Практично всі музичні критики визнають, що однією з найважливіших культурних подій минулого року в Україні став балет "Великий Гетсбі", над яким працювали Дуайт Роден і Денис Матвієнко. А музику створили Костянтин Меладзе і Юрій Шепета. Якщо ім'я Меладзе в усіх на слуху, то про його співавтора і колегу практично нічого не відомо... Проте Юрій - чудовий аранжувальник, у минулому джазмен. Для українських музичних профі Шепета - уже гарантія якості. Днями "Гетсбі" повторить свої піруети на сцені "України". А наразі Юрій ділиться своїми враженнями від спільної роботи з Костянтином Меладзе і згадує свій шлях у джазовій царині.
- Юрію, ваша демонстративна непублічність - це людська скромність чи умова іменитого колеги композитора Костянтина Меладзе?
- З Костянтином ми працюємо разом дванадцять років. Я насамперед аранжувальник його творів.
Костя "моніторить" усе, що відбувається у сфері музики. І одного разу він зателефонував і запропонував співпрацю... Першою нашою спільною роботою стала пісня "Не оставляй меня, любимый".
Потім були "Притяженья больше нет", "Бриллианты", інші хіти. І для Валери зроблено багато. А бути в тіні чи на видноті? Це ж не головне. Головне - що твоя робота відома, її оцінюють, слухають.
У музичному світі є люди, які тільки й роблять що піаряться. Хоча іноді й піарити нема чого. Як на мене, краще робити справу. А час покаже, чого ти вартий.
- У вас виникає бажання працювати поза популярною музикою? Чи все-таки тяжіння до Меладзе сильніше?
- Тяжіння - чудове. Адже пісні Кості люблять і слухають багато років.
- У Києві "Великий Гетсбі" ішов під "живий" акомпанемент Національного симфонічного оркестру. А як на гастролях в інших містах?
- В інших містах - записана фонограма. Технічно музика балету "Великий Гетсбі" - нескладна. Складно докопатися до її змісту, суті, адже це не пісенька. Мене турбувало й те, що музика першого (Меладзе) і другого (мого) актів дещо відрізняється...
Однак принципу лейтмотивності дотримано впродовж усього балету. Зізнаюся, що тільки одна сцена з мене легко "вилетіла". Я зрадів, думаючи, що й усе інше буде так само просто...
Однак усе інше... "Гетсбі" народжувався в муках - усього за місяць.
Причому навіть на останніх репетиціях були нестиковки музики з дією. Але прем'єра пройшла добре.
- Після спричиненого балетом резонансу як думаєте рухатися далі?
- Якби не було пропозиції Кості Меладзе, я не зробив би того, що зробив. Тепер є бажання зрозуміти: хто ти насправді? Здійснити "другий стрибок", який складніший за перший.
Я та людина, якій потрібні чіткі завдання, терміни, конкретні цілі. Мені хочеться перевірити себе, чи зможу.
- Ви успішно працювали і як джазовий піаніст...
- У Києві мене колись підтримав Олексій Коган. Маю один джазовий альбом Tribute to Bill Evans. Ініціатором цього диска став Коган, у якого в циклі джазових концертів у "Динамо Люкс" ця програма спершу й прозвучала. Важливо, щоб те, що робиш, впливало на людей. Вважаю, що людство все більше віддаляється від почуття любові. Воно втратило ключик від цього почуття, і це заважає йому бути щасливим уповні.
Як на мене, зараз чимдалі менше людей, які по-справжньому займаються музикою... Грати на музичному інструменті не означає займатися музикою. А створювати музику - придумувати або виконувати - дано насправді дуже небагатьом щасливчикам.
- Можливо, дещо загальне запитання... Хто для вас справжній музикант? За якими критеріями ви їх визначаєте і відчуваєте?
- Справжніми вважаю багатьох - Чіка Коріа, Веберна, Шостаковича, Малера, Стравінського. Коли послухав "Поргі і Бесс" Гершвіна, до якої ставився з певною поблажливістю, - не знаменитий варіант вінілового альбому з участю Елли Фіцджеральд і Луї Армстронга, а оригінал, - то відчув, яке це громаддя, наскільки це глибокий твір.
Я люблю "Пасакалію" Веберна - один з його ранніх творів - це шедевр. Мені цікавіше слухати Шостаковича, ніж улюбленого колись Пета Метіні - безперечно, великого музиканта. Я навіть до Польщі якось їздив на його концерт. Натомість його колишній партнер піаніст Лайл Мейс залишився для мене актуальним. Це той випадок, коли люди цікаві вдвох. А варто одному піти, пропадає те, чого вони досягли разом. Я сучасного Метіні навіть не дослухую... (Пет Метіні - 20-разовий призер Grammy, американський гітарист. - О.К.). Безумовно, справжній музикант - Костянтин Меладзе...
- Чи часто буваєте на джазових концертах? Чи дедалі більше поглинає популярна музика?
- Слухаю Jazz In Kiev Льоші Когана. Маю особливість: я не люблю натовпу, і коли сиджу в натовпі, відчуваю дискомфорт. Але, звичайно, таких приїздів, як Хербі Хенкок, не пропускаю... Під час його гри я "злітав", особливо в його соло... Він вів мене в якісь музичні далечіні… Це просто фантастика, він - людина-легенда. І так само я слухав у Києві Джо Завінула. Це для мене і є чиста музика. Так само по-справжньому музично сприймаю запис концерту The Leading Ladies 1999 - там найвища культура живих виступів бродвейських співачок. Усі ці жінки викликають величезну повагу! Це неймовірні історії! Переконаний, якби написати книжку про них, то вийшов би багатотомник, який не вдасться перечитати, навіть якщо витратити все своє життя тільки на це! Ну а коли й устигнеш прочитати, однаково залишиться загадка!
- А що скажете про українську джазову школу? Ось той-таки Коган вважає, що про українську джазову школу можна сміливо говорити...
- Ну, він оптиміст. І популяризатор. Якщо згадати азербайджанця Вагіфа Мустафу-Заде, то він справді залишив яскравий слід у джазі. Мені здається, у нас є дуже талановитий піаніст Руслан Болатов. Це талановита людина. Він з кримських татар, у нього в музиці є національний корінь, що дуже важливо.
- А ви самі джазом коли зайнялися?
- Це сталося завдяки старшому братові Павлу, хорошому джазовому піаністу. Я у 8–9 років уже знав, хто такі Чік Коріа, Earth Wind & Fire, Steely Dan, Beatles, Queen, Abba, Boney M та інші. Слухав удома багато джазових записів. В училищі нам читали предмет з історії джазу. Розповідали про Дейва Брубека, пам'ятаю, програвали записи. А я це все вже знав. Мені було не дуже цікаво. Іноді пропускав заняття, а натомість збиралися й слухали актуальні записи. Одного разу, пам'ятаю, відразу після такого прослуховування концерту Пета Метіні Travels я зустрів педагога, який ішов з цього заняття, і він відвів мене до завуча...
- А взагалі, хто в Україні може "навчити" аранжуванню?
- Я вчився самостійно. У нас педагоги джазових або "біляджазових" кафедр і сьогодні - так само, як я, самоучки. Якщо говорити про українську скрипкову, фортепіанну, балетну школи, то там є цілий шар. А тут усе залишається, що називається, "на слух". Але рух у бік професіоналізації є. Хоча має реально минути кілька поколінь, щоб була створена школа, у тому числі й аранжувальників.
Для мене що далі, то більше стираються грані між напрямами музики. Головне - музика, а деталі - це вже не має значення. Якість музики залежить від таланту людини, яка її робить. Якщо автор більш талановитий, його музика певний час проживе, якщо менш, то по якімсь часі ми її забудемо.