У середу, 27 січня, на телеканалі UA: ПЕРШИЙ відбудеться прем’єра документального фільму власного виробництва «Голокост. Засвідчений злочин», який розкаже історії людей, що під час Другої світової війни та нацистської окупації України були ще дітьми, передає пресслужба телеканалу.
Герої фільму сьогодні живуть у Києві, Дніпрі та Одесі - в містах, де власне й відбувалося фільмування. Вони вижили в гетто, а також стали свідками масових розстрілів, що відбувалися, за даними дослідників, приблизно в п’яти тисячах локацій по всій Україні. В кожного з героїв загинули близькі люди. Батьки, брати, сестри, кохані. В кожного було єдине завдання в ці страшні роки — вижити.
Фільм режисерки-документалістки Сніжани Потапчук - це мозаїка страшних спогадів, історії про виживання.
"Наша стрічка в першу чергу про людей, головна її особливість — це персоніфікація Голокосту, — розповідає режисерка. — Історичні факти, експонати з музеїв Голокосту в Одесі та Дніпрі, статистичні дані, сотні тисяч втрачених назавжди імен… за всім цим стоять драматичні людські історії. Як і в людей, які пережили Голодомор, у пам’яті наших героїв закарбувалися імена, спогади про людей, які загинули, й тих, хто рятував приречених на смерть. Кожна історія порятунку вчить людяності. Хтось переховував євреїв або допомагав утекти, хтось викуповував з полону. В одному з музеїв збереглося волосся дівчинки, яку обстригла сестра в надії на те, що її не зможуть ідентифікувати як єврейку".
За словами режисерки, одною з героїнь фільму стала Мая Ісаківна, яка разом з мамою і братом три роки прожила в гетто біля міста Дунаївці (нині Хмельницька область).
"Коли там почалися масові розстріли й стало зрозуміло, що їм не жити, матір вирішила тікати. Вона сказала, що їм все одно нічого втрачати, та смиренно чекати на розстріл вона не збирається. Мовляв, навіть якщо їх уб’ють при спробі втечі, варто спробувати, адже тоді буде хоч якийсь шанс вижити. І вони втекли, вислизнувши з гетто під огорожею. Матір та двоє дітей. Після цього вони пішки йшли аж до самого Харкова, випрошуючи в людей по дорозі їжу. Завдяки незламній волі до життя цим людям вдалося врятуватися", — розповідає Сніжана Потапчук.
15 років тому Верховна Рада України офіційно визнала Голодомор 1932-1933 років геноцидом українського народу. З тих пір щороку в четверту суботу листопада ми згадуємо жертв Голодомору в хвилину мовчання і запалюємо свічки пам'яті.
Але мало хто замислюється над тим, що наслідки цих жахливих подій можуть впливати на життя і наступних поколінь. Детальніше читайте в статті Ганни Сокур "Як позначається на сучасних українців колективна травма Голодомору".