Третє тисячоліття на Хмельниччині розпочалося епохально: створенням симфонічного оркестру.
Власне, до цього йшлося ще з часу проголошення України незалежною. Національне піднесення дало потужний поштовх культурному розвитку краю. Спершу обласна філармонія отримала розкішний подарунок від обласного центру: орган, а відтак і органний зал. Це породило безліч мрій і бажань - ніби 260-тисячний Хмельницький, довго утримуваний у рамках середньостатистичного обласного центру із суворо дозованими культурно-мистецькими закладами та організаціями, несподівано прозрів і, усвідомивши свій потенціал, запрагнув реалізувати його негайно.
Тож про створення симфонічного оркестру почали говорити всі - не лише митці, а й місцева публіка, спрагла високого мистецтва, і навіть досить далекі від нього чиновники та депутати. І не тільки говорити, а й послідовно переводити абстрактну мрію у конкретні плани. Першим кроком стало створення камерного оркестру. Знайти для нього артистів проблеми не становило: місто мало музичне училище, школу мистецтв і три музичні. Їх треба було лише зібрати й «зіграти». А для цього був потрібен диригент, здатний не просто очолити, а створити музичний колектив з нуля. Тогочасний Хмельницький не дуже вабив людей з високими творчими амбіціями, тож фахівця - випускника кафедри оперно-симфонічного диригування Київської консерваторії Сергія Леонова - разом із дружиною-вокалісткою, подолянкою Оленою, «купили» квартирою.
Причетністю до цієї шляхетної справи досі хвалиться не один колишній чиновник і депутат. Бо й справді - величезне бажання зробити базарний Хмельницький містом по-справжньому культурним об’єднало тоді місцеву інтелігенцію, міську і обласну влади. Адже симфонічний оркестр - незаперечне свідчення сформованого культурно-мистецького середовища: це як у спортивній сфері, скажімо, наявність футбольної команди вищої ліги. Коли вже мова зайшла про футбол, то як не згадати методів, якими Лобановський створював «зоряні» склади київського «Динамо»! До них входило обов’язкове відвідування музеїв і концертів класичної музики: геніальний тренер був переконаний, що тільки духовно розвинена людина здатна на високі звершення.
Втім, у Хмельницькому на створення симфонічного оркестру довелося чекати ще дев’ять років: за цей час став на ноги камерний оркестр, а відтак у місті сформувалася критична маса хороших музикантів із консерваторською освітою - майбутня основа нового колективу. Бо на приплив висококваліфікованих кадрів з інших міст сподіватися було марно: фінансування великого митецького гурту - навіть із невисокими зарплатами і вже без жодних подарунків у вигляді квартир - було для обласного бюджету непростим завданням.
Проте обласна рада ухвалила рішення, і восени 2001 року Хмельницький обласний симфонічний оркестр розпочав свій перший концертний сезон.
На перший концерт прийшли всі депутати обласної ради. Більшість їх слухали симфонічну музику вперше у житті. Аплодували стоячи. І невідомо, чого в тих оплесках було більше - вдячності музикантам чи задоволення собою: адже те, про що всі лише мріяли, вони таки створили.
…Хто б міг тоді подумати, що мине одинадцять років - і доля симфонічного оркестру знову опиниться в руках депутатів обласної ради! Тільки тепер вони перейматимуться не колективом без імені та біографії, а обласним академічним симфонічним оркестром, який веде активну сценічну діяльність і з яким радо співпрацюють відомі диригенти, музиканти, вокалісти не лише з визнаних музичних центрів України, а й із багатьох країн світу. Імена італійських диригентів Стефано Раньєрі, Еціо Монті, Сальваторе Деллятті, британця Йоль Гамзоу, австрійця Ернста Вюрдінгера, Вінстона Вогеля зі США, Біна Вука із Південної Кореї, українських маестро Володимира Сіренка, Миколи Дядюри, Мирослава Скорика, що зробили з Хмельницьким симфонічним не одну концертну програму, - ознака зрілості колективу. А поїздка до Італії наприкінці 2010 року - взагалі як знак якості: адже вона завершилася трансляцією двох концертних програм Хмельницького симфонічного оркестру по Всесвітньому радіо Ватикану, - оркестр з України удостоївся такої честі вперше. Тоді ж, у грудні 2010-го, колектив отримав звання академічного.
Що ж цього разу прикувало увагу влади до оркестру, визнаного на державному рівні і відомого на рівні міжнародному?
Керівництво управління культури, туризму та курортів облдержадміністрації вирішило зробити його ще кращим. Через реорганізацію та приєднання до Хмельницької обласної філармонії. Як ішлося в проекті рішення Хмельницької обласної ради, «з метою створення умов для ефективної господарської діяльності, забезпечення належного контролю за використанням та збереженням майна і відповідно до листа голови Хмельницької обласної державної адміністрації від 14 листопада 2011 року». А в пояснювальній записці до проекту рішення - «з метою більш ефективної роботи, досягнення визначних виробничих показників, створення ще більш високохудожнього репертуару». І там-таки: «Реалізація даного рішення дасть можливість зменшити витрати на утримання адміністративного апарату, оренду автотранспорту, приміщення, забезпечити рентабельність концертної гастрольної діяльності та економію бюджетних коштів у сумі понад 236 тисяч гривень на рік».
Річ у тому, що 2001 року симфонічний оркестр створили не як філармонійний колектив, а як окрему юридичну особу. Це диктувалося об’єктивними обставинами: в оркестрі працювало чимало музикантів-сумісників, основним місцем роботи яких було музичне училище або інші оркестри міста. Дехто з них грав у камерному оркестрі, що працював при філармонії. Два сумісництва в одній організації не дозволялися. Без сумісників обійтися не могли. Ось і прийняли соломонове рішення.
Та працює оркестр у стінах філармонії. Там - зал для репетицій, концертний зал. Проблем сумісності не виникало: орендна плата була символічною, оркестранти - дисциплінованими і вболівали за справу: за 11 років не зірвали жодного концерту. Комунальні послуги філармонії спершу оплачував оркестр, згодом це взяло на себе управління культури, туризму і курортів - головний розпорядник коштів. Одне слово, всі мирно вживались і успішно працювали.
Та ось управлінню, в якого безліч невирішених проблем у галузі культури, закортіло кардинально вдосконалити й так професійне і хороше. Бо, на думку начальника управління І.Трунової, коли до нього придивитися зблизька, воно не таке вже й хороше: потрібно зменшувати кількість сумісників, яких у оркестрі досі забагато, вдосконалювати орендні відносини з філармонією тощо.
Звісно, меж удосконаленню немає. У симфонічному оркестрі - теж. Проблеми існують, їх слід усувати - розумно, поступово, не руйнуючи з такими труднощами створене. Адже творчий колектив - структура вкрай делікатна й крихка: «зміцнюючи» його, можна легко витрясти з нього душу. Тож, замисливши реорганізацію і приєднання, логічно було б розпочати їх із розмови з колективом чи спершу бодай із його керівниками: адже вони оркестр створювали, плекали, виводили в люди. Працювали при цьому каторжно: як сказав концертмейстер групи віолончелістів, один із «батьків-засновників» оркестру Олександр Левчук, «ми роками неділі не бачили».
Проте чиновники в нас усе знають краще за всіх. Тож оркестр був просто поставлений перед фактом.
- Та в мене тут Пасєка з Леоновим (директор оркестру і головний диригент. - Авт.) через день сиділи! - сказала в розмові з кореспондентом DТ.UA І.Трунова.
Може, й сиділи - але ніц не висиділи. Та й далі кабінету Трунової - на засідання комісій, скажімо, - запрошували хіба директора. На сесію ж обласної ради 15 березня, яка розглядала питання реорганізації і приєднання, взагалі нікого з оркестру не запросили: їхні інтереси, очевидно, вже представляв директор філармонії Олександр Драган - молодий амбітний менеджер, друга вища освіта якого - фахівець із оперно-симфонічного диригування. Либонь, на той час чинні керівники оркестру вже повністю втратили довіру чиновників. Адже з наближенням до сесії на оркестр, як із рогу достатку, посипалися проблеми. Директор філармонії став переглядати у бік істотного підвищення орендні ставки. Сумісникам з інших оркестрів почали забороняти приходити на репетиції симфонічного - або в репетиційні дні їхні колективи раптом посилалися на виїзні концерти. До оркестрантів зачастили перевіряльники: на репетиції оркестру, на місця основної роботи - в музучилище насамперед. По квартирах, правда, не ходили - хоч відомо, що, крім загальних і групових репетицій, робота в оркестрі потребує багатогодинної самопідготовки. Однак «бліх» для довідки на сесію про фінансово-господарський стан оркестру назбирали: в нас уміють зробити з мухи стадо слонів. Тим паче що тепер відсутність фактів легко замінюється сумнівами та підозрами.
- І це тільки днів два перевіряли, - сказала на засіданні профільної депутатської комісії з питань науки, освіти, культури, молоді, спорту та туризму І.Трунова. - А якби місяць посиділи, то там і корупція була б, і багато чого… Бо я ніколи в житті не повірю, що диригент із Південної Кореї пролетів півсвіту для безплатного виступу в Хмельницькому!
Що ж, кожен судить по собі.
Артисти оркестру звернулися до депутатів із листом. У ньому стверджувалося, що реорганізація - це насправді рейдерське захоплення симфонічного оркестру; вона загрожує існуванню камерного оркестру; не зекономить коштів - адже на місце сумісників, які, працюючи на півставки, повноцінно виконують весь обсяг роботи за рахунок власного часу, доведеться запрошувати іногородніх і на ставку; не підвищить ефективності й рентабельності, оскільки, порівняно з аналогічними оркестрами при філармоніях в інших областях такого масштабу, як наша, Хмельницький симфонічний має найкращі фінансові показники.
У відповідь на цей лист негайно з’явився інший. 25 заслужених і лауреатів із філармонії та інших бюджетних культосвітніх установ підписалися під одним абзацом: «Ми, творча, мистецька еліта Хмельниччини, розуміючи проблеми, які накопичились у діяльності Хмельницького обласного симфонічного оркестру… підтримуємо ідею приєднання оркестру до складу обласної філармонії».
Одне слово, підготовчу роботу до сесії обласної ради провели успішно - колектив знервований, керівники зацьковані, депутати налаштовані на підтримку проекту рішення: ніхто ж, зрештою, оркестр не розганяє (а те, що ламають через коліно, - то кого сьогодні цим здивуєш?) Аргументовані виступи на сесії представників фракції «Батьківщина» Віктора Адамського і Тетяни Колесниченко проти такого рішення навряд чи могли вплинути на «регіональну» більшість: голосувати всупереч навіть дуже доцільним пропозиціям опозиційної меншості, на жаль, для Хмельницької обласної ради ввійшло у закон. Несподіванкою став хіба що виступ на захист оркестру депутата від Партії регіонів, керівника «Хмельницькобленерго» Олександра Шпака: «особлива думка» - рідкість у монолітній фракції регіоналів, тим більше що звучала вона в унісон із попередніми ораторами - не руйнуйте оркестр! Та ще більшою несподіванкою - після критичного пасажу на адресу оркестру і його захисників - була пропозиція голови обласної адміністрації і голови обласної організації Партії регіонів Василя Ядухи зняти питання про оркестр з розгляду, глибше вивчити його і - за потреби - винести на наступну сесію. Що вплинуло на Василя Степановича, не схильного змінювати свою позицію, - емоції на сесії, власні сумніви чи ще щось, - відомо тільки йому. Та фракція регіоналів, яка незадовго до того одностайно проголосувала за пропонований проект рішення, з помітним полегшенням підтримала тепер уже зовсім іншу його редакцію.
Хочеться сподіватися, що піднята над оркестром сокира завмерла в повітрі не для того, аби таки рубонути з плеча. А всі учасники цієї історії винесуть із неї не образи, прагнення помсти чи «певні висновки», а - повчальний урок, спрямований виключно на користь симфонічного оркестру - спільного надбання всіх подолян.