Чи звертали ви увагу на те, наскільки сильно ті чи інші події впливають на наше сприйняття навчального матеріалу? Буває так, що, попри всі зусилля, інформація геть не запам’ятовується. А буває, що через багато років у голові спливають картинки якогось надзвичайного уроку, і ми подумки проговорюємо фізичні формули. Тож від чого залежить наша здатність учитися й запам’ятовувати? Спробуймо дослідити разом!
Почнімо з першого надважливого наразі пункту, а саме з розмови про стрес — стан, у якому ми живемо й навчаємося останніх вісім місяців. Із одного боку, стрес погіршує всі когнітивні процеси: рівень концентрації, запам’ятовування тощо стрімко падають. Часто можна почути, що дитина, яка добре вчилася кілька років, цього навчального року не може витримувати звичного темпу. Також трапляються випадки, коли в дітей погіршується мовлення, здатність фокусувати увагу чи навичка письма. Ці процеси — закономірні, адже стрес є реакцією організму на новизну та невизначеність. Чим більше невизначеності — як наразі в Україні, — тим слабше працює ділянка мозку, що відповідає за навчання. До речі, той самий ефект спостерігається в класах, де вчитель сконцентрований на оцінюванні або висуває надмірні вимоги. Діти перебувають у постійному стресі, що призводить до погіршення описаних вище розумових процесів. У науці це має назву «дистрес» — явище, коли людина не може пристосуватися до постійних викликів і просто втомлюється.
Але є й інший тип стресу — короткостроковий, помірний — еустрес. Ця реакція покликана захищати людину від небезпеки, але також може дати стимул для подолання бар’єру в навчанні. Для цього досвідчені викладачі використовують різні нетипові активності: квести, ТРВЗ-батли (ТРВЗ — теорія рішення винахідницьких задач), завдання «із зірочкою». Такі активності кидають виклик, підвищують рівень гормону стресу в момент ознайомлення із завданням та його виконанням (особливо в обмежений час або у форматі змагання) та дарують смак перемоги після завершення.
Тепер можемо перейти до наступного пункту, який безпосередньо впливає на наше сприйняття навчального матеріалу, а саме — сили емоцій. Пам’ятаєте, як під час навчання, напружуючи зусилля, ви отримували результат і подумки промовляли: «Оце я молодець!» або «Як круто, що я це можу!»? Така реакція — смак перемоги. Саме в ньому лежить перший ключ до застосування емоційного фактора в навчанні.
Коли ми допомагаємо дитині пройти шлях від помірного стресу до успішного вирішення, ми формуємо в ній як інтерес до навчання, так і звичку долати виклики. Але тут треба бути дуже обережними! Недарма в попередньому реченні використано словосполучення «допомогаємо пройти шлях». Ми, дорослі, відповідальні за організацію цього процесу і маємо об’єктивно відповідати на низку запитань:
- Із труднощами якого рівня зіткнеться дитина?
- Чи готова вона до таких труднощів (наприклад, до засвоєння навчального матеріалу на певному рівні) ?
- На які етапи вона розіб’є процес подолання?
- Із яким настроєм вона підходитиме до виконання завдань?
- Чи не буде радість завершення чимось зіпсована (тут одразу спадають на думку фрази на кшталт «А чому лише друге місце на олімпіаді, а не перше?»)?
Тільки правильна організація кожного з цих кроків дозволить дитині отримати позитивні емоції від навчання та подолання труднощів і закріпить у неї відчуття успіху.
Що ж робити, коли дитина вже має негативний досвід навчання або геть не сприймає певного матеріалу?
По-перше, треба чесно з нею поговорити, почути, чому та за яких умов сформувалися негативні емоції, і показати, що насправді їх можна трансформувати й у позитивний досвід. Тому для батьків та вчителів є один хитрик: запропонуйте дитині придумати історію навколо складної для неї теми. Наприклад, казку про фізичне явище, що намагалося знайти друзів або відчути себе потрібним. Така вправа допомагає активувати креативне мислення, подивитися на тему, що вивчається, під новим кутом, а також отримати позитивні емоції від процесу навчання.
По-друге, важливо подивитися на зовнішні процеси, що впливають на дитину. Можливо, її негативний досвід пов’язаний не з предметом або темою, а з невдалим жартом однокласників? Чи нелюбов до уроків фізичної культури викликана відчуттям брудного тіла? В першому випадку ми можемо говорити про те, як інколи люди несвідомо роблять нам боляче. У другому — покласти до рюкзака серветки, чисту футболку та сухий шампунь. Усунення побутових причин негативних емоцій може істотно вплинути на навчальний процес. І тут ще один хитрик: побудова довірливих стосунків із дитиною допоможе вчасно розпізнавати негативні ставлення та емоції й у відвертій розмові усувати їх.
Розглянемо ще один різновид впливу емоцій на навчання. Ви, напевно, спостерігали в дітей прагнення відкласти складні завдання на потім через страх обсягу, невдачі, втому або попередні переживання негативного досвіду? Авторка бестселера «Навчитися вчитися» Барбара Оуклі наголошує, що прокрастинувати — це цілком нормально. Але важливо при тому дотримуватися кількох позитивних правил:
- Уникати комп’ютера: він затягує та забирає ресурс, необхідний для виконання подальших завдань.
- Визначити найпростіше завдання з тих, які необхідно зробити (але сідати за нього одразу не треба).
- Записати формули, необхідні для розв’язання задач, мати їх під рукою.
- Займатися справами, що надихають або відволікають від важких думок.
Таким чином ми активуємо розпорошений режим мислення, і мозок фоново працює над розв’язанням завдань. При цьому ми не марнуємо час на безрезультатне фокусування та нагромадження негативних емоцій. Тож якщо ви бачите, що дитина не підходить до виконання якогось завдання, запропонуйте їй наведений вище алгоритм і допоможіть пройти його покроково. Розкажіть про свій досвід відкладання на потім і про те, що допомагає вам повертатися до роботи. Важливо не використовувати фрази на кшталт «не хочу, але треба», «успіху досягають лише ті, хто багато працює» або «а ти думав, у житті все легко дається?» Такими формулюваннями ми посилюємо негативні установки дитини, що можуть вплинути на її подальше подолання труднощів та відчуття успіху. Натомість важливо бути щирими і формулювати позитивне ставлення до явищ (як-то з допомогою вигаданої історії, як було зазначено вище).
Насамкінець. Ми маємо допомагати дітям розпізнавати базові емоції: радість, подив, сум, гнів, страх, огиду. Через розпізнавання можна перейти до усвідомлення того, що в нас викликає кожну з цих емоцій. А потім буде легко зрозуміти, як кожну з емоцій можна використовувати для ефективного навчання. Наприклад, вивчати природничі науки через подив або через гнів долати перешкоди.
Більше про те, як емоції впливають на навчання та як учителям працювати з емоціями в класі, можна дізнатися на безкоштовному онлайн-курсі «НУШ:базова середня освіта» від громадської спілки «Освіторія» за підтримки Міністерства освіти і науки України та Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ).