Навчальний рік у вчителів завершується не 31 травня і починається не 1 вересня, адже до нього ще потрібно готуватися. Звісно, мати відпустку завдовжки в літні канікули вчителям ніхто б не дозволив.
Та мені шкода, що коли вчителі виходять із відпусток, вони не лише планують майбутній навчальний процес і знайомляться з учнями, а й подекуди допомагають облаштовувати класи й укриття, фарбують стіни в шкільних коридорах і виконують купу іншої роботи, аж ніяк не пов’язаної з освітою дітей. А потім до них приходять адміністрація та чиновники й «приймають» школу — чи готова вона до початку навчального року. Та насправді це вчителі повинні прийти перед 1 вересня й «прийняти» школу під ключ: наскільки вона пристосована для навчання дітей і наскільки безпечна в разі повітряних тривог, чи є в ній бомбосховище.
Чесно кажучи, навантаження на вчителів шалене: підготовка навчального матеріалу, опанування нових методів викладання, чергових нових підручників. А ще є діти, яким потрібна адаптація, підтримка, допомога в новій школі. І, звісно, їхні батьки, які не стають менш вимогливими. Вони начитані, сучасні (а деякі вже мають закордонний досвід навчання) та… втомлені. Втома ніколи не сприяла співчуттю та розумінню.
Як учителю не розгубити свій ресурс і не допустити вигорання? Саме час пригадати поради психологів про профілактику вигорання, червоні прапорці та мапу ресурсів. Проте сьогодні я хотіла б звернути увагу на один не менш важливий пункт у збереженні психологічного здоров’я, а саме — організацію робочого часу вчителя.
Наприклад, у школах Німеччини є чіткий розподіл ролей між працівниками. Вчителі, які вели урок, не відповідають за дітей, коли ті йдуть на вуличну прогулянку на великій перерві чи до їдальні. Вони в цей час відпочивають. У кожного з працівників школи є своя ділянка відповідальності, й на нього не навантажують додаткових завдань. Наприклад, психологи та соціальні педагоги не підміняють вчителів у разі їхньої відсутності. Це про розуміння фахових компетенцій і звичайних потреб людей. Відпочинок учителя — це врахування потреб насамперед людини, а потім — працівника, який несе велику відповідальність за дітей.
Методичний день педагога, коли він може не бути присутнім у школі, — це його право на освіту та підвищення кваліфікації. І це право можуть отримати не лише ті, кому це дозволить адміністрація та шкільний розклад, а кожен, хто цього потребує.
До речі, в Німеччині навіть день, коли вчителі виходять на акції протесту, є оплачуваним, і діти цього дня не йдуть до школи. Бо це право вчителя — вимагати для себе гарних робочих умов та оплати праці. Чи страждає від цього освіта дітей? Ні. Бо всі ці заходи керівництво враховує заздалегідь, складає графік, попереджає батьків (за 1,5 місяця) та пропонує альтернативний варіант, якщо дитину немає з ким залишити вдома. Наприклад, привезти на навчання чи просто на групу подовженого дня… до іншої школи.
У період пандемії порушували тему важливості турботи керівництва про працівників. Давно вже є статистика, яка засвідчує, що державі дешевше потурбуватися про профілактику здоров’я працівників, ніж оплачувати їхнє лікування. Адже це не тільки несе великі втрати на оплату лікарняного, — страждає також якість праці. А зниження якості праці вчителя врешті-решт призводить до зниження якості освіти.
Високий рівень професійного стресу, якого зазнають учителі, пов’язаний не лише з навантаженням на них, а й із плинністю кадрів, кількістю років викладання, розміром класу, задоволеністю роботою. Звісно, має значення вік, сімейна ситуація та навички саморегуляції. Та все ж таки, погодьтеся, працювати набагато легше, коли маєш чіткий графік роботи, сплановані дати відпустки, є просторий світлий кабінет, заробітна плата надходить вчасно, є вся необхідна канцелярія та кімната відпочинку.
Однак вигорання та збереження ресурсів учителя залежить не лише від його керівництва, а й від нього самого. Що ж учителі можуть зробити для себе самі? Ось декілька порад.
Плануйте свою діяльність і повідомляйте батьків про плани заздалегідь — ярмарок, батьківські збори, нововведення, поїздку тощо. Й не потрібно про це постійно нагадувати в батьківських чатах, нескінченно відписувати в приватні повідомлення у відповідь на запитання «А що треба зробити?». Один раз надрукуйте повідомлення з інформацією про цю подію, зробіть копії, роздайте всім дітям і скажіть їх повернути з підписами батьків. Так ви розділите відповідальність із батьками, які, зі свого боку, матимуть час перебудувати плани та заощадити час на переписку в чаті й нагадування.
Батьківський чат. Ви справді мусите там сидіти весь свій робочий день? Витрачати на переписку перерви та вечори? Ні. Донесіть батькам інформацію про те, що ви не можете негайно реагувати на всі повідомлення. Для цього є екстрені служби та секретаріат.
Також варто спробувати звести до мінімуму використання особистого телефону для робочих цілей. Це заощадить ваш час і вбереже від поширення недостовірної інформації. Краще переведіть спілкування в робочу електронну пошту. Там зберігаються всі розмови з батьками, а отже, й усі домовленості. Також варто обговорити з батьками часові межі, коли ви готові спілкуватися на робочі теми. Дзвінки та повідомлення о 22 годині чи о 6 ранку є неприйнятними.
Дитина не прийшла до школи? Ну давайте чесно, ви маєте сповіщати про прогули дитини соціальні служби. Ті мають з’ясовувати обставини. В чиїх інтересах повідомити вчителю заздалегідь (!) про те, що дитини в школі не буде? Чи що дитина хворіє? Правильно, батьків. Тож розкажіть їм про це правило. А ще краще — зробіть пам’ятку та кожному роздайте.
Турботливі батьки хочуть мати час поговорити з вами про успішність дитини. Чудово. Призначте їм день, коли вони можуть це зробити. І цей час ви впишете в свій робочий план. Це не має відбуватись у коридорі, на ходу, під час вашої перерви та ще й у присутності інших батьків.
Заклопотані батьки не прийшли призначеного дня поговорити про справи дитини? Й не попросили перенести зустріч на інший день? Передайте інформацію про це шкільному соціальному педагогу. Він має більше знань і можливостей з’ясувати та зреагувати на різні потреби в сім’ї дитини.
Не соромно казати «ні». Адже ви не відмовляєте. Ви кажете про умови, в яких це можливо чи ні. Умови — це не про обмеження. Навпаки — це про ефективність вашої праці. Ба більше, ви навчите тим самим виставляти кордони тих людей, які їх порушують. Бо, найімовірніше, їхні межі теж хтось попирає й вони не знають, як цьому протидіяти.
Поміркуйте, чи можете ви ще щось зробити для організації своїх буденних процесів? Чи є ідеї, які варто озвучити керівництву на нараді? Чи є певні звички, які допомагають вам розпочати та завершити робочий день? А що допомагає вам залишити всі складнощі та запитання та роботі й не думати про них під час сімейної вечері?
Початок навчального року — це чудова нагода змінити все те, від чого ви страждали минулого року. Часом це потребує значно більших зусиль. Проте з огляду на перспективу це може бути гарною інвестицією в свій спокій.