Сьогодні наші служителі муз продовжують робити те, що вміють найкраще, — творити і грати музику, шукаючи серед семи нот нові поєднання та тішачи своїх співвітчизників, які мають вдячні вуха й музичний смак, щоб достойно оцінити їхню роботу.
У слогані «Філармонія нескорених», вибраному Національною філармонією для своїх нових заходів, — безліч сенсів. Ідея виникла у в.о. генерального директора Національної філармонії України, композитора Михайла Шведа. Спочатку вона полягала в підтримці колег із регіонів, де нині складні умови для роботи. У рамках проєкту музикантам із прифронтових, деокупованих територій та тим, хто виїхав із окупованих районів, надається майданчик Національної філармонії.
У лютому відбувся перший концерт оркестру «Ренесанс» з участю музикантів маріупольської філармонії.
«Сьогодні ми хочемо розширити проєкт, яким зацікавилися не тільки філармонії, а й працівники інших колективів поблизу зони бойових дій, — розповідає про плани Михайло Швед. — Працюємо в цьому напрямі. Розуміємо, що проєкт має бути пластичним, розвиватися. Це може бути як участь колективів, так і окремих солістів із нашою програмою. Це можуть бути й камерні концерти, тому що в нас зараз є така можливість».
В укритті Національної філармонії сьогодні активно працює музичний салон. Камерні концерти в затишній вітальні завжди проходять із аншлагом.
Сльози в очах закордонних гостей
Кураторка комунікаційного напряму Національної філармонії Ольга Стельмашевська розповіла, що цього року напередодні 24 лютого філармонію відвідало безліч іноземних журналістів.
«Усі були в захопленні, — ділиться враженнями Ольга. — Після спілкування репортери приходили в зал, де проходила репетиція оркестру. Слухали музику. На очах у багатьох бриніли сльози. Причому це були чоловіки. Різного віку: і молоді, і ті, хто вже багато чого набачився на своєму віку. Але до такого вони не звикли. Журналісти з різних країн спостерігали за процесом, за тим, як грають музиканти, як спускаються в укриття, як роздруковують ноти, — в умовах війни все працює, як швейцарський годинник. Реакція була така: «Ну як це? Звідки ви черпаєте сили?». Ну як... Ми працюємо. Музиканти, творці. Всупереч усьому. Не можемо не працювати. І не просто формально, а на високому рівні. І зараз багато наших співробітників повертаються до Києва».
Про філармонію нескорених писало чимало провідних закордонних ЗМІ. «Чому нас врятує музика?», — життєствердно прозвучало в сюжеті про філармонію в подкасті італійського журналіста Radio 24.
Тут можна згадати фільм «Марс атакує», де американців урятувала саме музика, коли інші засоби, включно з ядерною зброєю, виявилися неефективними в боротьбі проти інопланетного агресора. Музика, від якої в тих, хто «прийшов із миром», буквально, вибухав мозок. Хто знає, може, варто сподіватися в цьому плані на потенціал наших творчих сил?
«Контактна філармонія» для малюків
Що ще цікавого для публіки?
Упродовж сезону на всіх майданчиках філармонії слухачам і глядачам пропонується близько 80 різних заходів щомісяця.
Одна з яскравих подій — концерт Київського камерного оркестру та грузинського диригента Міхеїла Менабде, який живе у Відні. Міхеїл уже приїжджав до української столиці восени, хоча за кордоном музикантам узагалі не рекомендують гастролювати в Україні. У програмі дві прем'єри: «Крапля за краплею» українсько-нідерландського композитора Максима Шалигина та Kommos-2022 киянина Олега Безбородька.
«Ми теж почали влаштовувати відкриті репетиції, — розповідає Ольга — Така проста річ. Виявилося, що деякі студенти консерваторії, котрі стали приходити до нас, ніколи не були у філармонії... Тепер можна зареєструватися і безкоштовно прослухати концерт, який даватимуть увечері. Людей приходить дедалі більше».
У філармонії також розвивається цікавий жанр, де задіяно артистів, як це раніше називалося, розмовного жанру. «Слово — зброя!» — назва художнього проєкту, присвяченого Дню українського добровольця.
Сьогодні у філармонічному репертуарі не звучать твори російських композиторів. Ольга каже, що у працівників філармонії повне взаєморозуміння стосовно цього: «Відкривається величезний пласт української музики, яку раніше або виконували дуже рідко, або взагалі не грали. Це надихає. Такий, як кажуть, драйв пошуку нових нот. У нас дуже багато талановитих композиторів. Робимо абсолютно приголомшливі програми наших сучасників, багато прекрасної музики. І публіці це дуже подобається».
На завершення треба, мабуть, додати чогось із опери. І не з іншої, а з тієї самої. Точніше, не з опери, а з балету. Бо є один класичний твір, очікуваний дуже багатьма, насамперед в Україні. Це, звісно, «Лебедине озеро». У тому самому сенсі. Якби він прозвучав в урочистий момент... Думаю, наші, наприклад, філармонічні бандуристи все-таки не стрималися б і підіграли б від душі.
«Та й не тільки бандуристи, — всміхається Ольга. — Ми всі зіграємо. І заспіваємо. Думаю, ми з вами навіть затанцюємо в балетних пачках...»
Більше статей Марка Баянова читайте за посиланням.