Сьогодні фактично Україна опинилася в пастці нового лібералізму, надмірно захопившись ідеями вільного ринку, а участь держави у його функціонуванні було зведено до мінімуму.
Про це в статті ZN.UA пишуть Ірина Підоричева к. е. н., завідувач відділу Інституту економіки промисловості НАН України Анатолій Землянкін, кандидат економічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту економіки промисловості НАН України.
Це проявилося, насамперед, зазначають вони, у відмові від активної промислової політики (особливо активної інноваційної політики, тісно пов'язаної як з промислової, так і з освітньою і науково-технічною політикою) та у формуванні експортно-сировинної моделі, що спирається на видобувні виробництва, які в основному знаходяться у власності великого приватного капіталу.
Автори статті підкреслюють: поки існуюча система зберігається, не виникне зацікавленості приватного капіталу в новій моделі розвитку (в основі якої лежать інвестиції в інноваційну діяльність, реалізація масштабної нової індустріалізації економіки).
"Для того, щоб відбулися глибокі зміни у ринковій поведінці підприємств, насамперед великих, важливо спонукати їх власників брати на себе ризики і відмовлятися від зручного консерватизму попередніх років. Цього можна домогтися шляхом руйнування стійкої олігархічної системи, остаточного видалення з влади її носіїв і розвитку нової системи, що базується на партнерських відносинах влади і бізнесу (на жаль, потрібно визнати, що сьогодні це практично нездійсненно).
Чи ж є інший варіант - створити конкурентне ринкове середовище, яке змусило б олігархічний бізнес відмовлятися від застарілих технологій і починати технологічну модернізацію промисловості", - пишуть учені.
Цьому в значній мірі буде сприяти вступ в силу з 1 січня 2016 р. зони вільної торгівлі між Україною та ЄС, що, відкриваючи наш ринок для європейських товарів, спонукатиме українських виробників бути конкурентоспроможними в глобальній економіці.
Але щоб повноцінно використовувати нові можливості і забезпечити вихід вітчизняного бізнесу на ринки ЄС, уряд має вирішити кілька суттєвих обмежувальних факторів, що заважають торгівлі.
Вони неодноразово оголошувалися експортерами та зводяться до такого:- складного та непрозорого механізму відшкодування податку на додану вартість, непогашення заборгованості перед бізнесом. За інформацією голови Державної фіскальної служби, обсяг заборгованості становить близько 20 млрд грн. Найбільше держава заборгувала металургам - 7 млрд грн ("АрселорМіттал Кривий Ріг" (1,4 млрд), Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча (1,1 млрд), "Азовсталь" (0,86 млрд), "Запоріжсталь" (0,72 млрд), Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського (0,91 млрд), а також аграріям - 4 млрд. Але замість того, щоб сплачувати підприємствам "живі" гроші, уряд має намір здійснити випуск облігацій для погашення заборгованості перед підприємствами. Та це й не дивує, оскільки і раніше ПДВ відшкодовувався лише "своїм" підприємствам;
- неефективного валютного регулювання. Постановою НБУ №248 від 14 квітня 2015 р. НБУ зобов'язав юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців продавати на міжбанку 75% надходжень в іноземній валюті. І хоча ці постанови скасували раніше встановлений ліміт у 100%, ніякого полегшення для бізнесу вони не принесли;
- відсутності дешевих кредитів для розвитку бізнесу. Враховуючи облікову ставку НБУ, яка з 30 жовтня ц.р. зафіксована на рівні 22% річних, отримати дешевий кредит бізнесу не вдасться - середня реальна ставка кредиту у гривні становить станом на 11 листопада 2015 р. 26,73% річних на три роки і 27,39% - на рік. Реальна ставка в доларах варіює в межах 12,91–14,35% річних. Для прикладу, у Словенії кредитування розвитку бізнесу здійснюється під 5–6% річних за умови дворічного позитивного результату діяльності фірми;
- непрозорої та неефективної роботи митниці. Замість упровадження зрозумілої та зручної для бізнесу системи митного контролю, коли товар перетинає кордон за першим методом оформлення - контрактною вартістю (тобто вартістю у валюті контракту відповідно до базисних умов поставки, як це, до речі, є у Європі), митний контроль постійно коригує митну вартість за певними, одному йому відомими і незрозумілими для бізнесу критеріями. В Європі, наприклад, для відстеження правильності митного оформлення діє спеціальний орган, який зіставляє митну вартість із реальними цінами продажу товару, на підставі чого і робиться висновок щодо належного чи неналежного оформлення;
- браку доступної та зрозумілої інформації для бізнесу, особливо малого і середнього, щодо перспектив і можливостей виходу на зарубіжні ринки та пов'язаної із цим купи нюансів, як-то особливості тарифного та нетарифного регулювання, насиченість ринку і наявний попит на певну групу товарів, пошук партнерів для бізнесу, підбір постачальників необхідних послуг та ін.
Зараз робота по розв'язанню зазначених проблем ведеться в основному в напрямку підвищення рівня поінформованості бізнесу про вихід на ринки ЄС (прикро, але підприємці поки що не є активними учасниками таких заходів). Втім, очевидно, що без давно назрілих (і перезрілих. - Ред.) інституційних змін ситуацію не переламати.
В наступному році, нарешті, планується запровадити ряд наступних змін - створити дві установи за фінансової підтримки експорту. По-перше, спеціалізований банк для кредитування експорту на базі Укрексімбанку, по-друге, експортно-страхове агентство (своєрідну "подушку безпеки" для підприємств, які вирішили експортувати), основною функцією якого буде зменшення ризиків і страхування експортних операцій українських підприємств.
Можливості вирішення інших проблем наштовхуються на відсутність політичної волі і професійних людей на місцях, відзначають вчені.
Більше читайте у статті "Бачення України: від сировинного експорту до усвідомленої нової індустріалізації" у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".