Якщо якийсь банк в Україні і може претендувати на статус "занадто великий, щоб збанкрутувати" (від англ. to big to fail), то це, насамперед, Приватбанк, який належить Ігорю Коломойському і Геннадію Боголюбову. І саме такі за відносними масштабами монстри, як навчив провідні центробанки світу досвід останньої фінансової кризи, представляють одну з ключових і навіть надзвичайних загроз стабільності національних фінансових систем.
Про це в статті для DT.UA пишуть Юрій Сколотяний і Василь Пасочник.
Як йдеться у матеріалі, у вітчизняних реаліях ця загроза мультиплікується активними інсайдерськими та схемними операціями, які, попри деклароване у звітності банку формальне дотримання пристойності, досить чітко простежуються за непрямими ознаками (докладніше про це - далі). Замішана подібним чином гримуча суміш може мати дуже навіть неуповільнену дію.
Автори відзначають, що не буде перебільшенням зробити висновок, що життєздатність та платоспроможність "Привату" - питання національної безпеки України.
За даними фінансової звітності установи, станом на 1 січня 2014 р. з 105,5 млрд загального гривневого корпоративного портфеля установи102,6 млрд (97,5%!) було видано в Дніпропетровській області. У валютній частині портфеля ситуація на той момент склалася дещо інша: із загальної суми в 3,797 млрд дол. 1,213 млрд припадало на Кіпр і "тільки" 2,550 млрд - на Дніпропетровську область. Все одно виходить, що іншим регіонам приділялося менш як 1% валютного корпорейту "Привату"! За нашим даними, за минулі відтоді 15 місяців ситуація принципово не змінилася.
"Логічне запитання без відповіді: як же так виходить, що, попри більш ніж значущу присутність філій і відділень банку в усіх регіонах країни, його кредитний портфель зав'язаний практично на одній лише області? І хіба хтось згадає про масштабні багатомільярдні інвестиційні проекти в регіоні? Адже до початку останнього циклу штормів на валютному ринку вищезгадані суми виглядали дуже навіть переконливо навіть у доларовому еквіваленті.
Тож офіційні декларації Приватбанку у звітності, що він, мовляв, витримує всі "інсайдерські" нормативи НБУ, в учасників ринку викликають хіба що іронічні посмішки", - йдеться в статті.
Структура приватівського бізнесу одночасно й традиційна, і унікальна для українських реалій. З одного боку, вона побудована за класичним принципом, який використовується доморослими українськими бізнесменами, як мінімум частково будучи так званим пилососом для залучення ресурсів у бізнеси власників. З іншого - банк уже давно виріс зі штанців суто кептивної структури, ставши не лише найбільшою, а й однією з найбільш інноваційних установ у країні.
За офіційною інформацією банку, на початок 2015 р. його найбільшими акціонерами були Ігор Коломойський і Геннадій Боголюбов (по 45,08%, ще 9,81% належать 42 дрібним акціонерам).
"Будь-кому, хто хоча б трішки цікавиться реаліями та розкладами української економки, добре знайоме поняття "група "Приват", власниками якої також називають Коломойського і Ко. Не секрет і те, що центральним і ключовим елементом цієї фінансово-промислової групи вважається саме Приватбанк, адже навіть їхні назви співзвучні. Однак проблема полягає в тому, що хоча поняття "група "Приват" уже давно та усталено використовується у вітчизняному фінансово-економічному житті, формально таке утворення не існує. А його консолідована звітність не ведеться та ніде не публікується й існує хіба що в тіньовій бухгалтерії власників", - йдеться в статті.
І якщо інші олігархи та "просто великі бізнесмени" уже консолідували свої активи, помістивши їх під крило в основному офшорних управляючих компаній (System Capital Management Ахметова та Smart-Holding Новинського (разом "Метінвест Холдинг"), EastOne Пінчука, Group DF Фірташа, "Укрпромінвест" Порошенка, Ferrexpo Жеваго, Ukrlandfarming Бахматюка, "Миронівський хлібопродукт" Косюка, "Донецьксталь" Нусенкіса і т.ін.), то з "Приватом" усе набагато складніше.
До числа прямо або опосередковано пов'язаних із групою "Приват" і власниками банку структур, крім нібито державної "Укрнафти" і колись татарської "Укртатнафти", відносять ТОВ "Приват-Агроцентр", Орджонікідзевський ГЗК, Марганецький ГЗК, АК "МАУ" і "Дніпроавіа", Запорізький феросплавний завод, НПК "Галичина", Стахановський феросплавний завод, "Дніпроазот", Нікопольський завод феросплавів, заправні мережі "Авіас", "Укрнафта", "Мавекс", ANT, Sentosa Oil та ін.
Як стверджують автори, саме ці підприємства є одержувачами левової частки кредитів фінустанови. Але довести цей зв'язок, як і інсайдерський характер угод, виходячи з нині діючих формальних критеріїв, проблематично (особливо якщо робити це не дуже хочеться). Так, згадуючи про зв'язки з інсайдерами, співробітники банківського нагляду НБУ у звітах про перевірки, з копіями яких удалося ознайомитися DT.UA, констатують, що "більшість позичальників банку прямо чи опосередковано належать до фінансово-промислової групи "Приват" та акціонерів банку", однак посилаються при цьому на... "дані мережі Інтернет".
В офіційно оприлюдненому на сайті банку списку його афілійованих компаній числяться
26 позицій. Але насправді переліку інсайдерів банку повинен бути набагато довшим.
Таким чином відбудований весь бізнес групи - формально зв'язків між структурами начебто і немає, але насправді вони дуже навіть є. "Виходить щось на кшталт гігантського спрута, "щупальця" якого, у тому числі через величезну кількість ТОВ та офшорних LTD, проникають у цікаві для приватівських акціонерів бізнес-сфери. Багато хто з цієї армії юридичних осіб активної діяльності не веде, зате найактивнішим чином використовується у різноманітних оптимізаційних схемах. У всіх цих хитросплетіннях банк є ключовим і системоутворюючим елементом бізнесу Коломойського та його партнерів", - йдеться в статті.
Автори нагадують, що важковаговики українського бізнесу теж свого часу обзавелися власними банками (просто не настільки домоглися успіхів на цьому поприщі). Ахметов - ПУМБ (раніше Донміськбанк, який потім був об'єднаний із ПУМБ), Новинський - "Форум", Пінчук - "Кредит Дніпро" (2007-го він вигідно продав італійцям Укрсоцбанк), Фірташ - "Банк Надра", Жеваго - "Фінанси та Кредит", Бахматюк - "Фінансова ініціатива" і потім VAB, Нусенкіс - Кредитпромбанк (проданий 2013-го Лагуну). Ну й, нарешті, президент Порошенко, який так дотепер і не продав належного йому Міжнародного інвестиційного банку (раніше він володів банком "Мрія", проданим 2006-го російському ВТБ).
"Як відомо, багато із вищезгаданих банків нині є проблемними та вже навіть перейшли у ведення Фонду гарантування вкладів. Ці структури активно використовувалися як ресурсні кубушки для фінансування бізнесів своїх власників. Такі угоди мовою фінансистів називаються інсайдерськими, або ще операціями з пов'язаними особами. Нагадаємо, що саме такі операції, як показує сумний досвід практично всіх банків-банкрутів, традиційно ставали причиною виникнення їхніх фінансових проблем. У вже визнаних неплатоспроможними банках розкриваються масові зловживання - понад 70% кредитів було видано саме пов'язаним особам. І це основна причина їхнього банкрутства. Надто багато установ з українським капіталом працюють у ролі "пилососів", збираючи під найчастіше нереально високі відсотки вклади населення для кредитування пов'язаних із власниками бізнесів. Природно, потім повернення цих кредитів, як правило, стає справою надзвичайно важкою. А як наслідок, і депозитів вкладникам, які повірили таким банкам", - йдеться в статті.
У тіньовій українській дійсності обмеження інсайдерських операцій за великого бажання та "хороших" можливостей завжди можна обійти.
"Однак у всієї цієї "малини" є ще одна дуже серйозна вада: вклади населення - все-таки надто ненадійний ресурс, спроможний швидко розчинятися при паніці вкладників, яка може бути спровокована фактично чим завгодно. До того ж відплив депозитів дуже часто збігається за часом з періодами, коли і в основних бізнесів власників виникають проблеми з рентабельністю та ліквідністю. Така от порохова бочка.
І якщо такі процеси стають надто масштабними та тривалими, то "бочка" вибухає й настає банкрутство. Але як ви думаєте, чиє? Ну, звичайно ж, не самих бізнесменів, а належних їм або контрольованих ними банків. До задоволення цих персон, проблеми можна безкарно перекласти на державу та вкладників. Це і є головний скелет у шафах і сейфах вітчизняних банків та основна першопричина абсолютної більшості їхніх нинішніх банкрутств. Насправді ФПГ не повинні мати власних банків у принципі, і компромісам у вигляді якихось інсайдерських нормативів не може бути місця. Кептивні банки (ті самі "пилососи") мають бути категорично заборонені - і це єдине надійне вирішення прямого конфлікту інтересів, який виникає в цих структурах", - пишуть автори матеріалу.
"Однак і в цьому розкладі власники групи "Приват" мають серйозні козирі. Адже якщо переважній кількості з найбільших бізнесменів нині доводиться виступати в ролі прохачів (Гонтарева підпорядковується тільки безпосередньо президентові), то у власників групи "Приват", враховуючи ефект масштабу їхнього банківського бізнесу, є й дуже сильні аргументи, щоб диктувати умови. Тож державі, видаючи рефінансування і стабкредити Приватбанку, доводиться як мінімум частково фінансувати й бізнеси його власників. При цьому чиновники найчастіше й гадки не мають, куди насправді ці гроші потім діваються. Згадування про куратора банку здатне насмішити (а точніше, змусити засумувати), коли зважати на масштаби приватівського бізнесу: півтора десятка мільйонів вкладників і третина мільйона корпоративних клієнтів означають мільйони щоденних трансакцій і проводок, відслідковувати які не в змозі навіть найгеніальніший індивідуум.
Куди вже тут, якщо навіть у значно примітивнішому випадку з банком "Фінансова ініціатива" регулятор не помічає більш очевидних і масштабних (у відносних величинах) порушень його нормативів", - йдеться в статті.
Докладніше читайте у статті Юрія Сколотяного і Василя Пасочника Міна уповільненої дії, або Від чого і як треба захистити вкладників Приватбанку у свіжому номері тижневика "Дзеркало тижня. Україна".