Проведення в Україні глибокої валютної лібералізації може стати фінансовим експериментом, за який згодом ніхто не захоче відповідати, пише в своїй статті для DT.UA доктор економічних наук Сергій Кораблін.
Автор уточнює, що мова йде не про спрощення валютного законодавства, потреба в якому назріла давно, а про "інновації", що стосуються виведення з країни, що страждає від кризи та війни країни, вітчизняного капіталу.
"Коли НБУ стимулює інвестиції в іноземні цінні папери, мимоволі виникає питання: нам нема куди подіти валюту? У нас зникла загроза для курсу й цін? Держава не знає, що треба імпортувати технології й заводи? Не відає, як це робити? Або відповідь знову лежить на Кайманових і Віргінських Островах?", - задається питанням експерт.
За його словами, подібні питання провокує, зокрема постанова НБУ №406 від 22 листопада 2016 р., а також Концепція нового валютного регулювання Нацбанку.
"Думка про те, що треба дозволити вільне виведення з країни валюти, щоб вона потім… до нас повернулася, не нова. Єдине незрозуміло, навіщо ми тоді просимо кредити у МВФ? Зняли б усі заборони, і, дивись, Україну затопило б доларами з євро. ", - відзначає Кораблін.
За його словами, незважаючи на популярність даної теорії, країни Заходу їй не слідують: коли криза виникла в Ісландії, Греції та Кіпрі, там зі схвалення ЄС та МВФ були введені жорсткі заборони на виведення капіталу.
"Чи означає це, що ми приречені на хрест валютних заборон? Аж ніяк. Почне зростати наша конкурентоспроможність, і потреба в них відпаде сама собою. Критеріями тут можуть слугувати показники тієї ж доларизації, частки готівки в обігу, наші суверенні рейтинги, нарешті", - підсумовує фахівець.
Детальніше про валютну політику України читайте у статті Сергія Корабліна "Валютна лібералізація по-українськи: втеча від реформ" у тижневику "Дзеркало тижня. Україна".