Четвертий раунд "транзитних" переговорів РФ і "Газпрому", України й "Нафтогазу" за посередництва Єврокомісії, який відбувся 28 жовтня, знову не дав результатів. Пристрасті розпалюються. Вочевидь, Україна і РФ покладають надії на вирішення принципових питань під час зустрічі в "нормандському форматі". Хоча серед ключових положень спільної позиції: укладення нового контракту на тривалий строк (10–15 років) і фіксація обсягів транзиту, які забезпечать надійну роботу української газотранспортної системи (ГТС).
Про це у своїй статті для DT.UA пише Алла Єрьоменко. За її словами, контракт має бути укладений із новим оператором української ГТС, якого із 1 січня 2020 року буде повністю виведено з групи "Нафтогаз". Водночас відносини між оператором ГТС України і "Газпромом" мають будуватися на основі вимог європейського енергетичного законодавства, що їх Україна впроваджує як член Енергетичного співтовариства.
Голова правління НАК "Нафтогаз України" Андрій Коболєв зазначив, що саме на таких принципах "Газпром" працює з усіма своїми контрагентами в Європейському Союзі. Так чому ж не з Україною? У свою чергу, енергокомісар Марош Шефчович сказав, що "Газпром" насамперед наполягає на відмові української сторони від виграшу в Стокгольмському арбітражі. Хоча при цьому не проти повернутися на український ринок газу.
За словами оглядача DT.UA "Газпром" не влаштовують:
"- завищені, на його думку, тарифи на транспортування газу українською газотранспортною системою;
- відсутність сертифікованого за європейськими правилами оператора ГТС України;
- непогашений тримільярдний "борг Януковича", який каменем висить на "Нафтогазі";
- вимога НАКу відшкодувати відсуджені в Стокгольмському арбітражі вже майже 3 млрд дол.;
- категорична відмова "Нафтогазу" короткостроково подовжувати (на рік-півтора) "транзитний" контракт із 1 січня 2020-го на умовах чинного договору про транспортування газу територією України до Європи;
- небажання "Нафтогазу" закуповувати російський газ за прямим контрактом і у великих обсягах".
У свою чергу "Нафтогаз України" проти:
"- будівництва "Північного потоку-2" і "турецьких потоків" в обхід України, що позбавить НАК і Україну близько 3 млрд дол. прибутку;
- непідписання росіянами операторської угоди;
- списання "Газпрому" виграних у Стокгольмському арбітражі 2,2 млрд дол. за транзитною ставкою (без пені та штрафів);
- категоричного небажання "Газпрому" платити за "стокгольмськими рахунками", бодай майном;
- ув'язування обсягів транзиту "газпромівського" палива з обсягами закупівлі газу для потреб України, чого "Нафтогаз" не робить із 2014 р.;
- виплати "боргу Януковича" у 3 млрд дол.;
- зарахування стокгольмського виграшу як погашення "боргу Януковича";
- короткострокового "транзитного" контракту (поки "Газпрому" це необхідно) на умовах іще чинного договору від 2009 р".
Автор вказує, що з такими вимогами й неузгодженостями знайти взаємоприйнятний компроміс украй важко, якщо сторони взагалі зацікавлені в його пошуку. Звісно, що, як і за будь-якого торгу, сторони заявляють максимум вимог, розраховуючи в результаті на відносно прийнятні умови. Тим більше, що, як стверджують експерти, і далеко не тільки в Україні, "Газпрому" наразі буде проблематично обійтися без транзиту українською газотранспортною системою бодай 30, а краще 50–60 млрд кубометрів газу на рік. Адже "Північний потік-2" не добудований.
Детальніше про переговори між "Газпромом" і "Нафтогазом" читайте у статті Алли Єрьоменко "ГТС сльозами не зарадиш" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".