У визволених містах на Київщині, Чернігівщині та Сумщині, де за даними Мінрегіону, було зруйновано 129 тисяч об'єктів житлового фонду, склалася критична ситуація із забезпеченням людей житлом, а в окремих містах взагалі визріває соціальний бунт. Про це йдеться в матеріалі Інни Ведернікової та Георгія Могильного - "Зруйноване відновлення. Чому українцям нікуди повертатися" для ZN.UA.
"На тлі безперервної трагедії Миколаєва, Запоріжжя, Харкова, хто згадує, що відбувається зі зруйнованими Ірпенем, Бородянкою та пошкодженою Бучею? Хто думає про те, як там зимуватимуть люди? Кого, взагалі, цікавить, що зроблено за шість місяців після визволення міст на Київщині, Чернігівщині та Сумщині. Це саме про те, як війна все списує і як цим вдало користується влада", - наголошують автори.
Зазначається, що більшість обіцянок так і залишилися невиконаними, а грошей із Резервного фонду було виділено лише мізерні 5% від необхідного.
"За інформацією наших джерел у Мінрегіоні, було зруйновано 129 тисяч об'єктів житлового фонду. З них 114 тисячі — приватні будинки, 15 166 — багатоквартирні. Якщо зануритись у структуру, то 17 тисяч будинків потребують поточного ремонту, 23 тисячі — капітального, а 73 тисячі будинків зруйновані повністю. Влада і державна, і місцева з весни обіцяла допомогти з відновленням. Проте більшість обіцянок так і залишилися невиконаними. На все на це за шість місяців було виділено 1,5 млрд грн, що становить не більше 5% від необхідного", - йдеться в матеріалі.
У деяких громадах ситуацію загострили кадрові пертурбації, і люди на межі соціального вибуху, оскільки неможливо вирішити жодних питань.
"У Гостомелі вже другий голова ВЦА, більш ніж половина постраждалих ще не мають на руках навіть актів про обстеження майна. У громаді назріває соціальний бунт. У Бородянці новий в.о.голови, там взагалі зараз неможливо розібратися, хто і за що відповідає", - стверджують автори статті.
Ситуація дуже критична, зокрема, в людей, чиє житло пошкоджене, але певною мірою було придатне для проживання влітку.
"Багато людей фінансово не в змозі зробити ремонт за власний кошт, тож із настанням холодів будуть вимушені поповнити ряди біженців і шукати собі прихисток", - йдеться в матеріалі.
При цьому Кабмін виділяв із Резервного фонду держбюджету якісь гроші на ремонт пошкоджених домівок, починаючи з квітня. Але одразу стали очевидні проблемні нюанси.
Так, на проведення першочергових робіт із відновлення пошкоджених об’єктів, Кабмін виділяв кошти незалежно від форми власності, у два етапи. Спочатку копійки — на поточні ремонти, а ось рядок капітальних витрат, включно з ремонтом дахів і стін, взагалі було відкрито лише в серпні.
"При цьому пріоритет робіт розставляли на місцях, грошей на все й відразу не вистачало: право ремонтувати житлові будинки було, але не було обов’язку це робити. Все вирішував людський фактор плюс рішення влади замкнути весь фінансовий та організаційний механізм на рівні областей і Мінрегіону, залишивши громадам функцію фіксуючих виконавців", - йдеться в матеріалі.
Автори статті наводять думку чиновника одного з міст під Києвом, який пояснив, де влада зробила одразу помилку, яка потягнула наступні проблеми. Причому, ситуація досі залишається без змін.
"Потрібно було інакше будувати процедуру: одразу пустити підрядників до будівель, щоб вони самі міряли вікна й на місці закривали актом виконаних робіт. Ми б уже пів міста засклили! А так, наприклад, у нас понад дев'ять тисяч пошкоджених об'єктів і майже в кожному потрібно ставити вікна. Але ми, попри все бажання, не можемо фізично об'їхати кожну оселю. Це рік забере! Тому фіксуємо розміри приблизно — за максимальним обсягом і кошторисом. Після двох місяців тяганини (відсилаємо дані в область, область — у Кабмін і потім усе назад) підрядник, якого визначає область, знову все міряє. І вже він закриває актами виконаних робіт той обсяг, який потрібен фактично. Тобто виходить, що ми виконуємо дурну роботу. І це у воєнний час, коли ще кілька місяців — і людям ніде буде сховатися від холоду", - заявив чиновник.
Але це лише верхівка айсберга, оскільки йдеться про об'єкти першої категорії, куди не поціляли снаряди і де є незначні пошкодження.
А там, куди поцілили, не поставиш вікно, там треба робити капремонт, розбирати поверхи тощо. По-перше, на це потрібні механізм і гроші. По-друге, має бути проєкт реконструкції. Це вже зовсім інший обсяг робіт.
"Хто має робити проєкт реконструкції (хто замовник, а хто робить?). Який механізм відбору підрядника? І, зрештою, фінансування. Тому все, що обстежили наші комісії, поки що покладено в шухляду. Як міськрада може витратити гроші? Як ми можемо витрачати гроші на приватний сектор, якщо це суперечить бюджетному кодексу? Нам потрібні процедура і закон", — додав чиновник.
У вересні, коли вже стало зовсім підгоряти за термінами, Кабмін усе ж таки опустив процедуру на рівень громад, — і підрядників у громадах почали шукати, і акти на місці робити. Тим самим дали місцевому малому бізнесу, розчавленому війною, якось утриматися на ногах. Однак час було критично втрачено.
"Отже, декому з постраждалих пощастило отримати бодай щось, але більшість, хто не міг ремонтувати власних будинків самотужки, — отримали відписку з пропозицією терпляче чекати прийняття законопроєкту №7198", - пишуть автори матеріалу.
Про те, як війна все списує и як цим вдало користується влада, читайте у матеріалі "Зруйноване відновлення. Чому українцям нікуди повертатися".