У 1938 році, побоюючись за своє життя на тлі посилення переслідувань євреїв, Карл і Розі Адлер втекли з Німеччини до тоді ще не окупованої нацистами частини Європи. Щоб оплатити короткострокові візи, вони продали одну зі своїх цінних речей – картину Пабло Пікассо «Жінка, що прасує» 1904 року. Ця картина згодом потрапила до колекції Музею Соломона Гуггенхайма в Нью-Йорку. Тепер спадкоємці Адлерів хочуть повернути картину. Їхню історію переповідає BBC.
«Адлер не позбавився б картини в той час і за таку ціну, якби не нацистські переслідування, яких він і його сім’я зазнавали», – написали адвокати спадкоємців у судовому позові минулого тижня в суді Нью-Йорка.
Кілька єврейських організацій і некомерційних організацій також названі співпозивачами в позові.
Тоді картина обійшлася в півтори тисячі доларів, нині її ціна $32 тисячі
Спочатку картина була куплена у Генріха Таннгаузера в 1916 році, єврейського власника галереї, який на той час жив у Мюнхені.
Коли Адлери втекли з Німеччини, вони продали картину синові Таннгаузера, Джастіну, який уже виїхав з країни до Парижа, приблизно за 1 552 долари (це 32 669 доларів сьогодні).
Ця ціна, як стверджують у позові, була набагато нижчою за ринкову: лише шість років тому Адлер пропонував картину приблизно за 14 000 доларів, але вирішив її не продавати.
Незабаром після придбання картини Танхаузер застрахував її на 20 000 доларів.
Після смерті Танхаузер залишив свою велику колекцію творів мистецтва Музею Соломона Гуггенхайма, в тому числі «Жінку, що прасує». Перед його смертю в рамках дослідницького процесу музею для підтвердження походження картини представники музею звернулися до Еріка Адлера, сина Карла та Розі, йдеться в заяві музею для ВВС.
Містер Адлер «підтвердив дати власності свого батька і не висловлював жодних занепокоєнь щодо картини чи її продажу Джастіну Танхаузеру», і музей неодноразово визнавав попереднє право власності старшого Адлера, йдеться у заяві.
Картина зберігається в колекції донині, і десятиліттями питання власності на картину не оскаржували нащадки Адлерів, аж до 2014 року. Тоді онук одного з інших дітей Адлерів, Карлота, дізнався про цю сімейну історію з картиною.
Зауважимо, Пікассо створив роботу «Жінка, що прасує» наприкінці похмурого "блакитного періоду", спричиненого смертю його близького друга Карлоса Касагемаса. У той час він писав здебільшого монохромні картини у відтінках блакитного та зелено-блакитного з рідкісним додаванням теплих тонів. Ці картини нині є одними з найбільш впізнаваних робіт художника, хоча на той час йому важко вдавалося продавати їх.
Кілька років адвокати спадкоємців Адлерів і музею Гуггенхайма сперечалися над тим, кому насправді належить картина, що завершилося цим судовим процесом.
У музеї Гуггенхайма сказали BBC, що «надзвичайно серйозно ставляться до питань походження та претензій щодо реституції», але «вважають, що ця претензія необґрунтована».
Що робити з творами мистецтва, проданими або пограбованими за часів нацистської Німеччини, вже давно викликає занепокоєння. Багато євреїв та інших людей, які рятувалися від переслідувань, були змушені продати активи, в тому числі цінні твори мистецтва, щоб втекти. У інших викрали твори мистецтва.
У 1998 році 44 країни підписали Вашингтонські принципи щодо конфіскованого нацистами мистецтва , в якому говориться, що «потрібно негайно вжити заходів для досягнення справедливого та чесного рішення, визнаючи, що все може змінюватися залежно від фактів і обставин конкретної справи».
Однак «Жінку, що прасує одяг», не слід вважати витвором мистецтва, конфіскованим нацистами, сказали Гуггенхаймі (музей названо на честь Соломона Роберта Ґуґґенгайма. це американський меценат єврейського походження, виходець зі Швейцарії, засновник Музею сучасного мистецтва у Нью-Йорку).
У культурній інституції пояснюють свою позицію тим, що картина була продана не в Німеччині, а після виїзду Адлерів і її продали колекціонеру єврейського мистецтва, який не є членом нацистської партії, зазначили в музеї.