Життю (а точніше, виживанню) в умовах повномасштабного вторгнення українських музеїв, театрів, бібліотек, заповідників присвячено проєкт ZN.UA, створений за підтримки Міністерства культури та інформаційної політики України (МКІП).
Першу частину, присвячену музеям, шукайте тут, а другу, про бібліотеки, тут.
Частина 3
Театри під час війни
Торік навесні навіть войовничим оптимістам у мистецькому середовищі здавалося, що театральне життя в Україні призупинене надовго.
Більшість театрів, філармоній, концертних залів країни повідомили про вимушену паузу в роботі через введення воєнного стану.
Чимало акторів та акторок, співаків та співачок, музикантів, режисерів, диригентів, композиторів поповнили лави ЗСУ і територіальної оборони, стали волонтерами.
Прямо 24 лютого 2022 року почала здійматися нова хвиля дерусифікації, деімперіалізації: театри позбулися у своїх назвах слів «російський», імен «великих росіян». Так, наприклад, ухвалили зміну своїх назв столичний театр імені Лесі Українки, Миколаївський та Одеський театри.
27 лютого Національна спілка театральних діячів на офіційній сторінці у Фейсбуці опублікувала емоційне звернення до театральної спільноти: «Мова — це також наша зброя. Мова — це національна політика... Ми занадто довго були лояльними і поступливими, занадто довго зважали на бажання і забаганки тих, хто відмовлявся змінюватися або свідомо лишався прихильником «расєйського». І тим самим лишали зерна «русского мира» у своїй землі, в своїй культурі, які, як ті баобаби на планеті Маленького принца, могли, прорісши, знищити нас… ЖОДЕН театр не має ЖОДНОГО права показувати вистави мовою країни, яка хоче нас знищити».
Усі державні театри вилучили з репертуару твори російського походження й російськомовні вистави.
Зривання маски з «великої культури»
Саме вихованці «великої» російської культури ґвалтують, грабують, убивають українських мирних жителів. Руйнують, знищують культурну спадщину людей сусідньої держави, до яких ще десять років тому приїздили в гості, з якими робили спільні, зокрема театральні, проєкти… Про яку «культуру» Росії в контексті всього, що відбувається в Україні нині, взагалі може йти мова?
[pics_lr left="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/b1ca4666ca86581d15f0b6af53863b12.jpg" ltitle="" right="https://zn.ua/img/forall/u/495/25/2d9ab8611f64b6aa1a111566604639c3.jpg" rtitle="undefined"]
За останніми даними МКІП, постраждали 23 театри та філармонії. Зрозуміло, що дані про втрати неповні, бо майже вся територія Луганської та значні частини територій Херсонської, Запорізької і Донецької областей досі перебувають під тимчасовою окупацією, що унеможливлює обрахунок точної кількості об’єктів культурної інфраструктури, яка постраждала.
Особливо показовими є долі двох українських театрів, що опинилися під тимчасовою окупацією. Луганський музично-драматичний театр став двічі переселенцем. У 2014 році театр був вимушений виїхати з Луганська до Сєвєродонецька, а після 24 лютого 2022 року колектив, розділений на дві частини, знайшов прихисток у Дрогобичі та в Дніпрі. Під час наступу на Сєвєродонецьк нещодавно відреставрований театр, куди радо приїжджали виступати українські артисти з усіх куточків країни, рашисти знищили повністю.
Але справжнім символом звірячої жорстокості росіян, їхньої політики стосовно українців став драматичний театр у Маріуполі, зруйнований авіабомбою в березні минулого року. Це було свідоме знищення російськими окупантами будівлі театру, де в той час переховувалися сотні дорослих та дітей, а перед театром на землі великими літерами російською мовою було написано — «ДЕТИ».
Цинізм цього злочину — й у велетенській полотняній ширмі з зображенням літературних символів країни-агресорки: Олександра Пушкіна, Льва Толстого… Такою ширмою через кілька місяців «прикрили» зруйновану будівлю театру, велетенську братську могилу містян. Однак загарбники пішли ще далі й наприкінці 2022 року знесли будівлю, замітаючи сліди злочинів.
Український театр ламає стереотипи
Лесь Курбас писав: «Театр має бути таким, яким суспільство має бути завтра». І наші театри пишуть позитивні сценарії, укладають гарний репертуар для країни. Українці за цю велику війну вже поламали і продовжують ламати чимало стереотипів, один із них: коли говорять гармати, музи мовчать.
Переважна більшість театрів і філармоній (національні, обласні, муніципальні та приватні), загальна кількість яких сягає 150, відновила роботу через місяць-два після повномасштабного вторгнення. Деякі українські театри, як тільки оговталися, зрозуміли, що людям дуже потрібна духовна підтримка через мистецтво. І почали виступати в метро, в бомбосховищах, сформували виїзні бригади для лінії фронту й шпиталів.
Декотрі з театральних колективів не зупиняли роботу взагалі. Як, наприклад Івано-Франківський театр ім. Івана Франка, що став потужним волонтерським хабом, укриттям і залишився саме театром.
Вражає досвід Херсонського обласного музично-драматичного театру ім. М.Куліша, який продовжив свою діяльність в евакуації. Чи досвід Миколаївського академічного художнього драматичного театру, який від самого початку великої війни цілодобово перебував під ворожими обстрілами і, попри всі виклики воєнного часу, в серпні 2022 року відкрив ювілейний, 100-й театральний сезон на сцені в укритті.
Або приклад театру Василька, що першим із театральних колективів в Одесі відновив свою роботу після повномасштабного вторгнення.
І таких прикладів незламності наших рідних колективів дуже багато, всіх не перелічити.
За час повномасштабної війни в Україні відбулося понад 50 прем'єр по всій країні.
Наші театри вперше отримали оперний «Оскар» — Opera Company of the year 2022. Два українських театри — Одеська опера та Львівська національна опера — представили восени 2022 року світові прем’єри українських опер «Катерина» композитора Олександра Родіна та «Страшна помста» композитора Євгена Станковича. Таким чином українські театри було відзначено на найвищому міжнародному рівні за «неймовірну роботу, яку вони виконують в надзвичайних обставинах».
Основні втрати і виклики
- десятки життів українських митців: Паша Лі, Оксана Швець, Олександр Шаповал, Ростислав Янчишен, Вадим Хлуп'янець та інші;
- «ротація» кадрів, відплив талантів: чимало театрів пережили кадрові проблеми, коли хтось із колективу пішов захищати країну, а хтось — виїхав за кордон. Водночас деякі театральні колективи вже поповнилися талановитими акторами, які переїхали з інших регіонів;
- депрофесіоналізація, люди змушені шукати інші роботи, щоб вижити;
- перегляд репертуару, його оновлення, дерусифікація й декомунізація;
- актуалізація переліку професій, який давно не відповідає сьогоднішньому функціоналу в театрі.