Усього лише в п’яти верстах від центру міста лежать колишні поля зрошення (сотні гектарів!) - зарослі гуляючі землі.
З висоти пташиного польоту видно, що занедбані поля займають більшу частину пересипу, що утворився кілька століть тому між Чорним морем і двома соляними лиманами - Куяльницьким і Хаджибейським. Відтоді води останнього, обгороджені насипом, час від часу вириваються зі слабких рукотворних пут і заливають давно застояні поля й промислову зону, що примикає до них, з її похмурим краєвидом, ніби натякаючи людям, що давно настав час змінити цю вбогу картину.
Тримати пусткою сотні гектарів землі й задихатися від браку вільних територій - для Одеси недозволенна розкіш. Розмови про це ведуться багато років. Востаннє цією проблемою переймалися міські уми років зо три тому, коли обговорювали проект нового генерального плану Одеси і презентували комплексну програму освоєння полів фільтрації разом із прилеглими територіями.
До оцінки цих земель залучили одеських учених, екологів, фахівців. Навіть вийшла збірка наукових праць. Але далі діло не зрушилося. Детальних і глибоких досліджень не проводилося. А потім - криза, потім вибори, зміна влади, й усі потуги зійшли нанівець. Є небезпека, що в майбутньому величезну територію можуть розтягти по клаптику, і комплексний підхід у її освоєнні, на якому наполягають учені, стане неможливим.
Нині знову зайшлося про долю цих земель. Але зовсім з іншого приводу.
Мир пересипу, або вільна зона непридатних земель
У цієї території, зітканої з мулу, черепашнику, солі й піску, унікальна історія. Сто років тому вона славилися багатими врожаями яблук, груш, персиків, малини, винограду… Завдяки унікальному способу очищення стічних вод. Досвід Одеси на той період було визнано у всій Європі.
1874 року, щоб відвести всі стоки від моря, міська влада дозволила спрямувати їх на зрошення солончаків Пересипу. Через проникний ґрунт профільтрована вода вільно йшла по дренажних канавах, а надлишкова - подавалася на спеціальні запасні ділянки для фільтрації. Завдяки цій інновації місто під зрошувані городи віддавало дедалі більше й більше землі. За словами очевидців, вони нагадували оазис серед напівпустельного ландшафту. До 1937 року поля зрошення з мережами й дорогами займали 1200 га, з них 140 га перебувало під полями фільтрації.
На початку війни поля були затоплені (після того, як радянські війська підірвали дамбу Хаджибейського лиману), до п’ятдесятих років їх відновили. Вирощувати на них сільгосппродукцію заборонили після виявлення холери в Одесі в 1970-му.
У дев’яності поля, що подекуди покрилися сміттям, заростями, очеретами, набули слави кримінального району. І цей образ страшної, відразливої, занедбаної території як ярлик висить на них понині. З одного боку - промзона Пересипу, яка відокремлює їх від моря, з іншого - Шкодова гора з нафтопереробним заводом, нафтобазами, лакофарбовим та іншими шкідливими виробництвами. З третього - Хаджибейський лиман з ненадійною дамбою, з четвертого - таємнича Жевахова гора й селище Більшовик - депресивна окраїна міста з розваленою промисловістю.
Нині поля фільтрації (офіційно залишилася саме ця назва) займають чи то 600 гектарів, чи то понад 900. Фігурує й цифра 1020. У новому проекті генплану міста, який розробили в 2008 році, але так досі й не ухвалили, чверть площі полів - ближче до лиману (приблизно 200 га) - відведено під доступне висотне житло, стільки ж (ближче до моря) - під технопарки. Інша частина - під ландшафтний парк з комплексом розваг.
Тоді ж презентували розроблену за розпорядженням мера Одеси комплексну програму під багатонадійною назвою «Екомісто - парк природи, спорту, відпочинку й розваг». Вона охоплювала не тільки поля фільтрації, а й територію в районі Хаджибейського й Куяльницького лиманів, Лузанівських озер і Лузанівки, Жевахової гори із селищем Більшовик, Лиманчика й Пересипу. Це приблизно дві з гаком тисячі гектарів землі.
Найбільш проблемну територію - поля фільтрації передбачалося осушити, очистити й підготувати для грандіозних перетворень за п’ять років. Тут планували створити «одеську Венецію», з’єднавши море й лиман каналом, розбити ветланд-парк, як це зроблено в Лондоні й Гонконгу, де туристи живуть у невеликих будиночках, харчуються в маленьких ресторанчиках, плавають на човнах і милуються блакитними озерами. А ще - зробити під куполом тропічний острів із джунглями, населеними екзотичними птахами й тваринами з невеликим теплим морем і піщаними пляжами; зоопарк із сафарі, критий гірськолижний курорт, одеський Лас-Вегас, археологічний заповідник на Жеваховій горі, ділові й культурні центри, виставкові комплекси, доступне житло для робочої сили і тамтешнього населення тощо. Фішка - у комплексному втіленні всіх зібраних разом проектів.
Фантастичні плани й прекрасне майбутнє для депресивних окраїн Одеси залишилися на папері, як і обіцяний сплеск інвестиційної активності.
Приблизно тоді ж науковці міста презентували свою збірку наукових статей про екологічний стан території полів фільтрації та Жевахової гори й можливі варіанти освоєння.
Прадавня гора з її легендами - ще одне унікальне й закуткове місце на карті міста. З її невисокої вершини відкривається перспектива на море й лимани. Тут, на порівняно невеликому просторі, переплелися історичні події не однієї минулої епохи. Гора зберігає в собі пам’ять про античні поселення V-III століть до нашої ери, про Кримську війну 1854 року, про оборону Одеси 1941 року, про перебування чорноморського козацтва й добрі вчинки князя Жевахова, котрий освоював Куяльницький лиман і подарував свої землі місту.
Нині це пам’ятка археології під охороною держави - заповідник «Кургани», де до того ж ростуть рослини, занесені в Червону книгу України. Попри статус об’єкта культурної спадщини, гору потихеньку й самовільно забудовують. З протилежного боку до неї прилягає найстаріший грязьовий курорт «Куяльник», що теж відстав у своєму розвитку на ціле століття. Словом, тут давно вже час посадовцям усіх рівнів влади засукати рукави.
Чи можна виправити допущену часом помилку?
Висновок учених такий. Потенціал пересипу й міжлимання великий і для бізнесу доволі привабливий. Але якщо говорити про можливі варіанти освоєння цієї території, то місто насамперед отримало можливість відновити свій багатий рекреаційний ресурс, і цей рідкісний шанс не повинно змарнувати.
Так склалося історично, що місто формувалося як порт, довкола нього зростали підприємства. Відтак, замість райського куточка для відпочинку, сформувалася потужна промислова зона з робітничими селищами. Але тепер, коли багато чого з індустріального минулого занепало, є можливість виправити історичну помилку. Питання в тому, як?
Учені підтримали ідею створити ландшафтний парк з історико-культурними й спортивними центрами. Це нагальна потреба: в Одесі площа зелених насаджень на душу населення вдвічі нижча за нормативну й скорочується як шагренева шкіра. Відтворення в районі Жевахової гори античного грецького села, козацького стану й інших туристичних об’єктів теж не викликає заперечень. А от до зведення на полях фільтрації багатоповерхового житла вчені поставилися доволі скептично, а деякі висловилися категорично проти висотного будівництва.
Поля фільтрації - надзвичайно проблемна місцевість з усіх поглядів: екологічного, санітарного, інженерно-геологічного, токсикологічного, соціодемографічного. Тут слабкі, підвищеної сейсмонебезпеки ґрунти. Будівлі доведеться проектувати з розрахунку на 8-9 балів. Це дорого. Недешево обійдеться й регенерація підтоплюваних болотистих ділянок, токсично й біологічно забруднених. Поля фільтрації досі акумулюють міські дренажні стоки. Коли позаторік горіла центральна частина полів (а пожежі тут не рідкість), пожежні машини не могли дістатися до місця загоряння. Словом, якщо одні ділянки потребують незначної рекультивації - очищення, осушення, то дуже забруднені - тривалої реабілітації: до п’яти-семи й більш як десяти років. Це перше.
Друге. Вчені стверджують, що будь-яке серйозне будівництво на цій території порушить хитку екологічну рівновагу, і без того перевантажену сусідством небезпечних промислових підприємств. До того ж територією полів проходять нафтові, газові, аміачні трубопроводи. У найближчому майбутньому паралельно Хаджибейській дорозі по них проляже нова автомобільна траса для потужного руху важкого транспорту. Вона з’єднає об’їзну дорогу з Сухим портом, першу чергу якого побудовано на полях зрошення чотири роки тому для перевалки контейнерів. До 2015 року його потужність сягне 1 млн. TEU на рік. Як усе це співіснуватиме разом з можливими рекреаційними й житловими об’єктами, не зовсім зрозуміло. А тому, вважають учені, нинішню слабку заселеність цієї території слід зберегти.
І нарешті, третє. Небезпечна близькість огороджувальної дамби Хаджибейського лиману й непередбачувані ґрунтові води, які можуть будь-якої миті підняти до критичних позначок рівень лиману й затопити територію полів зрошення. Фахівці неодноразово зазначали, що захисна дамба - не що інше, як дорожній насип, а не гідротехнічна захисна споруда. Тому треба або дамбу довести до пуття, або будувати канал «лиман-море» для скидання надлишкових вод у море. Раніше для природного вирівнювання водного дзеркала функціонував канал, побудований румунами під час окупації Одеси. Тому самим лише відведенням міських каналізаційних стоків від лиману ситуації із затопленням не виправити, попри аргументи, які лунають у зв’язку з реалізацією проекту глибоководного випуску для скидання стічних вод у море.
Учені застерігають, що ризик підйому води до критичного рівня (приміром 4 м, як це сталося на початку 40-х років) через підземне живлення доволі високий. У травні 1996-го практично неіснуюча річка Великий Куяльник затопила три села, її ширина була 20 метрів. Історію збільшення водності Хаджибейського та Куяльницького лиманів досліджено тільки за останні сто років. Діагнозу й прогнозу змін водності, як і землетрусів, немає. Оскільки водність лиманів істотно залежить і від тектонічного режиму літосфери. Коли переважає режим розтягання, лиман міліє, коли стиснення - наповнюється. Зміна геодинамічних епох і заповнення лиманів водою відбувається зненацька й за один сезон.
Отже, освоєння полів зрошення пов’язане з ризиками - великими й досі недостатньо оціненими. Навіть питання про допустимість перетворення водно-болотного середовища на парк теж потребує самостійного вивчення, не кажучи вже про якісь споруди. А тому потрібні системні, комплексні, повномасштабні наукові дослідження.
Поля як аргумент. Не більше
Одеса, як відомо, розпочала будівництво глибоководного випуску для скидання стічних вод у Чорне море. Про цей дорогий проект, розкритикований науковою громадськістю міста, DT.UA докладно розповіло в №21 2011 р. Затримка з фінансуванням і отриманням дозволу на прокладання труби по дну моря змусила чиновників укотре захищати проект на засіданні уряду 15 червня. Серед безлічі аргументів було названо поля фільтрації. Як запевнив замовник проекту, після того, як буде збудовано глибоководний випуск, води Хаджибейського лиману більше не затоплюватимуть цю територію, так само як і весь Пересип. Місто в результаті отримає для освоєння приблизно тисячу гектарів вільної землі.
Однак цей аргумент, як і решта, пролунав з вуст чиновників обласної держадміністрації - замовника проекту. А розпорядник земель - міська влада мовчить. Про проект екоміста теж більше ніхто не згадує. У комунальному підприємстві «Агентство програм розвитку Одеси», яке займалося цією програмою, - новий начальник і нові пріоритети.
Мер Одеси Олексій Костусєв, заступивши на посаду, заявляв про ревізію проекту генерального плану Одеси. Приблизно чотири місяці тому він підтвердив своє вкрай негативне ставлення до цього головного містобудівного документа й повідомив, що його розробкою може зайнятися швейцарська компанія, причому з нуля. Але відтоді - тиша. На останньому засіданні міськвиконкому мер доручив своїм підлеглим до 1 вересня надати пропозиції щодо розвитку депресивних територій Одеси. Однак про поля зрошення не йдеться. На цьому же засіданні виконкому влада дала добро на подальший розвиток на полях фільтрації Сухого порту, якому раніше було відведено 50,2 гектара. Інвестор - ТОВ «Євротермінал» планує побудувати нову дорогу «Хаджибей-2» у тому місці, де проектом нового генплану передбачалося будівництво житла.
І насамкінець. Питання, як правильно розпорядитися вільними землями й по можливості виправити помилку, ще довго буде актуальним. Але якщо вести мову про пріоритети, то освоєння або оздоровлення полів фільтрації - це не питання нинішнього порядку денного міської влади.