Наступного навчального року українські вчителі змушені будуть продемонструвати для своїх учнів еквілібристику форм навчання, якої досі не бачив світ. Сімейна, дистанційна, екстернат, очна у дві зміни з самостійним опануванням деяких дисциплін — усе це в одному закладі. Та ще й батькам з цього вибирати. Розумію, складно. Тому давайте по поличках.
Що перше і найважливіше — форму освіти обирають батьки. Тобто школа не може примусити до очного навчання, якщо батьки з цим не згодні. Щоб зробити зважений вибір, варто знати, які є можливості, з чого вибирати. Ми зібрали найважливіше.
Очне навчання
Нині чимало шкіл готується до проведення уроків офлайн. Зрозуміло, що колись воно таки почнеться для всіх українських дітей, але поки що йдеться лише про частину учнів, які з першого вересня сядуть за парти. Якщо батьки обрали саме цю форму, варто пам’ятати кілька важливих моментів.
По-перше, щоб прийняти дітей, школа повинна мати укриття. Поцікавтеся, чи є воно у вашій школі і чи відповідає вимогам. По-друге, якщо укриття є — то наскільки містке і як буде організоване навчання? У школі під час уроків не повинно перебувати одночасно вчителів і дітей більше, ніж здатне вмістити укриття.
Деякі школи вже оприлюднили свої плани — це навчання у дві зміни і зменшення кількості уроків на день. Зменшення тому, що коли в дітей у старших класах по вісім уроків (які зазвичай завершувалися о 16–17 годині), то друга зміна, виходить, мала б навчатися ночами. Для очного навчання залишають основні й найважчі предмети — математику, мови, фізику, хімію тощо. Але навіть із цих предметів можуть проводити теоретичні заняття дистанційно. Тобто діти навчатимуться якісь дні очно, а якісь — дистанційно. Решта предметів — проєктна робота чи самостійне опрацювання.
Дистанційне навчання
Навіть якщо школа відкриється для очного навчання, батьки можуть обирати для своїх дітей дистанційну освіту. Великі школи можуть собі дозволити збирати дітей однієї паралелі в окремий «дистанційний» клас. Але тоді батькам доведеться погодитися з тим, що предмети можуть викладати інші, незнайомі вчителі.
Якщо школі не під силу забезпечити дітей і очною, і дистанційною освітою одночасно, то управління освіти мають запропонувати комунальні (тобто безоплатні) заклади, де дитина зможе навчатися дистанційно. Адже, як відомо, не всі школи зможуть працювати очно, і ті, що не відкриються для учнів, — прийматимуть до себе дітей з інших шкіл для дистанційної освіти. Часто батьки незадоволені таким рішенням. Хочеться до свого класу, своєї вчительки, зберегти місце у своїй школі, менше стресу для дитини тощо. Так, ці аргументи зрозумілі. Проти них є один залізобетонний аргумент — немає грошей на оплату вчителям додаткових «дистанційних» уроків.
Здавалося б, дистанційка ідеально задовольнить батьків, які разом із дітьми перебувають за кордоном. Але не все так просто, бо більшість країн ставить вимогу, щоб українські діти, які перебувають там разом із батьками, обов′язково відвідували місцеві школи. Але в такому випадку час навчання в дистанційній українській і місцевій школах збігається.
Щоб визначитися з формою навчання в Україні, батькам треба спершу вирішити, чи зможе дитина навчатися одночасно за навчальною програмою двох країн, чи не буде це навантаження для неї завеликим.
Якщо оберуть лише місцеву школу у країні перебування, то по поверненні на батьківщину українська школа може провести оцінювання знань дитини за певний рівень (клас), якщо цих оцінок в учня не буде. Законодавство не передбачає такого оцінювання, якщо дитина пропустила менше, ніж рік навчання.
Однак, аби після повернення пройти оцінювання, потрібні знання. Та ще й із тих предметів, які в закордонних школах точно не викладаються.
На цю потребу миттєво відреагував ринок приватних закладів. Вони пропонують школи вихідного дня, де викладатимуться виключно українська мова, література, історія України. Це дозволить не перевантажувати дитину предметами, які будуть дублюватися, і підтримувати її зв’язок з вітчизняною освітою. Саме такого сегмента дуже бракує комунальним закладам освіти.
Екстернатна і сімейна форми освіти
Ці форми навчання мають загальну назву — індивідуальна освіта. Вона найбільше підходить тим, хто хоче поєднати навчання в українській школі та в закордонній.
Тих, хто вибрав котрусь із цих форм, заклад освіти забезпечує навчальними матеріалами (підручники, онлайн-платформи тощо), організовує для дитини консультації педагогів тривалістю по 15 хвилин і не більше трьох годин на рік з одного предмета.
Для учнів, які обрали екстернат, заклад освіти обов’язково складає індивідуальний навчальний план, а для тих, хто обрав сімейну освіту, — на бажання батьків.
Індивідуальний навчальний план затверджує заклад освіти і підписують батьки. У цьому плані прописані порядок, темпи засвоєння матеріалу, а також контрольні заходи. Варто відразу обговорити зі школою, у який спосіб дитина проходитиме оцінювання — очно, за особистої присутності, чи дистанційно. Законодавство чітких вимог тут не ставить, тому варіанти варто обговорити із закладом освіти окремо.
Різниця між екстернатом і сімейною освітою полягає ще й у частоті оцінювання. Екстерни проходять його лише раз на рік, а ті, хто обрав сімейну освіту, — наприкінці кожного семестру обов’язково, а на прохання батьків оцінювання може відбуватися й частіше (але не більше, як чотири навчальних дні впродовж року).
Побутує думка, що екстернат можуть обрати собі лише ті учні, котрі перебувають за кордоном чи мають поважні причини саме для такої форми навчання. Насправді достатньо вказати в заяві про переведення бажання самостійно засвоювати освітню програму. Це бажання (на відміну від поважних причин) не потрібно підтверджувати якимись документами.
Коли треба визначитися з формою освіти?
Бажано таки до початку навчального року. Школам потрібно якось спланувати навантаження, розібратися, скільки в них учнів і як їх учити. Хоча зараз зробити вибір і нелегко. Обрати індивідуальну форму освіти (сімейну чи дистанційну) для тих, хто за кордоном, у районі бойових дій, на окупованих територіях, — можна в будь-який період упродовж навчального року. Для решти — не пізніше, як за три місяці до річного оцінювання, яке зазвичай відбувається наприкінці весни .
Схоже, що ми в цій війні застрягли надовго. Тож подумайте, зважте, що краще для вашої дитини. Бо вчитися — це важливо. Навіть зараз, і особливо зараз. Не випрошувати оцінки, бо війна, бо стрес, бо «ви ж так учили, що діти нічого не знають». Адже все це матиме логічне продовження — низьку якість вищої освіти і гірших фахівців у різних сферах. А хто ж тоді країну відбудовуватиме?
Більше статей Олени Бондаренко читайте за посиланням.