Жахливу звістку принесли українцям ЗМІ наприкінці квітня. Юний чаклун Гаррі Поттер кинув виклик Фаусту і Маленькому принцу. І все це не у просторі нового голлівудського блокбастера, а в коридорах міністерства, яке тепер називають просто казковою абревіатурою МОНмолодьспорту. Чи не вперше країна отримала змогу стежити за процесом творення навчальної програми одного зі шкільних предметів. Група вчителів із Києва та інших регіонів України намагалася вказати на вади проекту програми зі світової літератури, їх опоненти - автори проекту - мляво захищалися, впевнені в перемозі. Чому б і не бути впевненими, якщо у творчому колективі - дві чиновниці вже зазначеного міністерства, а конкурсної основи, як було в попередні роки, не передбачалося? Тому для оборони було обрано не надто чесний, але ефективний шлях - обізвати незадоволених ретроградами, а занадто активних - охолодити телефонними дзвінками керівникам закладів, у яких вони працюють. На щастя, шекспірівський варіант («І силу неміч забива в кайдани…») реальністю поки що не став, а дискусія навколо майбутнього документа вилилася за рамки спеціалізованих сайтів.
Про саму програму говорити можна довго. Вона свідчить, що суспільство таки змінилося. Країна, яка піднесла Потапа і Настю до рівня кумирів, шоу «Я люблю Україну» вважає інтелектуальною грою, а Сердючку проголосила секс-символом, справді потребує інших духовних орієнтирів. Сучасні футуристи від педагогіки «скинули з корабля сучасності» Гомера, Данте, Сервантеса, взявши на борт загалом цікавих, але «прохідних» Коельо, Сігела, Лук’яненка: не надто дитячу, проте розтиражовану й відзначену преміями масову літературу. Найголовніші вади «опусу»: програма перевантажена другорядними творами сучасних авторів; не узгоджена з іншими шкільними предметами - зокрема, історією та українською літературою; вершинні, культові класичні твори поступилися місцем популярному кічу; вікові особливості школярів, рівень їх психологічного розвитку принесені у жертву амбіціям авторського колективу. Втім, охочі можуть легко знайти першоджерело й пересвідчитися самі. Другий варіант, зроблений із урахуванням пропозицій громадськості, усіх проблем не вирішив. Небувалий випадок: четвертого травня колегія Міністерства освіти і науки, молоді та спорту затвердила документ за умови його подальшого доопрацювання. Одне слово, ваше дитя нам загалом подобається, тільки ручки-ніжки і ліве око ви йому поміняйте на щось інше. Вражаюче педагогічне мічурінство, плоди якого важко навіть уявити.
Що чекає попереду? Не треба бути Павлом Глобою, дивитися в кришталеву кулю чи палити мох, аби побачити підводне каміння, на яке вже зовсім скоро наразиться процес викладання світової літератури у школі.
Камінь перший. Затверджений міністерством проект - чистісінької води «кіт у мішку». Варіант програми, поданий на колегію, бачили лише його автори та члени колегії. Які зміни було зроблено після 23 квітня - відомо виключно на рівні чуток. Подейкують, що окремі позиції нової програми викликали незадоволення міністра, тому (цитую офіційне джерело) «члени Колегії висловили окремі зауваження до навчальних програм з цих предметів (всесвітня історія і світова література. - О.К.), після врахування яких вони також будуть оприлюднені на офіційному веб-сайті МОНмолодьспорту». Ви вірите, що корективи, внесені після цього в програму, будуть стовідсотково оптимальними? Я - ні: минув майже місяць - повна тиша, на сайті знаходимо все той самий застарілий варіант. Тому відповідь на запитання, якого ж кота підсунули українським учителям, буде він чорним чи сірим, і скільки ніг йому пришиють поважні спеціалісти, - отримаємо згодом. Але тепер, на жаль, ніяка критика й ніякі пропозиції ситуацію не врятують, - проект затверджено. Так і тягне написати: «Літературі винесли вирок. Заочно» - і зняти з голови віртуальний капелюх.
Камінь другий. Скоро програму візьме до рук пересічний вчитель. Два місяці кипіли баталії «неоголошеної війни», а така собі середньостатистична Марія Іванівна з гіпотетичних Зелених Ботиків знає лише те, з чого ми почали, - капосний Гаррі Поттер загрожував Маленькому принцу і Фаусту. Телевізор їй про це розповів, а ось до проекту зазирнути вона не змогла (або не схотіла, - і таких чимало). Утім, рано чи пізно, а програми у школи таки прийдуть, - ось тут Марія Іванівна за голову і вхопиться. Річ навіть не в конспектах, які доведеться переписувати, - до цього вчителі-словесники вже звикли, наразі проблема - де брати тексти творів, щоб хоч самій прочитати заздалегідь. Сільська бібліотека навряд чи допоможе. Навіть якщо на ній не висить заіржавілий замок і вона вряди-годи працює, останні надходження до фондів відбувалися давно, і були то, швидше за все, дешеві детективи, жіночі романи, сумнівного змісту перекладні довідкові видання або «неліквіди» сучасних вітчизняних «метрів». Отож письменники на кшталт Портер, Функе, Екгольма ets у сільській бібліотеці притулку не знайшли. Тут навіть писанина Донцової чи Марініної у дефіциті. А надія на Інтернет досить примарна, бо вдома у Марії Іванівни його немає, а в школі якщо і є, то ним користуються хіба що діти, котрі «зависають» у соціальних мережах. Поголовна «комп’ютеризація» вчителів виявилася фікцією, «потьомкінським селом», - необхідні для атестації сертифікати здобуваються обхідними шляхами, а до роботи з машиною немає ні хисту, ні потягу (прошу вибачення у колег, котрі справді самі оволоділи необхідними навичками, - однак протилежних прикладів чимало).
Що робити нашій Марії Іванівні? Шлях перший: забезпечити себе необхідним текстом. На книжковому ринку зараз є практично все. Але лише п’ятий клас полегшить гаманець Марії Іванівни в середньому на 240 гривень. Хтось вірить у те, що вчителька - учень? - все це купить?..
Проте милосердні автори проекту залишили вчителеві непогану шпаринку для «обходу». Цитую «Освіту України» (колективні міркування з приводу нинішньої програми): «Розумні вчителі по можливості випускали окремі складні твори, що не відповідали віковим особливостям учнів…» Ось і другий шлях! Як кажуть юристи - прецедент створено. Тепер БУДЬ-ХТО з учителів може просто пропустити БУДЬ-ЯКИЙ твір, мотивуючи це горезвісною «невідповідністю», адже такий підхід, на думку «обраних міністерством», не елементарне нехлюйство, котре заслуговує, як мінімум, на догану, а ознака високого розуму. Коментарі зайві.
«Зачекайте, - скаже читач, - але ж має бути підручник, який забезпечить школяра всім необхідним для вивчення матеріалом!» І ось тут ми з розгону налітаємо на третій камінь. Не секрет, що недолугим підручником можна спаскудити найкращу програму. Також не секрет, що в конкурсі підручників можуть перемогти не найкращі, а, м’яко кажучи, «потрібні» автори. Деякі сучасні навчальні книжки давно час відправити в макулатуру - тексти в них подано в таких жахливих скороченнях, що краще б їх узагалі прибрали. Розгортаю один із підручників для шостого класу (не називаю авторів, щоб не образити): «П’ятнадцятирічний капітан» - з 296 сторінок повного видання після скорочень лишилося 18, «Острів скарбів» - із 136 - 24, «Робінзон Крузо» «всох» до 18 сторінок. Чи буде якісною освіта, здобута за такими «цитатами» при відсутності повних текстів? Чи буде вона взагалі «літературною освітою»?
Утім, автори нової програми декларують «цілісний підхід до вивчення художніх творів… невеликий обсяг художніх текстів (відповідно до вікових особливостей учнів), які школярі мають прочитати повністю». Отже, новий підручник має створити для цього відповідні умови, зокрема - вмістити всі необхідні тексти без купюр! Для довідки: сучасні підручники, наприклад для п’ятого класу, обсягом не перевищують 250 сторінок. Тож знову за калькулятор! П’ятий клас: «Пригоди Тома Сойєра» - 296 сторінок, «Поліанна» - 224, «Чарлі і шоколадна фабрика» - 240, «Людвігові Хитрому - ура, ура, ура» - 96, «Машина для здійснення бажань» - 190, «Комета прилітає» - 216, «Капелюх Чарівника» - 224, «Зима чарівниця» - окремим виданням не знайшов. Додамо «дріб’язок» (фольклор, казки, лірику, Сетона-Томпсона, фантастику, статті та запитання), віднімемо зайві ілюстрації, зробимо скидку на шрифти. Як не крути, а за 1500 сторінок перевалить. Про підручник із двох частин навіть не йдеться, - кому потрібна книжка з такою собівартістю? Тож один «томик». Уявляєте цей талмуд? Доведеться прощатися або з проголошеною «цілісністю творів», або зі здоровим глуздом і санітарно-гігієнічними вимогами. Одне з концептуальних положень нової програми лопає, наче мильна бульбашка, проте зі значним руйнівним ефектом.
І, зовсім поки що непомітний, чекає попереду четвертий камінь. Розрекламована «варіативність програми» (себто той факт, що вчитель може обирати необхідний для вивчення твір з-поміж кількох запропонованих) тільки в момент реалізації видається благом. Треба, скажімо, у шостому класі презентувати тему «Людські стосунки». Пропонується вибрати два твори з трьох: «Хатина дядька Тома», «Сліпий музикант» або «Маленький принц». Мовчу про варіанти архітектоніки курсу в цілому! Перед учителем постають муки вибору, але що вдієш, коли в бібліотеці лише Екзюпері... Одне слово, як у бородатому анекдоті: «Не викаблучуйся, Васю, слухай пісню «Гудуть комбайни»!» Тим паче що підручник «з обрізками» творів навряд чи допоможе свідомо вибрати. А це означає, що розпіарена варіативність повністю залежатиме від позалітературних чинників.
До впровадження програми в практику залишається рік. Не варто сподіватися, що за цей час, користуючись аргументом Ходжі Насреддіна, «або ішак здохне, або емір помре». Втім, хочеться сподіватися на перемогу здорового глузду над подальшими бажаннями залишити «нестандартний» слід в історії предмета!