Укладаючи договір з банком клієнти хочуть бути впевнені у тому, що конфіденційна інформація, яка стала відомою фінустанові, "не піде в люди". Йдеться про персональні відомості, діяльність клієнта та стан його рахунку. Закон "Про банки і банківську діяльність" визначає інформацію, яка підпадає під визначення банківської таємниці.
Відповідно законодавства, більша частина інформації залишається конфіденційною, за винятком, коли розкриття необхідне за рішенням суду. Банки повинні зберігати в таємниці такі дані:
- щодо особистого рахунку;
- по операціях, проведених на користь чи за дорученням клієнта;
- про фінансово-економічний стан;
- про організаційно-правову структуру юридичної особи, її керівників, напрями діяльності;
- про комерційну діяльність, внутрішні проєкти, винаходи, зразки продукції тощо;
- звітності по окремому банку, за винятком тієї інформації, яка підлягає опублікуванню;
- кодів, що використовуються для захисту даних;
- про фізичну особу, яка планує укласти договір на отримання споживчого кредиту (стосується відомостей, одержаних під час оцінки кредитоспроможності);
- про організацію та здійснення інкасації коштів та/або перевезення валютних цінностей;
- про банки чи клієнтів, яка збирається під час здійснення банківського нагляду, валютного нагляду, нагляду фінмоніторингу;
- рішень НБУ про застосування заходів впливу, крім рішень про накладення штрафів, про віднесення банку до категорії неплатоспроможних, про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.
Розкривати конфіденційну інформацію про клієнтів можна за рішенням суду та у відповідь на запит державних установ (Національної поліції, НАБУ, Бюро економічної безпеки, Державного бюро розслідувань тощо). А також за запитом юридичної/фізичної особи, яка безпосередньо пов’язана з відомостями.
Установи та посадові особи, винні в незаконному розголошенні банківської таємниці, несуть цивільно-правову і кримінальну відповідальність. Наприклад, українці мають право вимагати відшкодування завданих збитків і моральної шкоди.