На сайті DT.UA (№28-29, 2015 р.) опубліковано статтю докторів біологічних наук І.Акімова і Я.Дідуха "Абсолютна заповідність vs Людина", присвячену обговоренню одного з теоретичних підходів у заповідній справі. Я давно займаюся заповідною справою, мені відомі багато бід сучасних заповідників, і тому підтримую будь-які публікації на цю тему. У тому числі й дискусійні. Автори - давні й затяті противники ідеї абсолютної заповідності, яка спрямована на створення та підтримання режиму повної недоторканності в охоронюваних природних об'єктах (заповідниках і заповідних зонах) з метою збереження та підтримання природних процесів, проведення моніторингових спостережень, захисту права дикої природи на свободу й охорону біорізноманіття. Однак мене насторожує, що автори вдаються до недостойних способів ведення дискусії - фальсифікації історії заповідної справи, маніпулювання фактами, напівправди, вводячи читачів газети в оману. Зупинюся на основних моментах, які в мене викликають заперечення.
Трішки про історію заповідності
Автори пишуть, що "...з 1908 р. і донині жоден заповідник в Україні не створювався задля втілення ідеї абсолютної заповідності". Це не так. Діячі охорони природи України початку ХХ ст. В.Аверін, О.Яната, В.Талієв, О. Браунер, В.Станчинський, М.Шарлемань та ін. активно підтримували ідею абсолютної заповідності і втілили її в перших українських заповідниках. Тому створення заповідників часто передбачало виділення абсолютно заповідних ділянок. Перший заповідник на території сучасної України був створений Кримським крайовим урядом 10 березня 1919 р. Повторно, уже в радянський час, у 1923 р., з метою збереження в можливо недоторканному вигляді та з метою наукового вивчення кримського гірського лісу з тваринами й рослинами, які його населяють, і особливо кримського оленя, у горах Криму було засновано Кримський державний заповідник. Під абсолютний заповідник відведено ділянку лісу площею 5500 десятин (десятина дорівнює 1,09 га), а також близько 9500 десятин під охоронний район заповідника. Було встановлено, що в межах абсолютного заповідника "безумовно забороняються будь-яка рубка лісу, полювання, риболовля, руйнування гнізд, збирання яєць, будь-який догляд за лісом та всі види побічного користування: косіння сіна, пасіння худоби, збирання хмизу, сухостою, ягід, плодів, грибів, трав, квітів, листя, розведення багать, вилякування тварин, ламання каменю і взагалі будь-які діяння, що порушують природний рельєф поверхні, крім випадків, які викликані інтересами заповідника, передбаченими в особливій інструкції з управління заповідником".
19 травня 1927 р. РНК УСРР затвердив положення про заповідник "Асканія-Нова". Загальна площа заповідника становила 42744 га, з яких 32 тис. га цілини назавжди оголошувалися неораними, 6600 га називалися абсолютно заповідними.
У жовтні 1930 р. один із організаторів українських заповідників, професор О.Яната розробив "Положення про державні заповідники Наркомзему та напрямок науково-дослідної та експериментальної роботи в них". Зокрема, в ньому йшлося:
"V. Для виконання поставлених перед заповiдниками завдань заповiдники можуть мати в своєму складі:
а) абсолютно заповідну територію (aбcoлютний заповідник), на терені якого може провадитися лише наукова та культосвітня робота, i нiяке господарче використання її не дозволяється як особливо цінної з наукового боку".
У 1968 р. було створено Поліський заповідник, у якому також виділено абсолютно заповідні ділянки.
Про абсолютну заповідність у Західній Європі
Автори переконують читачів, що "…в багатьох країнах Західної Європи від неї відмовилися, адже форма абсолютної заповідності суперечить ідеї, меті, яка ставилася під час створення заповідників". Це також не відповідає дійсності. Родоначальник ідеї абсолютної заповідності - німецький піонер охорони природи Гуго Конвенц, який створив у перші роки ХХ ст. в Німеччині перші у світі резервати, що мають абсолютно заповідний режим, а також видав на цю тему книжку. Перший такий резерват він створив у 1907 р. 1908 р. ідею абсолютної заповідності підтримав і розвинув російський професор Г.Кожевников. Пізніше ідея абсолютної заповідності була підтримана американськими та норвезькими екофілософами як благородна й справедлива ідея захисту прав дикої природи, її свободи та внутрішньої цінності.
Ідея абсолютної заповідности і створена на її базі концепція заповідності здобули визнання на міжнародному рівні. Це відбилося у спеціальній категорії охоронюваних територій Міжнародного союзу охорони природи (МСОП) - 1-а "суворий природний резерват", що є аналогом вітчизняної категорії природно-заповідного фонду - "природний заповідник". Цю класифікацію затвердив МСОП у 1994 р.
Суворий природний заповідник - досить велика за площею, цілісна в ландшафтному плані й мінімально освоєна територія (включно з акваторіями), на якій максимально повно підтримується перебіг природних процесів у природі, зберігаються в непорушеному стані унікальні або еталонні (репрезентативні) природні комплекси, визначні геологічні утворення, зберігаються різноманітні види рослин і тварин та їх місцеперебування (підтримується біорізноманіття і розмаїтість екосистем). Він слугує насамперед цілям проведення наукових досліджень, екомоніторингу та природоохоронної освіти. Загалом у світі на 2008 р. була 4731 ділянка, що відповідає категорії МСОП 1-а - "суворий природний резерват". Об'єкти, які належать до зазначеної категорії, представляють 4,6% від усієї кількості охоронюваних природних територій у світі і займають площу 1033888 кв.км, що становить 5,5% від усієї площі охоронюваних природних територій у світі.
У Європі, крім України, Росії, Білорусі, Молдови, категорія 1-а МСОП існує на Шпіцбергені. Там є 6 заповідників (Північно-Східний і Південно-Східний Свальбард, три флористичні райони та один морський заповідник). 20 заповідників існує у Фінляндії, 2 - в Македонії, 3 - в Латвії, 4 - в Литві, 2 - в Болгарії, 4 - в Сербії, по одному в Норвегії, Іспанії, Словенії, Чорногорії, Хорватії, Австрії, Швейцарії, Румунії. Такі об'єкти планується створити також в Ісландії. В Естонії суворі заповідні зони мають резервати. У Німеччині й Австрії недавно прийнято рішення про розширення заповідних зон національних парків до 70%. У заповідних зонах польських національних парків, на відміну від українських, заборонено і сінокосіння, і всі рубки лісу. Все це зайвий раз підтверджує, що ідея абсолютної заповідності на Заході затребувана.
Навіщо потрібна абсолютна заповідність
Автори пишуть, що "Абсолютна заповідність - це не режим, це відсутність будь-якого режиму". З таким твердженням не можна погодитися, бо абсолютна заповідність - це суворий охоронний режим, який передбачає повну недоторканність заповідних екосистем і біорізноманіття. Він передбачає заборону на будь-яке господарське використання заповідника, а також максимальне обмеження прямого антропогенного впливу (наукові дослідження, різні регуляційні заходи, екоосвіта тощо) Це потрібно для того, аби створити комфортні умови для дикої фауни та флори - захистити їх самих і місця їх перебування від знищення (від рубки лісу, сінокосіння, видобутку корисних копалин, полювання, риболовлі) та звести до мінімуму фактор тривоги. Проведений нами аналіз Червоної книги України свідчить, що 169 видам тварин (31% видів тварин, занесених у Червону книгу України) і 90 видам рослин та грибів (11% видів рослин і грибів, занесених у Червону книгу України) показаний суворий заповідний режим. Наприклад, чорний лелека, сірий журавель, підорлики, пугач, глухар, багато видів орхідей, папоротей, грибів не виживуть без режиму суворої недоторканності.
Абсолютно заповідний режим якнайкраще показаний для багатьох рідкісних видів, дозволяючи їм відновлювати свою чисельність. Завдяки створенню суворого режиму в заповідній зоні національного парку "Меотида" за 7 років чисельність занесеного в Червону книгу України чорноголового реготуна зросла з 0 до 3 тис. гнізд. Наразі це найбільша колонія чорноголового реготуна в Європі.
А чисельність занесеного в Червону книгу України кучерявого пелікана там зросла з 0 до 17 гнізд. Чисельність фонового виду - рябодзьобий крячок - зросла з 0 до 60 тис. гнізд. Періодично стала гніздитися чорноголова чайка, яка раніше ніколи тут не гніздилася, кількість своїх гніздувань збільшив і занесений до Червоної книги України кулик-сорока.
Згідно з даними Г.Бамара та С.Поповича, на початку 1970-х років Л.Балашовим у Поліському заповіднику було виділено 10 ділянок із режимом абсолютної заповідності, що займали площу близько 10% території заповідника. У них не проводилися санітарні рубки. На момент проведення дослідження ці ділянки проіснували вже понад 25 років. Проведена вченими інвентаризація засвідчила, що щільність рідкісних видів птахів, занесених у Червону книгу України, зокрема чорного лелеки, сірого журавля, глухаря, бородатої сови, сича волохатого й сича горобиного становить 13,3 птаха на 1000 га, а в місцях, де режим заповідності був не суворий і проводилися санітарні рубки, щільність становила 7,86 птаха на 1000 га. Природні комплекси з режимом абсолютної заповідності створили чудові умови для виростання багатьох рослин, занесених у Червону книгу України, ― дифазіаструм сплюснутий, дифазіаструм триколосковий, дифазіаструм Зейлера, плавун річний, верба чорнична, ситник цибулинний, журавлина дрібноплідна, гудієра повзуча. Автори також додають, що в ділянках абсолютної заповідності впродовж останніх 10-15 років лісові пожежі, навали комах-шкідників лісу або грибів не спостерігалися.
І таких прикладів благотворного впливу режиму абсолютної заповідності на охорону біорізноманіття можна навести безліч. Незрозуміло тільки, чому автори про них не знають.
Про бабака та сінокосіння
Як "жертву" абсолютної заповідності автори наводять "унікальну" популяцію бабака в заповіднику "Стрільцівський степ". Це знову маніпуляція фактами. По-перше, популяція бабака ніяка не "унікальна". Бабак в Україні - це звичайний мисливський вид, на який ведеться полювання. Він не охороняється Червоною книгою. Тому якщо через заборону косовиці його чисельність у заповіднику трохи зменшиться - бабаку це не зашкодить. А після розселення за територію заповідника, щоб він не завдавав "шкоди", його можна відстрілювати як мисливський вид. Усе в рамках закону й здорового глузду. А ось степова гадюка, яку щорічно давлять у "Стрільцівському степу" при сінокосінні тракторами і трупики якої я ще студентом знаходив там, у Червону книгу занесена. Як і десяток видів джмелів, чиї гнізда, розміщені на землі, щорічно знищуються тракторами при сінокосінні. Аналіз Червоної книги України свідчить, що сінокосіння шкодить 70 видам червонокнижних тварин і рослин.
Понад те, за свідченнями багатьох вчених, як метод регуляції сінокосіння неефективне, степ однак заростає чагарниками, та й сукцесію зупинити не вдається. Регуляційні заходи в заповідниках не мають екологічного й етичного обґрунтування. Багато їх перенесені в заповідну справу з практики природокористування - мисливського, лісового або пасовищного господарства - і веде до "приручення" дикої природи.
Регуляційні заходи - сінокосіння, санітарні рубки, "оптимізація" гідрологічного режиму в заповідниках - небезпечні своїм редукціоністським підходом, коли надзвичайно складна екологічна система спрощено підмінюється таким собі механізмом, у якому безболісно можна замінити одну шестірню на іншу. Заповідники перетворюються на об'єкт експериментування, де природні спонтанні природні процеси і явища, задля підтримки яких і створюється заповідник, пригнічуються.
З екологічного погляду, регуляційні заходи в заповідниках абсурдні, оскільки являють собою охорону дикої природи від неї самої. Кабанів рятують від вовків, дерева - від комах-"шкідників", орхідеї - від кропиви. Сінокосіння, рубки лісу, відстріл хижаків у заповідниках - це наведення людського порядку у природних екосистемах, який протилежний і протипоказаний природним процесам та еволюції. Регуляційні заходи в заповідниках нагадують гільйотину як універсальний засіб від лупи та головного болю.
Проблема полягає ще й у тому, що найчастіше менеджери заповідників діють, виходячи з лінійного зв'язку причини та наслідку. Але в дикій природі набагато сильніші нелінійні зв'язки - зворотні, а не прямі. Тому будь-яка дія в заповідній екосистемі матиме непрямі й відтерміновані наслідки часто зі знаком "мінус". Інакше кажучи, відстріл вовків зовсім не означає, що стане більше оленів.
Регуляційні заходи в заповідниках сприяють криміналізації колективу заповідника, підвищенню рівня корупції в заповідній справі, провокують ще більше господарське використання заповідника.
По суті, регуляційні заходи - це просто "дах" для звичайного господарського використання заповідників. Візьмімо для прикладу те ж таки сінокосіння: в Україні зараз коситься в заповідниках 2600 га і заготовлюється 1800 т (!) сіна, яке потім продається. Невже люди при здоровому глузді повірять, що це і є те саме благе "хірургічне втручання", про яке розповідають автори статті?
Адже, як відомо, добрими намірами вимощена дорога в пекло.