Україна традиційно була і є ядерною державою. Стисло нагадаю, що саме в Харкові в Українському фізико-технічному інституті (нині Національний науковий центр «Харківський фізико-технічний інститут», ХФТІ) 1932 року вперше в Радянському Союзі було штучно розщеплено атомне ядро. Аналогічний результат англійських фізиків, досягнутий лише на півроку раніше, відзначений Нобелівською премією.
І сьогодні ядерна енергетика України безперебійно забезпечує понад 50% потреб країни в електроенергії. Собівартість електроенергії, виробленої на атомних станціях, найнижча з-поміж інших джерел енергії. Але ж напруга в мережі не сама собою виникає! Задля цього працюють сотні підприємств енергетичної галузі. І всі в Україні зацікавлені в безперебійному постачанні бажано дешевої електроенергії. Добре відомо, що чимало українських атомних реакторів уже доживають свого віку, — найближчим часом вони мають бути виведені з експлуатації. Стратегія розвитку атомної енергетики України передбачає побудову натомість нових блоків.
Разом із тим низька привабливість професії фізика, в тому числі фізика-ядерника, призвела останнім часом до неприпустимо низького конкурсу на спеціальності ядерної галузі, попри вагомі зусилля з профорієнтаційної роботи зі старшокласниками. Наведу лише кілька прикладів провідних університетів, у яких готують експлуатаційників атомних станцій, спираючись на загальнодоступні дані електронної системи «Вступ.інфо». В Національному технічному університеті України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» на спеціальність «Атомна енергетика» на 48 місць державного замовлення 2021 року було набрано 36 студентів із середнім балом 156,4 (нагадаю, що вступний бал не може бути нижчим від ста й перевищувати двісті). Найнижчій конкурсний бал становив 126,9. Тобто першокурсник планує працювати на атомній станції, однак шкільну програму засвоїв менше ніж на 27%! Але ж інших немає! Конкурсу на «Атомну енергетику» немає! Немає черги охочих присвятити себе цій професії.
Аналогічна ситуація і в іншому славетному українському університеті, чиї професори так само мають знання, досвід і лабораторне устаткування для підготовки інженерів-експлуатаційників атомних станцій. У Національному університеті «Одеська політехніка» на 36 місць державного замовлення вступили 10 осіб із приблизно таким самим середнім балом — 157,4. Серед цих першокурсників найслабший вступив із балом 128.
Від 2005 року, коли мене було обрано деканом фізтеху Харківського університету, і по сьогодні кількість осіб, що навчаються на факультеті, скоротилася майже втричі. Єдина різниця порівняно з колегами-політехніками — у нас прохідний бал встановлено на рівні 150.
Сподіваюся привернути увагу суспільства до проблеми збереження ядерних знань в Україні! А хто конкретно в Україні зацікавлений у збереженні цих знань? Кому потрібні вчені й інженери вищої кваліфікації, які розуміються на ядерній фізиці та енергетиці? Міністерство освіти і науки ігнорує це питання, прикриваючись формулою «гроші ходять за студентом». Тобто куди абітурієнт хоче, туди і вступає. На перший погляд, усе буцімто правильно: абітурієнт і його батьки мріють про щасливу долю після отримання диплома про вищу освіту. То чи не держава має створювати умови для забезпечення кадрами стратегічних напрямів? А хто то такий — держава? Міністерство освіти і науки? Національна академія наук України (НАНУ)? Рада національної безпеки і оборони? Я дотримуюся погляду, що держава — то ми, то кожен із нас. Я хочу звернути увагу цих державних органів, усього суспільства на нагальну проблему, яка вже застаріла. Хіба міністерство не знає, що конкурсу на природничі спеціальності немає? Не може не знати. Щороку за підсумками вступної кампанії в аналітичних матеріалах пишуть про необхідність посилити привабливість інженерно-фізичних спеціальностей. Але минають роки, приходять нові міністри, а до втілення цих закликів справа так і не доходить.
Окремі заходи в цій царині потребують грошей. Але воно того варте. В загальноосвітній школі кабінети фізики і математики мають бути оснащені передбаченим навчальними планами устаткуванням. Слід упорядкувати видання шкільних підручників: зараз складається враження, що шкільні програми навмисне часом косметично змінюють, аби видавати нові підручники. Вчителі не встигають підлаштуватися під нові програми й підручники, коли вже наступного навчального року доводиться підлаштовуватися під ще новіші, які відрізняються не змістом, а хіба що формою та порядком викладення матеріалу. Слід установити таку зарплату вчителю, аби виник нарешті конкурс до університетів, які готують учителів.
В університетах стипендії на інженерно-фізичні спеціальності мають бути настільки вагомими, аби туди могли вступати діти навіть із незаможних родин, якщо вони в школі докладали зусиль і відзначилися успіхами у фізиці та математиці. На сьогодні уряд зарахував ці спеціальності до розряду «надано особливу підтримку», але різниця у стипендії фактично лише 18%. Коли я був студентом, стипендія фізтехівця становила 55 рублів проти 40 на інших факультетах. І повірте, студенти фізтеху її відпрацьовували. Недарма ж тепер в рекламних оголошеннях про набір до аспірантури для наших випускників іноземці часто відносять нас не до «фізико-математичних», а до «складних» спеціальностей. Гірше того, стипендію сьогодні отримують 40% студентів на курсі, тобто саме ті найбільше вмотивовані студенти, а «середнячок» залишається поза межами державної підтримки. Цей норматив теж слід якщо й не підвищити до 100%, то хоча б повернути до попереднього значення — 73%. Кожен випускник (чи бодай ті ж таки 70% найкращих із них) повинен мати гарантоване державою місце майбутнього працевлаштування, таке, де йому чи їй не доведеться шукати заробітку на себе та молоду сім’ю, замість вести наукові дослідження. Слід зняти, хоча б тимчасово, обмеження на кількість місць державного замовлення при вступі на інженерно-фізичні спеціальності до бакалаврату, магістратури, аспірантури. Судячи з нинішньої ситуації (а вона швидко не зміниться), найближчим часом набори на ці спеціальності не сягнуть числа, яке реально відбиває потреби економіки, зокрема атомної галузі.
Але є й речі, які зовсім не потребують додаткових грошей. Державний бюджет приймають попереднього року, а кількість місць державного замовлення до аспірантури Міністерство доводить університетам влітку. І це попри те, що університети здійснюють випуск зазвичай взимку. Погодьтеся: талановитий випускник не стане очікувати, чи буде місце в аспірантурі, чи ні; очікувати пів року, коли навколо є місця працевлаштування з привабливими зарплатами; навіть якщо він/вона люблять свою науку та мріяли про продовження кар’єри в науці. Міністерство могло б і мусить формувати такі плани набору до аспірантури вже в січні, виходячи з наявного бюджету. Хоча й тут в інтересах держави не встановлювати обмежень на кількість вступників до аспірантури на інженерно-фізичні спеціальності: великого напливу охочих тут не спостерігається.
Оскільки постановою Кабінету міністрів України від 17 серпня 2002 р. № 1134 кількість викладачів закладів вищої освіти жорстко прив’язана до кількості студентів, скорочення набору на спеціальності «Прикладна фізика та наноматеріали», «Атомна енергетика»... може спричинити вже найближчим часом (не за п’ять чи десять років, а вже нинішнього року) знищення наукових шкіл у галузі ядерної фізики та енергетики. Уявімо собі найсприятливіші умови, коли фірма-розробник (наприклад, Westinghouse) візьме на себе підготовку кадрів експлуатаційників атомних електростанцій. Навіть у такому разі державі знадобляться власні, незалежні від розробника експерти в ядерній галузі. А для цього необхідно зберегти власну школу підготовки наукових кадрів.
Науковий супровід атомної енергетики України доручено відділенню ядерної фізики та енергетики НАНУ, головною установою якого є ХФТІ. Саме у ХФТІ за участі США в обмін на вивезення збагаченого урану з України до Російської Федерації побудовано унікальну ядерну установку «Джерело нейтронів» на основі підкритичної збірки. Там розробляють радіофармпрепарати для діагностики й лікування онкологічних захворювань, досліджують радіаційну стійкість матеріалів ядерної енергетики, розраховують оптимальні схеми диверсифікації ядерного пального (перехід від пального російського виробництва до пального фірми Westinghouse) на атомних станціях України.
Де готують кадри для ХФТІ? Свого часу саме в Харківському університеті, єдиному в Україні, та ще кількох інших провідних університетах Радянського Союзу спеціальною постановою уряду було організовано ядерне відділення (нині навчально-науковий інститут «Фізико-технічний факультет») підготовки кадрів для ядерної галузі, передовсім лабораторій ХФТІ. За десятиліття тут було втілено в життя так звану фізтехівську систему підготовки кадрів, яку за кордоном практикують у провідних університетах, таких як Caltech і MIT. Ця система побудована на тісному поєднанні освітнього та наукового процесів. Інакше кажучи, йдеться про готову модель дослідницького університету. Ми не маємо права втратити сьогодні цю систему підготовки інженерно-фізичних кадрів світового рівня.
Виходячи з зазначеного вище, я закликаю всіх, від кого залежить прийняття управлінських рішень, негайно вжити низку заходів задля збереження в Україні ядерних знань. Ці заходи мають передбачати, зокрема, встановлення індивідуальних нормативів фінансування та чисельності студентів на одного викладача, а також окрему схему посадових окладів для освітніх установ, котрі задіяні в системі підготовки кадрів для ядерної галузі. Така система раніше вже існувала в Каразінському університеті, а тепер випробувана в Київському академічному університеті й дає добрі результати.
Більше статей Ігоря Гірки читайте за посиланням.