Потреба реформувати освіту в Україні зумовлена тим, що, попри високі кількісні показники рівня фінансування, ми відстаємо від розвинених країн за її якістю і внеском науково-технічного прогресу в економічне зростання. Згідно з рейтингом глобальної конкурентоспроможності ВЕФ 2015/16 рр.
Україна посіла високе місце - 14-те серед 144 країн - за кількістю осіб, які здобувають вищу освіту. Проте за показниками її якості, взаємозв'язку між освітніми закладами та бізнесом, впровадження інноваційних технологій у виробництво, здобутків академічних, зокрема гуманітарних, наук Україна перебуває на досить низьких позиціях.
Про це пише в своїй статті для DT.UA Василь Башко.
Витрати на фінансування вищої освіти в Україні знизилися з 3,5% ВВП в 2009 р. до 2,7% у 2014-му, і можна очікувати подальшого падіння до 2,3% ВВП в 2016-м.
Незважаючи на суттєве зменшення державного фінансування, за загальним відносним показником рівня витрат на вищу освіту Україна випереджає Сполучене Королівство, Нідерланди, Швецію, Ізраїль, Францію, Німеччину і багато інші країни, що займають значно вищі місця за показниками якості вищої освіти.
Не відстає Україна і за рівнем держвидатків на підготовку одного студента щодо ВВП на душу населення.
На думку автора, питання не стільки у кількісних обсягах фінансування, скільки в механізмах розподілу цих ресурсів.
Башко розглядає причини, через які Україна не може дозволити собі високий рівень витрат на фінансування освіти, як спостерігалося раніше.
1. В умовах слабкого інституційного середовища ефективність усіх держвидатків, у тому числі і видатків на освіту, є низькою. Отже, що більші обсяги, то більші неефективні витрати.
2. В умовах слабких інститутів чи не єдиним способом підвищити конкурентоспроможність національної економіки є забезпечити сприятливий податковий клімат шляхом зниження податкового навантаження, що викликає необхідність консолідувати держфінанси за рахунок зменшення видатків держсектору в економіці нижче 40% ВВП. У 2012 р. жодна з представлених на рис. 1 країн, чиї загальні держвидатки не перевищували 40% ВВП, не мала таких держвидатків на освіту, які були б вище 4,5% ВВП.
3. При сьогоднішньому рівні економічного розвитку в Україні, навіть якщо витрати держави на освіту залишатимуться високими і, крім того, підвищиться їхня ефективність, це навряд чи приведе до позитивного впливу на економічне зростання. За відсутності нормальних умов праці і практично втраченого промислового потенціалу випускники з конкурентоспроможною на міжнародному ринку освітою емігруватимуть. Тобто процес підвищення рівня видатків на освіту повинен бути ендогенним і відповідати умовам економічного розвитку в країні.
На думку Башко, на нинішньому етапі розвитку економіки України оптимальний рівень фінансування освіти не нижче 6% ВВП, у тому числі 4,5% - за рахунок загального фонду зведеного бюджету. Такий рівень буде відповідати рівню витрат країн-лідерів за якістю освіти і не завадить досягненню цілей побудови економіки, заснованої на знаннях.
Нагадаємо, абсолютна більшість опитаних учасників тестування (96%) задоволені якістю тестів ЗНО і в той же час 99% задоволені роботою персоналу в пункті тестування. До того ж, на думку 98% опитаних учасників, процедури тестування не були порушені, свідчать дані опитування ГО "ОПОРА" та фонду "Демократичні ініціативи".
При цьому 90% учасників тестування довіряють системі зовнішнього незалежного оцінювання, не довіряють – лише 6%.
Детальніше про фінансування освіти в Україні читайте у статті Володимира Башка "Фінансування освіти: скільки, кому і як?" у свіжому випуску тижневика "Дзеркало тижня. Україна".