в команді Києва завдяки квотам було тринадцять учасників, і всі взяли медалі, — розповідає Антон Ципко. — А в команді Київської області було троє учнів, і вони не взяли нагород узагалі. Тому оці обмеження у дві людини абсолютно неприйнятні. Я, наприклад, розумію позицію, що потрібно давати якісь мінімальні квоти для всіх областей, і це нормально, але не за рахунок таких великих втрат».
Є в проєкті Положення й цікаві новини для тих, хто мріє про перемоги. Якщо хтось думає, що для того, щоб отримати золото, треба набрати балів більше, ніж суперники, то на нього чекає сюрприз. Запропоновано, щоб на золоту медаль олімпіади заслуговували лише ті, хто набрав не менш як 90% усіх можливих балів, срібло — 80%, бронзу — 70%. І це означає, що навіть якщо завдання були складними й ти виконав їх краще за всіх, не факт, що отримаєш золото. Таких вимог немає на жодній Міжнародній олімпіаді, там переможців визначають за абсолютною кількістю балів. «Якщо, наприклад узяти Міжнародну олімпіаду з інформатики 2024 року, — каже Антон Ципко, — то за правилом, запропонованим у проєкті Положення, серед 353 її учасників мали б присудити одне золото, нуль срібла, шість бронз». Натомість журі Міжнародної олімпіади присудило 30 золотих медалей, 59 срібних і 88 бронзових.
Другий важливий момент. Хто координуватиме проведення олімпіад і фактично керуватиме ними? В новому Положенні МОН пропонує призначити відповідальною за олімпіаду Малу академію наук (МАН). І судячи з тексту Положення, це буде справжній олімпійський дон Корлеоне, тому що в його руках зосередяться найважливіші питання, від яких залежить життєздатність олімпійського руху та його ефективність. На МАН буде зав’язано все: від затвердження результатів і складу команд до затвердження складу журі, оргкомітетів і предметних комісій, які укладають завдання олімпіад. Є в проєкті Положення навіть пункт, згідно з яким узяти участь у Всеукраїнській олімпіаді можуть лише команди, які отримали запрошення від МАН. А рішення про результати олімпіади ухвалюватиме не журі, а оргкомітет, якому журі лише презентує своє бачення. За таких великих повноважень головне тепер — щоб МАН тримало руку на пульсі, а не на горлі олімпіад.
Із неофіційного спілкування з керівниками олімпійських команд і тренерами я знаю, що зазвичай голова журі береже олімпіадні завдання як зіницю ока, аби не було витоку інформації. А тепер усім цим керуватиме МАН, і в експертів, із якими я спілкувалася, є побоювання: скільки людей зможуть побачити тепер ці завдання?
До речі, цікава деталь: раніше Положення про олімпіади стосувалося всіх інтелектуальних турнірів, і МАН зокрема. Тепер у новому Положенні Мала академія наук узагалі не згадується, але очолює весь цей двіж. Можливо, краще б вона зосередилася на вдосконаленні власних конкурсів, які давно зазнають критики за випадки плагіату, несамостійне виконання робіт, примусову участь?
Цікаво також, чому саме МАН обрана «смотрящим» за олімпіадами? Не тому ж, напевно, що й міністр, і його перший заступник прийшли до міністерства з цієї організації? І не тому, що додаткові обов’язки можуть потягнути за собою збільшення штату та фінансування (й грантове зокрема, бо який донор відмовить у коштах на підтримку талантів)?
Третій момент — організаційний. Вже в жовтні починаються перші етапи олімпіад, а Міносвіти досі не визначилося, як їх проводити, ще немає відповідного наказу. Якщо все відбуватиметься за новим Положенням, то воно настільки сире, що його потрібно кардинально переробляти, а часу на це вже немає. І зараз керівники команд — фактично в підвішеному стані, бо не розуміють, до чого готуватися.
Історія з Положенням про олімпіади — це не лише про поганий менеджмент і пропонування громадськості сирого документу. Робота з обдарованою молоддю має бути в центрі уваги країни. Нам потрібне не лише якісне Положення про олімпіади, а загалом цілісна системна політика щодо роботи з обдарованими дітьми. І я зараз не про премії переможцям олімпіад і 200-бальнику ЗНО — це не робота з обдарованими, а приємний бонус.
Програма роботи з обдарованою молоддю була колись в Україні у 2007–2010 роках, та так і заглохла. А зараз ні у Стратегічному плані діяльності МОН, ні в проєктах Фонду президента з підтримки освіти, науки та спорту я не знайшла згадок про те, як держава бачить роботу з обдарованими дітьми, чим їх підтримує, що пропонує. Якщо обдаровані діти не будуть тут нікому потрібні, вони їхатимуть із країни не те що в університеті, а набагато раніше — ще в школі, класу так із шостого, адже не бачитимуть удома перспектив і можливостей.