Певний час французька цементна група Lafarge керувала заводом у Північній Кореї, приблизно за 40 кілометрів від Пхеньяна. Хоча насправді вона цього не робила.
Іноземець, який нібито керував підприємством, сидів у столиці і міг відвідувати завод лише у супроводі наглядача. Операційний чи фінансовий контроль над підприємством був ілюзорним. Французька компанія успадкувала це актив, коли купила єгипетську будівельну групу Orascom у 2008 році. Тож вона зберігала частку аж до 2017 року і регулярно надсилала команди внутрішніх аудиторів.
«Ласкаво просимо до Абсурдії! Росія, можливо, ще не Північна Корея, але в експатів, які керують західним бізнесом там, напевне, вже почало закрадатися схоже відчуття тривоги», - пише Financial Times.
Через 18 місяців після повномасштабного вторгнення в Україну значна кількість західних брендів все ще працює в Росії, а деякі з них не мають наміру йти звідти. Зокрема це стосується німецького ритейлера Metro і американського виробника сигарет Philip Morris.
«Керівники російських дочірніх підприємств цих компаній (у випадку Metro це громадянин Німеччини) змушені боротися з дедалі жорсткішим регуляторним середовищем, а також з моральними проблемами, пов'язаними з активною роллю в російській економіці, що перебуває у стані війни з сусідом. Ці групи також керують бізнесом, який насправді їм більше не належить», - пояснює видання.
Навіть якщо російські операції будуть прибутковими, зароблені гроші все одно залишаться недоступними. Минулого року Кремль наклав заборону на виплату дивідендів компаніям з країн, які вважаються «недружніми», серед яких США, Велика Британія і всі члени ЄС.
Суми на кону чималі: Київська школа економіки, яка уважно стежить за західною корпоративною присутністю в Росії, підрахувала, що лише у 2022 році компанії з таких країн накопичили 18 мільярдів доларів прибутків в Росії 199 мільярдів доларів доходів. У серпні Кремль дещо пом'якшив правила, але при цьому встановив жорстку умову: виплати не можуть перевищувати інвестиції компанії в РФ. Фактично, саме режим Владіміра Путіна вирішує, хто отримає свої гроші.
Якщо ж компанія хоче піти з Росії, то вже не варто розраховувати, що вдасться вивести її кошти, якщо такі взагалі лишилися. Кремль повинен схвалити будь-який продаж компаній у стратегічних секторах, таких як банківська справа і енергетика. Він вимагає скоротити вартість активів мінімум на 50%, а також 10% «добровільного» внеску до держбюджету. Але це лише в тому випадку, якщо активи не були конфісковані, щоб передати їх лояльним до режиму особам, як це сталося з компаніями Carlsberg і Danone у липні.
«Західні фірми, які вирішили залишитися на російському ринку, тепер застрягли з мільярдними прибутками, які вони не можуть репатріювати. І немає підстав вважати, що російське керівництво займе більш гнучку позицію з цього питання найближчим часом. Якщо вже на те пішло, то російський уряд, ймовірно, займе ще більш жорсткий підхід, з можливими арештами активів, особливо компаній, які привезли в Росію науково-дослідні розробки або високотехнологічні ноу-хау», - каже Агата Демаре, старший науковий співробітник Європейської ради з міжнародних відносин.
Розгляд у США і Європі ідей щодо використання заморожених російських суверенних активів на суму 300 мільярдів доларів для фінансування відновлення України, ймовірно, виллється в ще гірші новини для західних компаній в Росії. Якщо Кремль остаточно втратить ці гроші, в нього з’являться додаткові аргументи для захоплення активів іноземців.
Будь-яка західна компанія, яка все ще сподівається повернути свої інвестиції в РФ, помиляється.
«Окрім моральних міркувань, озираючись назад, можна точно сказати, що для західних фірм було більш розумним негайно піти з Росії, ніж займати вичікувальну позицію», - вважає Демаре.