У країні стрімко поширюється коронавірус і паралельно набуває небувалих масштабів ще одна невидима загроза — колосальне нагромадження медичних відходів та їх неналежна утилізація.
Нагадаю, що Державні санітарно-протиепідемічні правила поділяють медичні відходи на кілька категорій. З них найнебезпечніші — це відходи матеріалів, які мали контакт із інфекцією, відходи, що становлять загрозу хімічного характеру, та матеріали, які перевищують норми радіаційної безпеки.
У «мирний» час, до пандемії COVID-19, одне лікарняне ліжко генерувало на добу 2–10 кг медичних відходів. Можна припустити, що сьогодні ці цифри ще більші.
Такого роду непотріб заборонено вивозити на сміттєві полігони чи нелегальні сміттєзвалища, а утилізувати його належить особливим способом — спалюванням у спеціальних печах високої температури. Причому робити це мають підприємства, які отримали ліцензію, тобто обладнані відповідними потужностями.
У світі є альтернативи спалюванню — автоклавування, мікрохвильова чи хімічна переробка, глибоке захоронення, інкапсуляція. Але вони пригодні далеко не для всіх видів медичного сміття і в Україні практично не застосовуються.
Але навіть зі спалюванням у нас існують великі проблеми.
По-перше, більшість медвідходів узагалі не утилізується належним чином. Усе починається ще в лікарні, де їх не сортують і викидають у загальні смітники. Хронічне недофінансування медицини не дозволяє лікарням створити якісну інфраструктуру зберігання небезпечних відходів, поки їх не заберуть утилізатори.
По-друге, навіть якщо медзаклад уклав угоду з фірмою-утилізатором, це не гарантує, що вона виконає свої зобов’язання. Більшість підприємств мають ліцензію лише на транспортування, вони не забезпечені власними потужностями. Проте хочуть заробити чималі гроші. Тому вантажать медичний непотріб, але везуть його не до сміттєспалювальних печей, а в якийсь ліс чи пустир, де просто скидають на нелегальному звалищі.
По-третє, спалювання теж відбувається в різних умовах. Лише поодинокі підприємства можуть дозволити собі функціонування сміттєспалювальних печей з температурою 850–1100 °C, що відповідають міжнародним нормам викидів діоксинів і фуранів. У решті випадків процес згоряння істотно шкодить екології.
Слід чесно зізнатися, що у сфері утилізації медичних відходів панує повна анархія, — кожен утилізує як може. Наслідки будуть дуже сумними для всіх: нагромадження вживаних масок, шприців, бинтів, відходів лабораторій та інших решток функціонування медичної системи загрожує як інфікуванням конкретних людей, що контактують із цим сміттям, так і проникненням шкідливих речовин у ґрунт і воду.
На Державну екологічну інспекцію покладено відповідальну місію захисту навколишнього середовища. Сьогодні наше активне втручання необхідне саме у сферу утилізації медичних відходів. Потрібно комплексно перевірити підприємства, котрі на цьому спеціалізуються, аби з’ясувати, наскільки сумлінно вони ставляться до своєї роботи. Згідно з чинним законодавством, однією з підстав для позапланових перевірок є доручення прем’єр-міністра України про перевірку суб’єктів господарювання. Тому як керівник ДЕІ я звернувся до голови Уряду з проханням видати розпорядження, що дозволить нам діяти швидко й ефективно.
Розраховую, що Інспекція у стислі терміни перевірить більшість спеціалізованих підприємств з утилізації медичних відходів. І не лише оприлюднить свої висновки, а й вживе до недбалих підприємців передбачені законом санкції. Задля безпеки мільйонів людей ми мусимо повернути законність та порядок у сферу поводження з медичними відходами. Часу на роздуми і вагання в нас, практично, немає, бо пандемія коронавірусу задає швидкі темпи викликам, і це потребує миттєвих реакцій.