Народ України проявив волю і вибрав майбутнє в євроінтеграції. Українці хочуть жити у справедливій, правовій, економічно розвиненій і соціально захищеній державі. Першочергові завдання, накреслені президентом та урядом, - це реформи практично в усіх галузях.
У реформуванні освіти зроблено надзвичайно важливий крок - запровадження незалежного тестування в оцінці знань та під час вступу як у спеціалізовані, так і вищі навчальні заклади. У ВНЗ мають вступати найкращі випускники шкіл, а в престижні ВНЗ - найкращі з найкращих. Однією з умов подачі документів до вишу має бути сертифікат про знання іноземної мови (перевага віддається англійській). Досвід багатьох країн (Корея, Японія, Сінгапур тощо) свідчить, що фахівці, котрі вільно володіють англійською, більш успішні в роботі, оскільки мають можливість не тільки ознайомлюватися з іншомовною літературою, а й проходити стажування у провідних країнах світу (Англія, США, Німеччина, Японія та інші), запозичувати передовий досвід. Під час вступу до ВНЗ не повинно бути квот за соціальним, національним чи іншими статусами, єдиним прохідним квитком для всіх мають бути лише знання. Вищу освіту мають здобувати тільки ті, хто добре закінчив школу і склав вступні іспити (тести). Для здібних випускників середніх шкіл, котрі не отримали високого балу, завжди є можливість вступити на навчання до спеціалізованих закладів середньої освіти за обраним фахом.
Реформи у вищій освіті мають бути радикальними, і проводити їх потрібно швидко. Я б сказав -хірургічним методом. Хоча він і болючий, але ефективний. Терапевтичний метод, тобто еволюційний, тривалий і сумнівний. Для "еволюційного" дозрівання потрібно багато часу, а в нас його немає. Як немає й грошей на утримання такої великої кількості вищих навчальних закладів. Тільки вузів 3-4 рівнів акредитації в Україні -
342, тоді як у Великобританії, Франції, Німеччині їх значно менше.
Реформи проводяться там, де є нестача грошей, - це загальновизнано.
В Україні донедавна було 45 млн жителів, сьогодні на території, підконтрольній нашій державі, проживає не більше 40 млн. В Україні функціонують 803 ВНЗ, в яких навчається понад 2 млн студентів. 325 із зазначеної кількості ВНЗ - університети, академії та інститути 3-4 рівня акредитації, 478 -1-2 рівня акредитації. Для порівняння: в Німеччині з населенням понад 80 млн - 104 університети, в яких навчається менше 2 млн студентів. За економічним розвитком Україна плентається далеко позаду Німеччини, а за кількістю студентів, академіків, докторів, кандидатів наук - значно випереджає. У нас навчаються 69 тис. іноземців. Ми приймаємо всіх іноземців, котрі можуть заплатити за навчання. В Німеччині приймають кращих випускників шкіл, але теж за плату. Там потрібні знання, а в нас - лиш би платив.
Однозначно, Україна не може утримувати таку велику кількість вишів. У багатьох із них якість підготовки фахівців на рівні коледжів, інколи й нижча. Акредитація, кадровий контроль та контроль рівня знань дозволять швидко закрити такі контори з видачі дипломів.
Студентам необхідно провести незалежний контроль знань, що зразу зніме багато питань. Усі, хто складе тести, - продовжують навчання у ВНЗ, які отримали акредитацію, хто не складе - навчатися у ВНЗ не зможе. Можливість навчатися - це рівень знань, а не плата за навчання та диплом. У нас багато юнаків та дівчат, котрі мають по 2-3 дипломи і не можуть ніде працевлаштуватися, найчастіше - через недостатній освітній рівень.
Для мене ближча медична освіта. В Україні (без Криму) функціонують 19 вищих медичних закладів, із них 12 університетів, 3 академії післядипломної освіти, 1 інститут народної медицини та 2 факультети (Суми й Ужгород) при університетах. Харківський, Дніпропетровський та Львівський класичні університети теж мають "рудименти" медичної освіти.
Ми підписали Угоду про асоціацію з ЄС. Отже, перше, що мусимо зробити в реформуванні медичної освіти, - це позбутися таких факультетів, як педіатричний та санітарно-профілактичний, медичної психології, а також такого явища як 5-річна підготовка лікарів із масажу та лікувальної фізкультури… Одразу зменшиться кількість студентів.
Медичні університети мають бути факультетами у складі класичних університетів, бо в них кращі можливості для базової підготовки. З програм необхідно вилучити зайві предмети, які мають знати випускники середніх шкіл. До медичних університетів слід приймати випускників із високим балом після закінчення середньої школи, незалежно від форми навчання - платна чи бюджетна. Абітурієнти повинні володіти англійською мовою, щоб на старших курсах вільно читати й вивчати англомовну медичну літературу. Всі медичні вищі навчальні заклади, за винятком ВНЗ післядипломної освіти, мають бути в системі Міністерства освіти та науки. Щодо академій післядипломної освіти - то доцільно, аби вони залишилися у складі Міністерства охорони здоров'я.
Міністерству охорони здоров'я необхідно терміново, без зволікань, прирівняти номенклатуру лікарських спеціальностей до європейських. Відповідно, скоротиться частина непотрібних факультетів та кафедр у медичних ВНЗ. Це потрібно робити вже сьогодні, оскільки розпочинається формування нового бюджету.
Думаю, таке скорочення має проводитися не лише в медичних вузах. Галузеві ВНЗ, окрім військових, теж мають бути в системі МОН. Таких кроків уряду не сприймуть більшість працівників вишів, професорсько-викладацький склад, а відповідно - і студенти. Однак іншого виходу немає.
Всі випускники шкіл мають показати високий рівень знань. Зменшення кількості студентів у ВНЗ, відповідно, потребує розширення середньої спеціальної освіти. Для підготовки спеціалістів із ЛФК, секретарів для роботи в офісі тощо - вища освіта не потрібна.
Статус людини має визначатися не кількістю дипломів, а знаннями і можливістю їх застосувати з користю для себе та суспільства. Справжній фахівець цінуватиметься всюди, незалежно від того, має він один диплом чи декілька. Білл Гейтс, приміром, досяг професійних висот без вищої освіти. Та й не тільки він. Історія знає дуже багато успішних людей без дипломів вищих навчальних закладів.
Степан Руданський колись писав: "Невже ви, дядечку, такий дурний, щоб вас так довго вчити?".