Багатовіковий світовий досвід переконливо доводить, що лише приватна власність на землю забезпечує найефективніше і раціональне її використання. Цю істину вважають незаперечною і в нашій країні, забезпечивши приватизацію 75% сільськогосподарських угідь і закріпивши в Земельному кодексі України правомочності власника землі не тільки володіти і користуватися, а й розпоряджатися землею. Все начебто як у людей. Але надані кодексом власникам землі права їм же і були заморожені. Не всі й ніби ненадовго. Земельним кодексом було встановлено, що на протязі трьох років з моменту введення його в дію (це сталося 1 січня 2002 р.) права власників сільськогосподарських земель щодо їх відчуження були припинені до прийняття ряду інших земельних законів (про земельний кадастр, про викуп землі державою, про ринок землі тощо). Цього часу було більш ніж достатньо, щоб зняти з приватних земель всі юридичні кайдани.
Про це у своїй статті для DT.UA пише Павло Кулинич, доктор юридичних наук. Але, за його словами, не склалося: з наближенням завершення трирічного періоду мораторій продовжили ще на два роки.
"А потім таке продовження сталося ще вісім разів (у 2006-му, 2008-му, 2010-му, 2011-му, 2012-му, 2015, 2016-му і 2017 рр..), а види земель сільськогосподарського призначення та перелік заборонених дій по відношенню до них постійно розширювалися. Причому кожен раз, коли продовжувалася дія мораторію, депутати і чиновники майже урочисто обіцяли, що це буде востаннє. Але потім про обіцянки забували. І жоден з них не поніс юридичної відповідальності за обман суспільства, - зазначає автор. - Покарали тільки землю, яка знаходиться в "ув'язненні" мораторію вже майже 16 років, а дехто виступає за довічний термін такого "ув'язнення". Отже, в Україні закон став не партнером, а в'язницею для землі. Вона, на жаль, продовжує відбувати 16-річний термін, хоча і рветься на волю".
Докладніше про необхідність відкриття земельного ринку читайте у статті Павла Кулинича "Земля в "законі"" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".