Коли ми говоримо про дитячу лікарню, то зазвичай маємо на увазі лікування. А про те, що в лікарнях потрібні і школи, мова заходить не часто.
«Перш ніж потрапити в «Охматдит» я лежав у різних лікарнях, і вчителі туди не приходили, — розповідає третьокласник Тимофій (він уперше за багато років зміг навчатися в лікарняній Школі Супергероїв, яку волонтери відкрили в «Охматдиті»). — Зараз я знайшов чимало нових друзів, однак сумую за шкільними. Дуже сильно. Я знаю, які домашні завдання їм задають, і радо тут, у лікарні, займався б із учителями. В палаті нудно, весь день граюся в телефоні. Звісно, в ігровій кімнаті відділення є чимало цікавих ігор, їх можна брати в палати — і ми з задоволенням граємося ними. Але я був би дуже радий, якби вчителі приходили в лікарню щоденно, я б із задоволенням учився».
У середньому 15 тисяч українських дітей щороку перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні і позбавлені можливості навчатися, адже в більшості дитячих лікарень країни немає вчителів та навчальних класів. Наразі в Україні відкрито лише сім Шкіл Супергероїв у медичних закладах Києва, Житомира, Херсона, Дніпра та Хмельницького. До запуску готується восьма Школа у Кривому Розі.
Організатори зіштовхуються з проблемами не лише обладнання класних кімнат у лікарнях, а й пошуку лікарняних учителів.
Нещодавно громадська організація Small Heart with Art за підтримки Фонду сприяння демократії Посольства США в Україні організувала першу конференцію для українських освітян, котрі вже працюють у лікарнях або готові долучитися. Крім українських менторів, були присутні експерти з Естонії та Ізраїлю. Вони розповіли, як організовується лікарняна освіта в їхніх країнах, поділилися своїми знаннями та прикладом організації лікарняної освіти.
Досвід Естонії
«Привіт! Я — лікарняна вчителька і допоможу тобі з навчанням. Коли навчаєшся, час минає набагато швидше, і тобі буде значно простіше повернутися до школи», — саме з такого звертання до маленького пацієнта починається навчання з першого дня стаціонару в естонській лікарні. Так звертається до своїх учнів викладачка у Північно-Естонській регіональній лікарні Анастасія Козіцина. Її навчання має не тільки освітню, а й терапевтичну мету.
Ось кілька порад від Анастасії для українських колег, як зробити навчальний процес у лікарні ефективнішим. Вони стануть у пригоді не лише вчителям, а й волонтерам та батькам, тобто всім, хто хоче підтримати дітей, які інколи роками лежать у лікарні.
«Ніколи не говоріть із дітьми про їхні хвороби. Ви можете заздалегідь дізнатися діагноз і, звісно, консультуватися з лікарями, але в розмові дитина має залишатися звичайним учнем. Хіба що вони самі захочуть поділитися.
Встановіть регулярний контакт із домашньою школою. Коли маленький пацієнт потрапляє на стаціонарне лікування, ми одразу запитуємо в батьків, чи можемо комунікувати з навчальним закладом, у якому за місцем проживання навчається дитина. У них беремо програму, контрольні роботи, домашні завдання та інформацію про особливості учня. Можливо, він займається з психологом, логопедом або з вузькоспеціалізованими викладачами. Такі фахівці в нас у лікарні також є. Тож дитина нічого не пропустить і виконає все за програмою. Крім того, ми ведемо докладний щоденник занять і після виписки надсилаємо його класному керівникові, аби той знав, які теми пройшла дитина й наскільки успішно.
Інколи батьки не дають згоди на комунікацію зі школою. Найчастіше вони бояться, що там дізнаються, в якому відділенні перебуває дитина (не всі готові поширювати відомості про перебування дитини, наприклад, у психіатрії). Але ми не маємо права розголошувати медичну інформацію, тому заспокоюємо родичів і зазвичай отримуємо дозвіл.
Враховуйте індивідуальні особливості кожного учня. Відповідно до закону, діти в лікарні мають отримувати мінімум вісім уроків на тиждень. Але інколи пацієнт такий утомлений або почувається зле після складної процедури, що не може навчатися. Наприклад, таке часто трапляється у відділеннях онкології після хіміотерапії. Тоді ми просто сідаємо поруч і читаємо книжки. Точний розклад занять не обов'язковий. До того ж якщо дитина не може прийти у клас, ми проводимо урок просто в палаті.
Піклуйтеся про себе і свій психологічний стан. Час від часу діти з тяжкими діагнозами згасають прямо на моїх очах, і за цим дуже важко спостерігати. Ми з колегами завжди обговорюємо свої емоції на супервізіях і за потреби звертаємося до психолога.
Тримайте себе в робочому тонусі. В естонській лікарняній школі немає вчителів-предметників. Один фахівець викладає всі основні уроки, тому мені довелося пройти всю шкільну програму, щоб її пригадати, коли починала працювати. Я досі постійно читаю, дізнаюся щось нове і вдосконалюю свої навички.
Залишайтеся на позитиві, навіть якщо прогнози невтішні. Ми з колегами свято віримо в так звану теорію воза. Якщо хоча б одне колесо обертається, віз можна повільно, але впевнено рухати вперед. І навіть якщо лікування не дає великої надії на одужання дитини, цим одним колесом може стати навчання».
Досвід Ізраїлю
«Організація навчання у лікарняній школі в Ізраїлі дуже схожа на естонську систему, — каже музична терапевтка Єрусалимського медичного центру Олена Богопільська. — Крім викладачів, у нас з дітьми працюють багато інших спеціалістів — учителі, їхні асистенти, психологи, різноманітні арт-терапевти (не тільки музика, а й театр, образотворче мистецтво), медичні клоуни та кілька волонтерів. Тобто навчання — лише один із пріоритетів поряд із психологічним та соціальним розвитком дитини. Ось кілька найефективніших і найцікавіших напрямів роботи з дітьми в лікарні.
Розробляємо індивідуальні програми, бо кожна дитина має свої особливості. Приміром, ми готуємо пацієнтів до пересадки органів. Граючись ляльками, моделюємо майбутню операцію.
Створили навчальну програму про правильне харчування для дітей-діабетиків. Учні з хворобами шлунково-кишкового тракту під час ігрових уроків із дієтологом навчаються готувати здорову їжу. Кілька разів майстер-класи проводили зіркові ізраїльські кухарі з кулінарних телешоу. Для пацієнтів із проблемами фізичної реабілітації організовуємо уроки бойових мистецтв або танцю. Це не тільки заохочує їх рухатися, а й піднімає бойовий дух.
Залучаємо селебріті. Діти дуже люблять візити відомих людей, тому ми організували проєкт, коли відомі спортсмени, актори, співаки періодично приходять їх провідати.
Використовуємо зоотерапію. У нас є живий куточок із кроликами, морськими свинками та іншими свійськими тваринками. Нещодавно один із хлопчиків після лікування втратив апетит і відмовився їсти. Ми запропонували йому приготувати салат для шиншили. У результаті він і тваринку погодував, і сам поруч поїв.
Вчимося розуміти хворобу. На відміну від естонських колег, ми говоримо з дітьми про їхні діагнози. Так, пацієнти, які проходять процедуру діалізу, на уроках із природничих наук можуть розібрати з викладачем, як працює апарат для очищення крові. Це допомагає їм прийняти свій діагноз і жити з ним.
Готуємо до важкого лікування. Медичні процедури часто бувають неприємними, тому в нас є спеціальна кімната релаксу перед процедурами. Я як музична терапевтка також долучаюся до підготовки дітей. Наприклад, перед операцією ми обов’язково слухаємо улюблену музику дитини. Мої колеги-анестезіологи давно помітили: в якому настрої пацієнт увійде в медичний сон, в такому й прокинеться після хірургічного втручання.
Працюємо з батьками. Для цього в нас є сімейні психологи. Адже щаслива дитина росте тільки в щасливій родині».
Досвід України
В Україні лікарняне навчання, на жаль, форсується не державою, а громадським сектором. І волонтерська Школа Супергероїв, відкрита небайдужими людьми, має низку досягнень.
Соціальна франшиза «Школа Cупергероїв: посібник із втілення». Будь-яка громадська організація, лікарня чи місцевий орган влади можуть отримати її безкоштовно, щоб відкрити школу в лікарні свого міста.
Онлайн-курс підготовки лікарняних учителів «Як навчати Супергероїв». Щоб вирішити проблему нестачі фахівців в українських лікарнях, Small Heart with Art у співпраці зі студією освіти EdEra створили онлайн-курс. Він розповідає про психологічну підготовку до викладання в медичних закладах, як мотивувати дітей до навчання та про особливості перебігу основних груп хвороб.
Під час першої всеукраїнської конференції лікарняних учителів пані Тетяна — викладачка англійської мови з Чернівців, одна з перших учениць онлайн-курсу і мама дитини, котра подолала онкологічне захворювання, — поділилася своїм досвідом: «Після хіміотерапії ми провели в лікарні складні пів року реабілітації. Цей досвід підштовхнув мене пройти курс. Нині абсолютна більшість маленьких українських пацієнтів потребують навчання та зв’язку із зовнішнім світом за межами лікарні. Адже вони перебувають в ізоляції. Я сама хотіла б стати лікарняним учителем, щоб допомогти іншим пацієнтам так, як колись допомогли нам».
Супермобіль. Територія Національної дитячої спеціалізованої лікарні «Охматдит» займає цілий квартал, відстань між найвіддаленішими корпусами — близько одного кілометра, а для маленьких пацієнтів зі складними станами, на милицях і візочках вона може бути нездоланною. Екологічний та економічний електрокар допомагає дітям приїжджати на уроки та їздити на діагностичні процедури.
Резиденція Супергероїв у київському «Охматдиті». Це територія для ігор та уроків просто неба. Тут є зелений городик (лабораторія рослин та уроків біології), зона джедаїв дороги (для уроків із безпеки дорожнього руху), інклюзивний ігровий майданчик та міні-футбольне поле, — прогулянки на вулиці та хороший настрій теж сприяють одужанню
Бібліотека в НДСЛ «Охматдит» наразі налічує вже понад 10 тисяч книжок, і вони живуть у спеціально відведеному та облаштованому просторі в новому корпусі лікарні, куди можуть прийти й вибрати собі книжку до смаку діти з усіх відділень лікарні. А тим маленьким пацієнтам, котрі з певних причин самостійно прийти не можуть, бібліотекар принесе книжку прямо в палату.
Тож перші важливі кроки Україна вже зробила — запустила перші Школи Супергероїв у лікарнях, впроваджує проєкти для поліпшення якості життя маленьких пацієнтів, захищає їхнє право на освіту. І руйнує стереотипи щодо дитячих лікарень. Це зовсім не місце для смутку, як заведено вважати. Діти залишаються дітьми навіть у палаті. Вони можуть і хочуть навчатися, радіють і сміються, не втрачають надії та дуже чекають одужання. І ми можемо допомогти їм у цьому.