Менш як за рік Міністерство соціальної політики планує ліквідувати неефективні пільги і монетизувати решту, зробивши всю соціальну допомогу виключно адресною. Ідеї абсолютно правильні та раціональні, вони неодноразово звучали з вуст багатьох українських чиновників різних мастей і рангів. Але об'єктивно, щоб втілити в життя все заплановане, може не вистачити ні часу, ні бажання.
Про це пише у статті для DT.UA Юлія Самаєва.
Монетизація пільг - світова практика, що дає можливість оптимізувати державні видатки. З іншого - сам процес монетизації трудомісткий, складний і, що дуже важливо для України, тісно сусідить із корупційними можливостями. Із чим, утім, не згоден міністр Розенко: "Якщо перевізник показує державі, що 80% його пасажирів були пільговиками, - це корупція, схеми, відверті зловживання. Але якщо людина одержує адресно грошову допомогу від держави, то ризик корупції мінімальний".
Насправді, як зазначає автор, ризик корупції зберігається, просто він переноситься на "споживчий" рівень, і суми зловживань стають меншими, та тільки для одного казнокрада, а не для країни в цілому. Локально це може виражатися в банальному вимаганні з боку чиновників Мінсоцполітики, середня зарплата в яких становить близько 1500 грн і є найнижчою в системі держуправління, або у "вирішенні питання" про надання пільг особам, які на них претендувати не повинні. Глобально будь-яка спроба відірвати чиновників від годівниці ризикує наразитися на саботаж на місцях, де реформа й заглухне. У результаті благі наміри буде настільки неефективно втілено в життя, що реформу спустять на гальмах, як і в попередні роки. Недивно, що в багатьох країнах монетизація в підсумку закінчувалася демонетизацією.
Реалізація реформи, та ще й у найближчому майбутньому видається малоймовірною. Занадто багато "зацікавлені" особи втратять від її впровадження. З одного боку, Кабмін після проведення реформи не зможе контролювати місцеві адміністрації (адже виділення коштів - це завжди предмет торгу й маніпуляцій). З іншого - нинішня система значно вигідніша багатьом чиновникам на місцях, оскільки дає змогу "вільно" розпоряджатися бюджетними грошима. Зручна система й для окремих підприємств, що обслуговують пільговиків і одержують компенсації держави. У результаті саме суб'єктивний фактор відіграє в цьому разі першорядну роль.
Реалізувати озвучені Мінсоцполітики зміни нахрапом, як того хочуть чиновники, не вийде. Такі реформи потребують поетапного впровадження протягом кількох років. Але в Україні, на жаль, будь-які поетапні зміни приречені на провал. Усі навіть найкращі починання попередників відмітаються з обуренням тими керівниками, які прийшли їм на зміну. У результаті кількість тих, хто одержує державну допомогу, однозначно скоротиться, а рівень життя незаможного населення ризикує погіршитися під тиском інфляції та на тлі заморожених до грудня поточного року соціальних стандартів, йдеться в статті.
Докладніше читайте в статті Юлії Самаєвої "Чарівники" з країни пільг у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".