Мертві здебільшого лежали просто на вулицях. Похоронів не було. Жодних меморіалів. Жодних публічних зібрань, щоб вшанувати тих, хто загинув під час невпинних атак Росії на портове місто, яке стало символом запеклого опору України. Це було надто небезпечно. Натомість влада зібрала тіла у вантажівки, як могла, і поховала їх у вузьких траншеях, викопаних у мерзлій землі Маріуполя, який назвали другим Алеппо. Так описують спільну виставку українських фотографів-документалістів на сторінці Visa pour l’Image.
На спільній виставці «Маріуполь, Україна» Євгеній Малолєтка та Мстислав Чернов, що працюють для Associated Press показують місто Маріуполь, яке було в облозі російськими військами в перші дні наступу. Його безжально бомбили та обстрілювали, і він був відрізаний від решти світу – за оцінками, там у пастці опинилися близько 300 тисяч людей.
Братські могили розповіли про місто в облозі. Там поховані 18-місячний малюк, уражений осколком; 16-річний підліток загинув від вибуху під час гри у футбол; дівчинка не старше шести років, яку терміново доставили до лікарні в закривавленій піжамі з візерунком єдинорогів. Там була жінка, загорнута в простирадло, її ноги акуратно зв’язані по щиколотках клаптиком білої тканини.
Робітники кинули їх усіх в траншеї, швидко рухаючись, щоб повернутися в укриття перед наступним обстрілом. Світ би нічого цього не побачив, якби не Мстислав Чернов і Євген Малолєтка, українські фотографи, що примчали до міста, коли почалося вторгнення. І залишався ще довго після того, як Маріуполь став одним із найнебезпечніших місць на землі.
Понад два тижні вони були єдиним міжнародним ЗМІ в місті та єдиними журналістами, які могли передавати відео та фотографії зовнішньому світу. Вони були там, коли дівчину в піжамі з єдинорогом терміново доправили до лікарні. Вони були там і після нападу на пологовий будинок, і під час незліченних авіаударів, які розпорошили місто. Вони були там, коли озброєні люди почали переслідувати місто в пошуках тих, хто міг би довести, що наратив Росії неправдивий.
Відходити було страшно. Вони знали, що як тільки вони підуть, незалежних репортажів з міста майже не буде. Але вони відчували, що не мають вибору. Тож вони пішли, вислизаючи в день, коли тисячі мирних жителів тікали з міста, один за одним проходячи повз російські блокпости.
Їхня робота та люди, з якими вони зустрічалися, говорять про агонію Маріуполя. Як лікар, який намагався врятувати життя дівчинки в піжамі. Коли він накачував її киснем, він дивився просто в камеру AP. Він вибухнув з нецензурною люттю: «Покажіть це Путіну: очі цієї дитини і лікарі, що плачуть!»
Нагадаємо, наприкінці весни травні Малолєтка і Чернов отримали премію Deutsche Welle «За свободу слова», а також стали лауреатами премії імені Георгія Ґонґадзе.