У проведеній в Україні у вересні 1996 року грошової реформи "як у краплі води, відбиваються внутрішні (природні) протиріччя початкового етапу нашої державності, неупереджене осмислення реалій яких стає в наші дні все більш актуальним". Про це у своїй статті DT.UA пише професор Анатолій Гальчинський, багаторічний президентський радник (1994-2004 рр..), голова Ради НБУ і Національного інституту стратегічних досліджень (2000-2005 рр.).
"Наша нездатність провести грошову реформу на старті економічних перетворень та її використання в якості початкового механізму їх реалізації, швидше за все, цим пояснюються: політики не були готові брати на себе відповідальність за складні і не у всьому передбачувані (ризиковані) рішення. Ми цього не навчилися і в наступні роки. Сумні реалії сьогоднішнього дня - підтвердження цьому", - пише він.
Гальчинський описав передісторію реформи, зазначивши, що вона здійснювалася "за максимально спрощеним сценарієм" і пройшла "надзвичайно організовано, що в чималій мірі було заслугою НБУ".
"Ми працювали близько місяця в суворій секретності (під "опікою" СБУ) в санаторії "Конча-Заспа"... У результаті був обраний наступний сценарій: спочатку грошова стабілізація, потім грошова реформа", - пише Гальчинський, звертаючи увагу на те, що це була позиція, насамперед, тодішнього керівництва НБУ (Віктора Ющенка – ред.), яке "на словах виступало за грошову реформу, а на ділі все робило для того, щоб відстрочити її". Хоча президент Леонід Кучма був згоден з висновками групи про те, що реформу слід було б провести ще в жовтні 1995 року.
"Результат відомий. Серед пострадянських країн грошова реформа в Україні була останньою", - нагадує професор.
До вересня 1996 року в Україні були в обігу купонокарбованці. Ця тимчасова грошова одиниця не виконувала в повному обсязі грошові функції - не могла служити інструментом еквівалентного обміну, засобом накопичення і, відповідно, інструментом інвестиційного процесу, тому була нездатна стати надійною основою стабілізаційних перетворень - А. Гальчинський
"Важливо усвідомлювати й інший, дуже важливий аспект. Грошова реформа - це завжди не тільки нова банкнота. Введення в обіг гривні - лише одна зі складових структурної перебудови попередньої адміністративної за своїм змістом грошової системи, переведення її в режим ринкових відносин, створення для цього відповідних функціональних механізмів. Ми говоримо про специфічність грошової реформи у широкому розумінні цього поняття, яка стосується кожної клітинки функціонально розгалуженої багатоаспектної інституційної структури грошових відносин. Дієвість реформи, а це не просто стійкість нової грошової одиниці, а її реальний вплив на якісні зміни економіки - насамперед на інноваційні процеси і, відповідно, структурні трансформації, могла бути гарантована лише на цій основі", - пише він у своїй статті.
За словами Гальчинського, в оцінках грошової реформи не варто обмежуватися, як це має місце, тільки аналізом результатів запровадження в обіг гривні: "Мова повинна йти про системність відповідних перетворень".
"У цьому контексті реформа за своїм об'єктивним критеріям передбачала збалансовані рішення, які повинні були забезпечити якісну перебудову структури грошей, утвердження сучасних емісійних механізмів, конкурентного інструментарію рефінансування комерційних банків, цивілізованого ринку грошей, взаємовідносини з бюджетом, наповнення новим змістом системи валютних відносин, банківського нагляду, освоєння складного комплексу грошово-кредитного регулювання тощо
Зрозуміло, що ці питання стояли на порядку дня і до реформи 1996 р. Проте сам факт функціонування в обігу тимчасової грошової одиниці робив неможливим їх системне рішення. В таких умовах грошова система, по суті, продовжувала (до 1996 р.) працювати за законами адміністративної економіки, а отже, не могла взяти на себе функцію локомотива загальноринкових трансформацій, одного з визначальних чинників динамічного розвитку, економічного прогресу.
Представлена позиція щодо необхідності оцінки грошової реформи 1996 р. як реформи у широкому розумінні цього поняття ґрунтується на цьому", - зазначає професор.
Проблема полягає навіть не в тому, що Україна ввела в обіг гривню з запізненням майже на п'ять років, каже він.
"Справа в іншому. Вирішуючи цю задачу під час грошової реформи, ми не створили в потрібному обсязі інфраструктурні механізми її ефективного функціонування. У підсумку введення гривні не зменшило функціональну розбалансованість грошової системи. Більш того, минуло зовсім небагато часу, і її окремі параметри почали погіршуватися. Гранично низьким залишався рівень монетизації економіки. Він не тільки не зріс, як це очікувалося, а навіть дещо знизився: 1996 р. - 16,2%, 2000 році - 15,9%. З 21,6 до 23,3% зріс рівень доларизації грошової маси", - пише Гальчинський.
На його думку, "найнеприємніше - фактичний обвал валютного курсу нової грошової одиниці". Як відомо, початкова позиція - 1,9 грн/$, у 2000-му - 5,4 грн/$.
"У такій ситуації почала сипатися і банківська система. До мінімуму скоротилися обсяги кредитування економіки. Дуже цікаві оцінки цього дано фахівцями Німеччини, які в ті роки за дорученням уряду ФРН надавали нам кваліфіковану консультативну допомогу. В одній з їхніх публікацій, яка побачила світ через три роки після реформи, йдеться, що Україна з урахуванням зазначених реалій і після введення гривні продовжує залишатися "майже небанківською країною". Звучить дивно: країна, де діють понад 200 банків (1996 р. - 229), за ступенем їх впливу на економіку кваліфікується як "майже небанківська".
Візьму на себе сміливість стверджувати, що відповідні проблеми органічно кореспондуються і з реаліями наших днів. Незважаючи на масштабні перетворення грошової системи після 1996 р. і понині у грошово-банківській сфері залишається ще багато протиріч, залишених нам у спадок як "родимих плям" несистемністю грошової реформи 1996 р., підсумки якої ми обговорюємо. Банківська система країни і сьогодні, по суті, залишається замкнутою структурою, яка в основному працює в замкнутому циклі на себе і дуже мало впливає на системні перетворення в економіці, логіку проведених реформ.
Проблемність ситуації не тільки в цьому. Валютний курс, який встановився на початку 2000-х років, - 5,2–5,4 грн/дол. - вважався тоді найбільш адекватним реаліям економіки. Він зберігався до 2006 р. Зараз - більше 25 грн./дол. За останні три роки гривня впала у своїй вазі в три рази. Наші фінансові активи, доходи, ВВП на душу населення у доларовому вимірі знецінилися на відповідну величину - тільки за цієї причини ми стали біднішими в три рази. Ми говоримо про найбільш вразливою позиції економіки в цілому.
Гальчинський нагадав, що історики вважають, що валютна стабільність фунта стерлінгів (зберігав свою вартість "4 унції срібла" майже 370 років) стала основою формування вагомості не тільки економічного, але і політичного потенціалу Великобританії.
"У моєму розумінні, в наших планах розвитку економіки проблема надійної стабілізації гривні як основи інвестиційного процесу повинна стати домінуючою. Актуальність обговорення порушених у пропонованій читачеві публікації мені бачиться в першу чергу в цьому", - зазначив професор.
При цьому Гальчинський уточнює, що пише про це "зовсім не для того, щоб якимось чином зменшити значущість введення в обіг національної грошової одиниці". "Завжди вважав і вважаю зараз, що ця подія була особливо знаковою не тільки в системі економічних перетворень, але і в цілому державного будівництва", - резюмував він.
Читайте повний текст статті Анатолія Гальчинського "Грошова реформа 1996 року: непрочитані сторінки" на сторінках тижневика "Дзеркало тижня. Україна".