Оскільки мені не вдалося виступити на круглому столі щодо Плану пріоритетних дій уряду до 2020 р., я вирішив викласти свої пропозиції письмово. Насамперед слід відзначити багато позитивних здобутків Міністерства освіти і науки та уряду, серед яких - підвищення зарплат освітянам, збільшення регіонального фінансування освітньої інфраструктури, розробка концептуальних засад реформування середньої школи, проведення в першому читанні базового законопроекту "Про освіту" та ін. Сам план дій уряду стосовно науки та освіти також є солідним документом.
Хочу зупинитися на кількох питаннях, які потребують спеціальної уваги. По-перше, йдеться про необхідність поглиблення частини про інтеграцію науки та вищої освіти, вживаючи саме такий концепт. Проблема полягає в глухій консервативній позиції найвищого керівництва НАН України та повному ігноруванні Закону "Про наукову і науково-технічну діяльність" (2015). Ми бачимо прагнення нічого не змінювати й нікуди не рухатися. Така позиція надзвичайно небезпечна. Вона може знову викликати хвилю вульгарного заперечення важливої ролі вітчизняної науки, яку нам із великими труднощами вдалося подолати більше року тому. У тексті Плану дій уряду НАН України згадується лише один раз. Потрібно дати доручення Національній академії наук представити найближчим часом на засідання уряду докладний план реформування академічної сфери у світлі імплементації Закону та дій самої НАН України. З новими ідеями і перспективами. Тут обов'язково мають бути озвучені критерії інтеграції, наприклад скільки спільних магістерських і PhD програм було відкрито академічними інститутами й університетами, скільки спільних дослідницьких грантів здобуто тощо. Стосовно зобов'язань уряду - повне сприяння запуску Академічного університету (у спільному підпорядкуванні МОН та НАНУ) до початку наступного навчального року.
По-друге, освітнім реформам шкодить відсутність нормальної співпраці між МОН і Комітетом ВР з питань науки та освіти. До складу цього комітету входять усього шестеро народних депутатів, - кількісно він найменший у теперішньому парламенті. Тому, щойно котрийсь народний депутат вирішує перейти до популізму й шантажу, він легко блокує діяльність самого комітету й "викручує руки" міністерству. Саме так сталося з питанням технікумів і коледжів, які дивним чином зникли з поля професійної освіти. Нагадаю, що найкраща світова практика заохочує нас створювати багатопрофільні заклади, обласні ради стейкхолдерів, які прийматимуть головні рішення щодо розвитку чи припинення певних професій у різних регіонах. Натомість теперішня ситуація, фактично, розвернута у бік радянської концепції, з поділом закладів на професійно-технічні і середні спеціальні. Причому останні сором'язливо притулитися в Законі "Про вищу освіту" (2014), який насправді є законом про університетську освіту. Законопроект "Про професійну освіту" чомусь тепер веде мову лише про ПТУ, а для технікумів і коледжів ніби в перспективі передбачається окремий закон. Такий підхід є концептуальним нонсенсом і абсурдом, за що несе персональну відповідальність народний депутат Олександр Співаковський, який продовжує марити посадою голови комітету.
По-третє, у планах уряду має бути зазначена зміна форми фінансування вищої освіти через відмову від держзамовлення, запровадження базового фінансування та фінансування за напрямами діяльності, підвищення вимог до статусу університету - з одночасним поглибленням фінансової та організаційної автономії. Це має привести до укрупнення й підвищення якості українських університетів. Також до масового закриття тих ВНЗ і їхніх філій, діяльність яких спрямована не на досягнення високої якості та найкращих світових стандартів, а на фактичний продаж дипломів. На кількість студентів це не вплине. Відповідний законопроект "Про внесення змін до деяких законів України щодо фінансування вищої освіти (щодо економічних відносин у сфері вищої освіти)" уже розроблений. Він потребує подальшого обговорення та доопрацювання.