За оцінками експертів GAHP, в Україні через промислове забруднення щороку помирають близько 57 тисяч людей. Левову частку цього показника спричинено забрудненням повітря.
Ще до повномасштабної війни Україна розпочала роботу над реформою запобігання промислового забруднення. Ця реформа передбачає поступовий перехід до жорсткіших екологічних нормативів для галузей промисловості, які традиційно є найбільшими забруднювачами довкілля: енергетики, металургії, хімічної промисловості тощо. У результаті рівень промислового забруднення має стати таким, що відповідає визнаним у ЄС найкращим доступним технологіям і методам управління (НДТМ).
Війна внесла свої корективи у цю роботу. Багато об’єктів промисловості зруйновані повністю і не підлягають відновленню. Відповідно, їх потрібно будувати наново. Логічно робити це вже з урахуванням сучасних «зелених» технологій. До того ж для повноцінного членства в Євросоюзі Україна мусить впровадити Директиву 2010/75/ЄС.
Реформа у сфері промислового забруднення потребуватиме впровадження масштабних заходів екологічної модернізації у промисловості. Тому ця тема завжди викликала супротив у бізнес-середовищі. 2021 року Верховна Рада не змогла проголосувати законопроєкт №4167. Нині у парламенті на розгляді перебуває доопрацьований законопроєкт №6004-2, який має запустити довгоочікувану реформу.
У нещодавно опублікованому дослідженні «Реформа начисто: аналіз потенційного впливу (ex ante) впровадження Директиви 2010/75/ЄС в енергетичному секторі України» аналітичний центр DiXi Group розібрав найпоширеніші аргументи противників реформи та спростував типові міфи про начебто її шкоду для розвитку української промисловості. Ми зібрали тут основні із них.
Міф 1: реформа вб’є вітчизняну економіку
Насправді ні. Екомодернізація не призведе до того, що підприємства припинять свою діяльність. Навпаки, системний підхід до оновлення технологій дасть можливість скоротити операційні витрати, підвищити якість продукції, зменшити утворення забруднюючих речовин і потенційно знизити податкове навантаження. Йдеться про сплату в майбутньому «вуглецевого мита» при експорті продукції в ЄС і вуглецевого податку в Україні, дискусії про підвищення якого тривають. Старі технології, які використовуються підприємствами, не тільки шкідливі для довкілля, а й здорожують продукцію та часто не відповідають вимогам безпеки праці.
Міф 2: бізнес не здатний покрити витрати на екомодернізацію
Насправді ні. Більшість великих забруднювачів можуть дозволити собі екомодернізацію. Вони мають відповідні філії в ЄС і обізнані про вимоги ведення такого бізнесу відповідно до Директиви 2010/75/ЄС.
Для середнього і малого бізнесу може бути передбачене часткове покриття витрат через механізми державної підтримки, які дозволяє згадана Директива. Наприклад, пільгові кредити, перехідна оплата, безповоротна фінансова допомога фондів. Утім, посильний обсяг інвестицій повинен здійснити бізнес, бо в подальшому він отримає вигоди від запроваджених заходів.
Міф 3: війна і економічна криза — не час для переходу на жорсткіші екологічні нормативи (НДТМ). Строки на впровадження НДТМ треба збільшити
Це твердження є маніпулятивним. Необхідно розділяти поняття кризи та війни, а також створення нормативної бази щодо НДТМ і власне їхнє впровадження.
У мирний час поняття економічної кризи в аргументах бізнесу завжди було дуже розмите та зазвичай зустрічалося, радше, у пасіонарних промовах, ніж в обґрунтованій аналітиці й економічно доведених аргументах. Кризовим періодом певною мірою можна назвати й опалювальний сезон, до якого були систематично не готові уряд і відповідні підприємства. Економічна криза інколи корелює з кризою політичною та багатьма іншими чинниками, що утворюють множинність різноманітних «криз», які начебто унеможливлюють екомодернізацію та інші реформи.
Натомість доведено, що зміна клімату створить реальні економічну та екологічну кризи. І для того щоб їх попередити та адаптуватися, потрібні заходи з екомодернізації. Ці заходи необхідно вживати невідкладно.
Війна дійсно має суттєвий вплив на можливості бізнесу, держави та населення фінансувати заходи екомодернізації. Але саме зараз буде реалізовуватися план повоєнного відновлення. За умови ефективного використання коштів міжнародної фінансової допомоги в України з’явиться унікальна можливість здійснити «зелену» трансформацію енергетичного та промислових секторів.
Прийняття рамкового законодавства, яке встановлює європейські екологічні нормативи, є першочерговим завданням і навряд чи може бути відкладене через війну або з інших причин. Тим більше що основна законодавча рамка вже напрацьована і відповідний законопроєкт №6004-2 перебуває на розгляді в українському парламенті.
Міф 4: деякі вимоги Директиви 2010/75/ЄС не виконані, а Міндовкілля наділене повноваженнями діяти на власний розсуд у питаннях уведення в дію НДТМ і надання відступу
Це твердження є маніпулятивним. Вимоги глав III–VI і додатків V–VIII Директиви 2010/75/ЄС дійсно не транспоновані безпосередньо у законопроєкт №6004-2. Разом із тим, враховуючи їхній технічний характер, законопроєктом передбачено, що ці вимоги буде імплементовано через підзаконні нормативні акти. Це не є порушенням вимог Директиви і відповідає практиці законотворення в Україні.
Згідно із законопроєктом №6004-2, Міндовкілля дійсно уповноважене затвердити методику розрахунку вартості досягнення установкою гранично допустимих викидів (визначених у висновках НДТМ), а також показники критерію непропорційно високої вартості досягнення установкою гранично допустимих викидів порівняно з перевагами для довкілля.
Однак Міндовкілля у прийнятті рішення буде обмежене вимогами Кабміну до розроблення, форми та змісту оцінки відступу. Це зазначено в частині 2 статті 13 законопроєкту. Тому повноваження міністерства не є дискреційними.
Міф 5: розробка державної цільової програми з екомодернізації виглядає недостатньо фінансово підкріпленою
Ні, це не зовсім так. Законопроєктом №6004-2 дійсно передбачено вказівку Кабміну розробити концепцію державної цільової програми підтримки підприємств, що впроваджують НДТМ. Але розробка програми урядом не означає лише державне фінансування. Як позитивні приклади можна навести вже реалізовані спільні проєкти за підтримки міжнародних донорів: ЄБРР та ЄІБ. Вони фінансують проєкти екологічної модернізації та/або вимагають критерії їхнього дотримання для отримання позик. Реалізація державної цільової програми з екомодернізації є реальною у разі започаткування бізнесом відповідних партнерств із донорами.
Отже, за правильного підходу впровадження вимог Директиви 2010/75/ЄС в Україні є досяжним і може принести вигоди українському бізнесу, а для населення та довкілля — стати шансом на майбутнє. Прийняття рамкового закону №6004-2 у сфері запобігання промисловому забрудненню сьогодні стало би вагомим внеском у виконання зобов’язань України як кандидата на вступ до ЄС.