...Мій армійський комбат, проводячи для новобранців екскурсію дивізіоном, застерігав їх, щоб не вешталися біля об’єктів, зведених за «дембельським акордом» - нарядом на господарські роботи, виконання яких було умовою демобілізації тих, хто вже відслужив; виконувалися ці роботи абияк. «Все, що солдат робить у томливому очікуванні «дембеля», - то все...», - далі вживався зворот, який у цензурно адаптованій формі мав би означати байдужість та індиферентність.
Організаційні заходи у контексті вступної кампанії до вишів у 2013 році нагадують саме «дембельський акорд» зі всіма наслідками, про які йшлося вище. Одними з найважливіших документів для підготовки вступної кампанії традиційно є Умови прийому до вищих навчальних закладів України та програми ЗНО, що їх щороку затверджує профільне міністерство. Стосовно строків затвердження, то тут тенденція також промовиста: Умови прийому на 2009 рік було затверджено 2 вересня 2008 р., на 2010 рік - 18 вересня 2009 р. (після чого їх спіткало «покращення» наказом від 26.03.2010 р., яким змішали сертифікати УЦОЯО попередніх років, запровадили обрахування середнього бала шкільного атестата за 200-бальною шкалою тощо), то Умови прийому на 2012 р. було затверджено 12 жовтня 2011 р. Уже очевидно, що Умови прийому-2013 затвердять ще пізніше.
Із програмами для проведення ЗНО ситуація ще складніша, - їх також усе ще офіційно не затверджено, а без цього не може розпочатися робота з укладання тестових завдань для ЗНО 2013 року. Але в офіційних фахових виданнях програми вже надрукували, і вчителями та потенційними абітурієнтами вони сприймаються як затверджені... Та й надруковане породжує чимало запитань. Так, опублікована версія програми ЗНО зі світової літератури (щось «не таланить» цьому предмету), окрім іншого, передбачає тестування знання учнями текстів... напам’ять (?..).
Як можна перевірити таке знання з допомогою стандартизованих письмових тестів, у програмі не повідомляється. Далі - більше. До програми включено драму Генріка Ібсена «Ляльковий дім», яка не передбачена шкільною програмою рівня стандарту, а вивчається лише у класах профільного та академічного рівнів; вірш Володимира Маяковського «А ви могли б?..», який вивчається лише за програмою профільного рівня, а також вірш Поля Верлена «Осіння пісня», що взагалі у школі не вивчається...
Що стосується самого проекту умов прийому, то, на відміну від деяких колег, не вважаю, що часу (близько тижня) на його обговорення відведено обмаль. Більше було б потрібно, якби міністерство хотіло почути думки громадськості, вступників, експертного середовища, ректорів і прислухатися до них. Причому не тільки рапорти тих, хто навіть зі стуленими ротами може видавати звуки схвалення та підтримки. Оскільки бажання таке не проглядається, то кілька днів для «конструктивного обговорення» у формі всіляких нарад та зібрань - і логічно, і достатньо. По-перше, обговорювати особливо нічого, адже, хоч у проекті, з урахуванням недоліків минулого року, все ж зроблено певні вдосконалення технологічного порядку, у цілому консервується формат вступної кампанії 2010-2012 рр. По-друге, як підказує досвід двох попередніх років, це обговорення нічого не змінить: пропозиції проігнорують і залишать навіть без формальної відповіді-відписки.
Оскільки, навіть знаючи це, Центр освітнього моніторингу і нинішнього року надіслав до міністерства деталізовані пропозиції до проекту умов прийому, то зупинюся лише на окремих його положеннях. Так, у проекті передбачено, що відомості про ліцензований обсяг та обсяг прийому за державним замовленням, у тому числі про кількість місць, виділених для вступу поза конкурсом і цільового прийому, університети зобов’язані оприлюднювати на інформаційних стендах приймальних комісій і на своїх офіційних веб-сайтах не до початку прийому документів, як це має бути, а «не пізніше другого робочого дня, наступного після затвердження/погодження чи отримання відповідних відомостей». Відтак, керівники міністерства залишають за собою можливість на власний розсуд визначати, коли приймати такі рішення і доводити цю інформацію до вищих навчальних закладів. Як уже бувало в попередні роки, обсяги державного замовлення нерідко доводяться до ВНЗ після початку вступної кампанії і навіть коригувалися за її результатами, то «крайніми» в зазначеній ситуації знову будуть вступники, що подаватимуть документи до приймальних комісій, не володіючи цією важливою для них інформацією, а також ректори. Останні, наприклад, торік отримали лист МОНмолодьспорту «Щодо обсягу державного замовлення» від 5 серпня, в якому ректорам жорстко вказувалося на недовиконання ними доведеного обсягу державного замовлення й містилася вимога подати інформацію про кількість недовиконаних місць, аби «скоригувати» держзамовлення.
Проект також зберігає торішній припис, згідно з яким до участі у конкурсному відборі допускаються вступники, які мають з одного з непрофільних конкурсних предметів сертифікат про проходження ЗНО з балами, нижче 124, якщо кількість балів із профільного предмета не нижча 170 балів. Фактично така норма провокує учнів випускних класів не приділяти належної уваги тим навчальним предметам, котрі не будуть у них профільними при вступі до університету, і дестабілізує навчальний процес в 11-х класах. Крім того, вона підтверджує безпідставність запровадження вирахування у 200-бальній шкалі середнього бала шкільного атестата і, відтак, прирівнювання його до ЗНО з одного предмета на тій підставі, що, мовляв, це «заохочує випускників вивчати всі предмети, а не лише ті, з яких проводитиметься зовнішнє незалежне оцінювання». Про стрімке зростання «успішності» випускників із не найсильніших шкіл та кількості медалістів унаслідок таких дій, погіршення конкурсної ситуації для сильних випускників спеціалізованих закладів зі значно вищими вимогами й об’єктивно виставленими оцінками в атестатах уже сказано й написано вдосталь. Проте віз і нині там.
Так само, як не здатні (чи не бажають) ідеологи «покращення ЗНО» зрозуміти, що бали в сертифікатах не є «оцінками», як у класному журналі, а вказують позицію вступника конкретного року відносно інших вступників цього ж року. Змішувати в одну купу сертифікати різних років є запереченням самого принципу змагальності на рівних умовах під час вступу до вишів. Це те ж саме, якби на церемонію нагородження легкоатлетів з’явився сторонній і вимагав від призерів на п’єдесталі потіснилися, оскільки в нього на руках протокол якихось давніх змагань, із котрого випливає, що невідомо з яким складом спортсменів і невідомо з яким попутним вітром він тоді посів призове місце.
Пояснення, що, мовляв, так зроблено для «економії», не видається переконливим, адже для проведення тестування з російської мови, світової літератури чи всесвітньої історії - предметів, участь у тестуванні з яких бере мізерна кількість вступників, а собівартість - у рази перевищує вартість тестувань з «масових» предметів, гроші знаходяться.
Збережено у проекті й преференції до 20 балів слухачам підготовчих курсів (відділень, факультетів «довузівської» (очевидний русизм. - Авт.) підготовки) ВНЗ до цього (?!!) вишу для навчання на природничо-математичних та інженерно-технічних напрямах підготовки (спеціальностях), хоч і вони створюють нерівні умови для вступників: в одних немає грошей, інші живуть у віддалених населених пунктах. Показово, що курси дають перевагу лише у тому виші, в якому вступник заплатив гроші, й не визнаються в інших. Проблема у взаємній недовірі щодо якості освіти на «чужих» курсах - чи все ж таки у грошах?.. Стосовно цього торік також прозвучало вдосталь неспростовних аргументів, однак їх не було взято до уваги. Очевидно, єдина перевага, яку може надавати відвідування платних підготовчих курсів, - вищий рівень знань, що дозволить слухачам курсів отримати вищі бали під час проходження тестування.
Як і в торішніх умовах прийому, у проекті фігурує норма, згідно з якою для того, щоб здійснювати спостереження за роботою приймальних комісій, громадські організації мусять спочатку отримати дозвіл від МОНмолодьспорту. Це при тому, що не існує законних підстав для додаткового затребування від зареєстрованих Міністерством юстиції України громадських організацій дозвільних санкцій на здійснення своєї статутної діяльності. Натомість, вважаю, з ректорами, відповідно до принципів автономії навчальних закладів, участь у спостереженні має погоджуватися. Від такої співпраці виграють усі без винятку.