«Підручників не буде до кінця виборів!» Так заявили семикласникам однієї з престижних столичних шкіл, які одержали на початку навчального року тільки половину потрібних навчальних книжок. Ситуація трохи збентежила батьків: у минулі роки, якщо підручників не було, керівництво школи рекомендувало докупити їх на книжковому ринку. Нині такий вихід із становища чомусь не пропонувався.
У Міністерстві освіти й науки неймовірно здивувалися, що в столиці є школа, яка не повністю одержала потрібну для навчання літературу. Річ у тому, що в нинішньому році вперше (спасибі виборам!) було надруковано всі підручники, причому вчасно і з невеликим резервом. За словами чиновників МОН, деякі проблеми можуть бути лише з «джерелами знань» для 9—11 класів: оскільки вони навчаються за старою програмою, то нові книжки для них уже не додруковують. До кінця першого навчального тижня в школи доставили, за офіційними даними, понад 70% підручників (хоча керівництво МОН заявляло, що до 1 вересня буде стопроцентне забезпечення), решта, як пояснили в міністерстві, «на колесах», і найближчими днями їх доставлять до кожного навчального закладу.
Цю інформацію підтвердили в деяких регіональних управліннях освіти (Харківської, Дніпропетровської, Івано-Франківської, Чернігівської областей) і, хоч як дивно, у Києві.
Проте підручники, яких бракувало, до школярів у повному обсязі не дійшли й до кінця наступного тижня. За даними міністерства, забезпеченість ними в середньому по країні практично не змінилася й становила 75%, а в деяких областях іще менше. Скажімо, у Херсонській області — всього 51%.
У МОН причиною називали байдужість і навіть відвертий саботаж місцевої влади: на початок другого тижня вересня всі підручники для двадцяти з половиною тисяч шкіл привезли в усі обласні управління освіти, які й мають забезпечити доставку книжок дітям. Не треба було, на думку міністерських чиновників, чекати біля моря погоди й школам, а самим вимагати, дзвонити в райуправління освіти, подавати заявки.
Така ситуація з завидною сталістю повторюється щорічно: вчителі запевняють учнів і їхніх батьків, що книжок немає, чиновники кажуть про нерозторопність директорів шкіл, проблеми з видавництвами, транспортом і навіть (ноу-хау нинішнього сезону) про політичні диверсії. Хоча коли поглянути на ситуацію з другого боку, то виникає цілком логічне запитання: чому хтось має подавати заявки, якщо, за ідеєю, в управліннях освіти й без того мають знати, в яких школах скільки й яких підручників потрібно. Інакше на підставі чого робляться розрахунки з друкування й закупівлі підручників у масштабах держави?
Міністерство, своєю чергою, планувало створити комісію і з’ясувати, на якому етапі й хто гальмує видачу підручників школярам. Проте ясних і чітких висновків досі немає. Втім, навіть якщо вони й з’являться, то чекати голосних обвинувачень і звільнень не доведеться. Як пояснили в міністерстві, краще швидше вирішити питання, ніж шукати винних.
Якщо швидше, то це, звісно ж, краще. Хоча й розібратися в причинах, чому держава щорічно виділяє гроші на створення й випуск підручників, а діти або сидять по декілька місяців без книжок, або змушені купувати їх утричі дорожче на базарі, не завадило б. Наприклад, на столичному книжковому ринку «Петрівка» за кожен підручник батьки викладали по 20—40 грн. Це при тому, що собівартість підручників, за словами міністра, становить усього 7 грн. 90 коп. Тобто «навар» на кожному — 300—500%!
Цікаво, кому вигідна ситуація із затримками поставок навчальної літератури? Коли деяким видавництвам, то чому МОН продовжує підписувати з ними контракти на випуск підручників? Чому не вимагає неустойку за зрив поставок? До речі, це не єдині огріхи видавництв. Учителі знаходять граматичні й стилістичні помилки, запевняють, що багато підручників написані важким, наукоподібним стилем, кострубатою українською мовою (таке враження, що автори писали їх російською, а потім перекладали українською з допомогою комп’ютерної системи). Є проблема і з якістю друку, що створює додаткове навантаження на очі дітей.
Є претензії й до змісту навчальної літератури. Як стверджують учителі, немає наступності під час написання підручників для різних класів. Скажімо, в пропедевтичних курсах хімії й фізики від учнів вимагаються уже певні знання з цих предметів. Грішать цим і деякі інші підручники, які мають, до того ж, і відверті фактичні неточності. У країні немає власної методичної школи написання підручників (у Радянському Союзі вона була зосереджена в Москві). Немає й чіткої державної політики в галузі освіти, розуміння того, чого ж саме ми хочемо навчити наших дітей, які дати знання.
Інший бік питання — велика розмаїтість освітніх програм. Практично з кожного предмету їх є як мінімум дві, й учитель має право вибирати, за якими книжками навчати дітей. Причому його вибір залежить не тільки від ступеня підготовки того чи іншого класу, але й спеціалізації. Так, предмет «Правознавство» може читатися від однієї години на тиждень у звичайному класі до чотирьох у спеціалізованому. Держава ж видає на школу всього один усереднений підручник. Із деяких предметів іноді замінюється до 50% усіх підручників. Зрозуміло, частіше це відбувається у великих містах, де в батьків є можливість закупити бодай частину з них. У сільських школах, особливо малокомплектних, навчаються за підручниками, які видали.
Розв’язати проблему, на думку багатьох учителів і керівників системи освіти, могла б передача бюджетних коштів безпосередньо в школи: тоді б кожен учитель міг би закуповувати саме ті підручники, які найбільше відповідають його методиці й програмі навчання. Природно, виникає питання інформованості вчителів. Тому нині активно обговорюється варіант створення спеціального відкритого сайта, на якому можна буде виставити всі рукописи підручників (зрозуміло, захищені від скачування). Тоді будь-який зареєстрований шкільний учитель, методист, директор школи зможе протягом року вивчити підручник, висловити свою думку авторові, вказати на помилки й неточності, внести свої пропозиції щодо поліпшення якості створюваного підручника. Ознайомившись у такий спосіб із майбутніми новинками, школи зможуть уже цілком усвідомлено вибрати навчальну літературу для своїх учнів.
Це, крім того, дозволить не тільки оптимізувати систему поставок підручників, але й позбутися корупції й протекціонізму, з якими так активно намагається боротися міністр освіти й науки. А також відповісти на всі болючі запитання, зокрема, куди йдуть надруковані, але так і не використані, підручники й хто має відповісти за викинуті на вітер державні гроші?