Падіння імпорту на чверть за три квартали поточного року вивільняє значні сегменти ринку, які, скориставшись моментом, міг би зайняти вітчизняний виробник. Девальвація національної валюти, здешевлюючи виробництво й робочу силу, робить їх більш конкурентоспроможними, створюючи потужні стимули для залучення інвестицій. Якщо у звичайних умовах імпортозаміщення - це тривалий і складний процес, то в нинішній ситуації, коли імпорт іде з країни сам, можна й треба скористатися з можливості зайняти ніші, що звільнилися. Але це - у теорії, а на практиці невизначеність перспектив, тотальна корупція, антиконкурентне середовище та зарегульованість ринків, помножені на найгостріше ресурсовиснаження, відбивають будь-яке бажання щось вкладати, відкривати або розвивати в Україні як у зовнішніх, так і у внутрішніх інвесторів і підприємців. Ба більше, втручання в процес українських чиновників традиційно чревате якщо не антиконкурентним протекціонізмом, то вже точно корупційним лобізмом. Однак без участі держави, мабуть, не обійтися - занадто слабкі нині економіка та її виробничий сектор.
Тенденції в цифрах
Імпортних товарів в Україні з кожним днем дедалі менше. В окремих галузях обсяги їх поставок скоротилися вдвічі. В основному статистика за три квартали поточного року зіграла на 45-відсотковому скороченні поставок газу (порівняно з торішніми показниками), майже 60-відсотковому зниженні імпорту як легкових, так і вантажних авто, а також 45-відсотковому зменшенні зовнішніх закупівель металопрокату. Імпортна продукція або зникає, або відчутно дорожчає, надаючи шанс вітчизняним товарам. Але вітчизняні підприємства можуть виробляти далеко не всі імпортні товари. Та й ті, які виробляються, дуже часто залежать від імпортної сировини, валюти для купівлі якої дедалі менше. Але є сектори, в яких імпортозаміщення можливе, наприклад, імпорт м'яса з початку року скоротився на 37%, текстилю - на 30, взуття - на 50%. Усе це - можливості для зростання вітчизняних виробництв.
Географія імпорту також змінюється з кожним днем. Із початку року свої поставки в Україну скоротили практично всі її торговельні партнери: Росія (на 36%), Китай (29,7), США (28,3), Франція (25,3), Польща (22,2), Італія (21,8) і Німеччина (на 21%). Імпорт із країн ЄС у відсотковому співвідношенні від загального обсягу зріс із 34 до 37,7%, але в грошовому еквіваленті все одно поступається торішнім показникам - 15,5 млрд проти 19,2 млрд дол.
Звичайно, внутрішнє виробництво теж скорочується, але не так стрімко. За підсумками трьох кварталів 2014-го, індекс промислової продукції знизився на 9,4%. "Для виробників товарів "не першої необхідності" ситуація принципово не зміниться, споживання в цій категорії скоротилося на 30–60%, більша частина цих ринків "схлопнулася". Більшість із них будуть займатися винятково втриманням продажів. Але будуть і ті, хто вирішить вивести капітал із уже неприбуткового бізнесу й почати щось нове. Хороші перспективи мають виробники товарів широкого вжитку, машинобудування, хімічної промисловості. За наявності капітальних інвестицій вони справді можуть розраховувати на заміщення приблизно 10% імпорту", - пояснює Володимир Тарнай, експерт Центру політичних студій і аналітики.
Із початку року вже відчутно зросло, порівняно з торішніми показниками, виробництво низки харчових продуктів, зокрема цукру (на 93%), соняшникової олії (33), замороженої свинини (40%). А також косметичних засобів (на 40%), пневматичних і гідравлічних інструментів і апаратури (64), конвеєрних стрічок (90), термостатів (47%), тканин, одягу та інших текстильних виробів. Нині частка товарів, вироблених на території України, за підсумками першого півріччя 2014-го, становила майже 60%, що на
1,2 п.п. перевищує торішній показник. В основному українці віддають перевагу вітчизняним харчовим продуктам (їх частка на ринку - 86%) та імпортним непродовольчим товарам (частка "непродів" українського виробництва не перевищує 40%).
При цьому оборот роздрібної торгівлі за дев'ять місяців становив 93,2% від торішніх показників, трохи не дотягнувши до 729 млрд грн. В основному на цю цифру вплинули дані по Луганській (падіння на 40,3% - до 21,1 млрд грн) і Донецькій (на 31,9% - до 53,8 млрд грн) областях. Тоді як у Дніпропетровській, Кіровоградській, Київській, Сумській, Чернівецькій і Закарпатській областях оборот, навпаки, збільшився. Насправді вже 2013-го українці споживали менше, адже порівняно з 2012 р. торішні обороти роздрібної торгівлі також скорочувалися (і не на 6,8, а на 9,5% - до 718 млрд грн). Очевидно, що при значному зниженні пропозиції та незначному скороченні попиту на ринку утворюється дефіцит, і це - шанс для тих, хто не боїться розвиватися в кризу.
Немає грошей -
дайте хоч реформи!
Декларації про те, що криза - це найбільш удалий час для розвитку бізнесу, звичайно, сприймають скептично передусім самі бізнесмени. "Нашим підприємцям насамперед потрібно усвідомити, що ризики збільшення продуктивності в кризу виправдані. Причому треба не тільки розвивати саме виробництво, а й налагоджувати комунікації з міжнародними партнерами, які можуть надати, крім іншого, й фінансову підтримку. Розвивати маркетинг і рекламу, посилювати співробітництво з торговельними мережами", - упевнений Ярослав Жалило, президент Центру антикризових досліджень.
І, звичайно, для того, щоб уміло скористатися нинішньою ситуацією, підприємствам потрібен певний запас міцності, що допомагає не реагувати на економічні виклики, сконцентрувавшись на розвитку. Звичайно, основною перешкодою для розвитку стає саме відсутність додаткових коштів. Розраховувати на державні дотації наївно хоча б тому, що на це об'єктивно немає грошей. Отут бізнес упирається в недоступність позикових коштів. "Без кредитного ресурсу економіка розвиватися не зможе - це основна перешкода. На сьогодні величезна кількість українських банків такими (банками) не є, - пояснює Олександр Вальчишен, керівник аналітичного підрозділу групи ICU. - Це не фінансові установи по суті своїй, і створювалися вони для зовсім інших цілей. Кредитних ризиків вони на себе не братимуть. Механізми для здешевлення кредитних ресурсів також нині недоступні для українських банкірів. Якщо врахувати, що зовнішні ринки зростання сповільнили, відсутність кредитування можна вважати основною й головною проблемою для розвитку українських виробництв".
Теоретично перспективні галузі - IT, фармакологія, легка промисловість - могли б розраховувати на зовнішні інвестиції. Але з урахуванням воєнних дій на Сході країни та супутніх їм загроз охочих інвестувати в країну практично немає. Та й корупція - ключова проблема бізнесу в Україні - відлякує інвесторів. У цьому разі справді не завадила б допомога всіх гілок влади - законодавчої, виконавчої, президентської, судової. Причому ніхто вже особливо не очікує від них серйозних і якісних структурних перетворень, як і відчутного зниження адміністративного тиску. Для початку вистачило б судової реформи, що дає змогу хоча б забезпечити належний захист вкладень.
"Головна проблема для інвесторів на українському ринку - слабкі гарантії прав власності та прав кредитора. Зайти, тобто вкласти гроші в проект, не так уже й важко, рідко зустрічаються ситуації, коли це справді неможливо з причин дозвільного або процедурного характеру. Велика проблема - зберегти контроль над прибутковим проектом і можливість за потреби забрати з нього гроші", - розповідає Дмитро Шемелін, юрист ЮФ "Ілляшев і Партнери". За його словами, навіть бездоганно оформлені документи не гарантують ефективного судового захисту прав інвестора.
Результат судового розгляду, особливо в "грошових" проектах з політичним підґрунтям, непередбачуваний. Наприклад, у міжнародному арбітражі Світового банку нині розглядається інвестиційний позов до держави Україна, що ґрунтується на судових розглядах КУА "Практика" з Кредитпромбанком і його нинішнім власником Миколою Лагуном. Внесені інвестиційним фондом на депозит у фінустанову кілька десятків мільйонів доларів, що належать іноземним інвесторам, банк і його власник у результаті просто відмовилися повертати, запропонувавши як відступне лише п'яту частину вкладеної суми. Попри абсолютну очевидність ситуації, суди за цією справою тривають уже не перший рік. У результаті інвестори були змушені звернутися в міжнародний арбітраж із претензіями до держави Україна, яка виявилася не в змозі забезпечити їхні законні права із захисту інвестицій.
Якщо нинішня українська влада наведе хоча б відносний лад у судах, забезпечивши більш-менш прийнятні гарантії прав власності, у вітчизняної економіки може з'явитися шанс, навіть попри війну на Сході. "Якщо ми говоримо про потенційне переміщення виробничих потужностей зі Східної Європи в Україну, то, крім диференціалу в розмірі заробітної плати, не менш важливі горезвісні умови для ведення бізнесу, - розповів DT.UA економіст Павло Ілляшенко. - Якщо ми говоримо про розвиток внутрішнього виробництва з прицілом на заміщення імпорту, то може статися так, що спочатку складність доступу до фінансування, а згодом і порівняно нижча ефективність українського бізнесу можуть призвести до програшу внутрішнього виробника в середньостроковому періоді".
У результаті в більш виграшному становищі опиняються компанії, які захочуть скористатися кон'юнктурою ринку та ризикнуть перенести свої виробничі потужності на нашу територію. Прецеденти, попри все, таки є - днями британська компанія Honeybrook оголосила про намір побудувати завод з переробки м'яса птиці в Київській області. Продукцію переробного заводу поставлятимуть в країни ЄС і Близького Сходу. Стане цей проект першою ластівкою чи приємним винятком - за результатами й можна буде судити, чи варті хоч чогось розмови представників постмайданної влади про реформи.
Українським же виробництвам мало збільшити обсяги, їм не обійтися без модернізації (адже вимоги до якості товарів у міру тернистого, але все-таки зближення з ЄС зростають) і державної підтримки. І якщо модернізація - беззастережний плюс, який у результаті допоможе збільшити маржу й вийти на нові ринки збуту, то з держпідтримкою все далеко не так очевидно. В українських реаліях її надання найчастіше обертається вибірковим протекціонізмом, поєднуваним із корупцією. Втім, Ярослав Жалило упевнений, що й у цьому питанні можна знайти золоту середину: "Підтримка не обов'язково має виражатися в дотаціях і пільгах. Державі варто передусім підсилити антимонопольний контроль і обмежити контрабанду. Також держструктури можуть надати консультативну допомогу в проведенні дослідження ринків, правовій підтримці, складанні маркетингових стратегій. Крім того, будь-які захисні механізми, що використовуються державою для підтримки вітчизняних виробників, мають бути обмежені як у ресурсах, так і в часі".
Час минає вже
Та поки бізнесмени, зважуючи всі за та проти, шукатимуть кошти та підтягуватимуть якість продукції, час уже грає проти них. Товари із сусідньої Білорусі поступово займають нішу, на яку міг би претендувати вітчизняний виробник. Із початку року ця країна збільшила експорт в Україну майже на 8%, і це попри те, що влітку Україна закривала свій ринок для найбільш ходових білоруських товарів. Основу поставок становили мінеральне паливо, нафта, продукти її переробки, добрива й механічні машини. Але потенціал у Білорусі, яка багато років є джерелом дешевих і часто високоякісних товарів для суміжних регіонів, величезний. У найближчому майбутньому ніші, не зайняті українськими виробниками, можуть зайняти їхні білоруські конкуренти.
Національна економіка на сьогодні, хоч як дивно, має право вибору між експортоорієнтованою моделлю та імпортозамісною. Експортоорієнтований курс, безумовно, допомагає зростати конкурентоспроможності національної продукції на зовнішніх ринках. Але така модель розвитку в результаті приводить країну до гіпертрофованого експорту окремих товарів на шкоду розвитку внутрішнього виробництва в традиційних товарних сегментах. А економічне зростання у цьому разі супроводжуватиметься постійними пошуками вільних ринкових сегментів, нових різновидів продукції з високою доданою вартістю (традиційний сировинний експорт уже всерйоз розглядати не доводиться) і доволі складними процесами, пов'язаними з підтвердженням відповідності вимогам нових ринків збуту. Над бізнесом тяжітимуть цінова конкуренція та залежність від нескінченної кількості чинників зовнішніх ринків. В Україні цей напрям ускладнюється ще й відсутністю відпрацьованих механізмів повернення валютних коштів у країну, а головне - небажанням ці механізми створювати.
Імпортозаміщення в нинішніх умовах хоч і не панацея, але все-таки можливість для виходу з кризи за рахунок власних резервів. Крім того, розвиток внутрішнього виробництва так чи інакше призведе й до зростання експорту, природно збільшивши асортименти та обсяги продукції, яку поставляє Україна. Проблема в тому, що в Україні, незалежно від того, оголошувалася на державному рівні пріоритетом експортоорієнтована чи імпортозамісна політика, стратегій і планів зазвичай вистачало, а от зваженої стратегічної політики практично завжди не було як такої.
Опитані DT.UA експерти одностайно погодилися, що нинішньою ситуацією можна й треба скористатися, але для цього необхідні ті самі структурні реформи, про які стільки говориться, але ніхто їх не бачить. Вікно можливостей, що відчинилося зараз, буде відчиненим лише два-три роки. Протягом цього періоду ним цілком можна буде скористатися для розвитку внутрішнього виробництва, правда, із зменшуваним ефектом. Дуже хочеться вірити, що ринку не доведеться весь цей час чекати зустрічних кроків від уряду. Адже навіть якщо не копатися глибоко в усій недбайливій українській історії державного стимулювання, все ще дуже свіже в пам'яті, наприклад, що з імпортозаміщенням, як із писаною торбою, носився уряд Азарова, як і те, у що це в результаті вилилося. Уже пішовши в історію, уряд "камікадзе" Яценюка взагалі не зміг не те що реалізувати, а й проголосити якусь чітку й виразну політику з розвитку вітчизняного виробництва та підприємницького сектора. Прем'єру, який зумів зберегти посаду, це поки що минеться безкарно з рук, а от чи минеться економіці?