У рамках "Книжкового Арсеналу" до однієї з київських книгарень завітав один із найпопулярніших польських письменників Януш Вишневський. При цьому його приїзд не обмежився зустріччю з прихильниками та понад годинним роздаванням автографів. Письменник приїхав поділитися з читачами одразу двома новинками - книжками "На face з сином" і "Марселінка. У пошуках найважливішого". Обидва твори - особливі для автора, до того ж їх певною мірою можна вважати експериментами Вишневського.
Справді, автор, за плечима якого - вибух популярності, викликаний романом "С@мотність у мережі" (книжка впродовж трьох років входила до ешелону бестселерів і була екранізована), цього разу не пропонує сумну історію кохання, а ділиться оповіддю про любов матері й сина, що сміливо витримує неабияку відстань завдовжки від земного життя до потойбіччя.
Такий лейтмотив "пронизує" книжку "На face з сином", котру автор вважає найсокровеннішою. До цього твору письменник ставиться особливо трепетно, адже його співавтором стала Ірена Вишневська - покійна мама Януша. Не дивуйтеся, я не припустилася помилки. Просто саме тепер Вишневський вирішив познайомити читачів із мамою. А, як знаєте, така "зустріч" відбувається лише в особливих випадках… Так, "На face з сином" відкриває читачам листи пані Ірени, які вона пише синові з пекла. Вона ділиться з Янушем у Фейсбуці (до речі, її сторінка справді існує в соцмережі) думками про нього, їхню родину, переживаннями та спостереженнями за тим, що відбувається в пеклі. А ось розповідей у неї назбиралося на понад 200 сторінок, адже, як годиться, у пеклі "киплять" і "печуться" різноманітні перипетії. Найперше, чим ділиться мати з сином, - описом дня народження Гітлера, оскільки народилася з ним в один день. Щоправда, в пеклі пані Ірена зустрічає й інших знаних осіб, про яких теж має що розповісти. Такі історії "підсмажують" цікавість читача і розбавляють загальний тужливий настрій твору, що огортає спогади авторки листів, відчувається у згадках про Бога, про якого вона не забуває навіть у пеклі. Однак ця туга й підбадьорлива - вселяє надію в те, що підтримка близьких нам людей завжди поруч, навіть коли ми не чуємо їхнього голосу.
"На face з сином" - не просто вигадані Вишневським історії про інших і про себе самого. Це його погляд на себе очима матері, причому часом доволі критичний. Загалом, тут пекельні "мандрівки" переплітаються з родинними спогадами, до того ж ця "історія сю®реалістична", не позбавлена екскурсів у науку, мистецтво, релігію. До речі, без наукового підґрунтя Вишневський обійтися не може, оскільки, зі слів цього магістра фізики, доктора хімічних наук, його "дружиною є наука, а коханкою - література". Тож навіть казку для дітей і дорослих "Марселінка. У пошуках найважливішого" він визначив як "трошки наукова". Взагалі, презентація саме цих двох видань символічна. В історіях "На face з сином" ідеться про життя після смерті, у "Марселінці" - про життя до народження, адже героїня казки, перебуваючи в утробі матері, подумки відвідує різкі куточки Всесвіту, однак урешті-решт хоче потрапити в той світ, у який їй судилося потрапити. Таким чином, ці книжки об'єднує тема безперервності буття. "Марцелінка зустрічає Духа, який ніби все знає про Всесвіт, але він нічого не знає про любов. Тож Марцелінка розповідає йому про це почуття, а Дух ділиться з нею знаннями про Всесвіт. Критики відзначали, що Вишневський мав написати наукову казку, а врешті-решт знову написав про любов", - резюмує автор. Цю книжку Вишневський написав для своїх двох дочок. Проте, як він каже, "тепер вони люблять слухати казки від інших чоловіків". Призначення ж "Марцелінки" - допомогти широкому загалу читачів пізнати Всесвіт.
- Януше, ось ви поряд із автографом на титулі нової книжки поставили веселий смайлик, та й протягом презентації вдало жартували, а ваша творчість пройнята смутком…
- Історії, котрі добре закінчуються, - нудні. Наприклад, книжка про щасливе кохання, яку б я написав, вмістилася б на двох - трьох сторінках. Щастя здебільшого в усіх схоже, а ось нещастя кожен переживає по-різному. Нещасливі історії допомагають: їх можна порівняти зі своїми і зрозуміти, що наша трагедія менша від тієї, котра спіткала героїв твору.
- Останній рядок листа вашої матері "На face з сином": "А як час, синку, знайдеш, то напиши хоч коли…". Якби ви насправді мали можливість відповісти їй, щоби передусім написали?
- Я відповім їй на цей лист. Передусім напишу: "Я сумую за тобою". А ще напишу, що не завжди погоджуюся з її думкою про себе. Так, я писав від імені мами, але ж про себе. При цьому траплялися хвилини, коли себе погано "бачив", критикував. Узагалі, жаль, що книжку вже завершено, адже коли її писав, то був дуже щасливий.
- Що ж нового відкрили в самому собі, коли писали цю книжку?
- Те, що замало часу перебував із мамою. Постійно знаходилося щось "важливіше". Усе думав, що для неї завжди знайду час. Тож я ще написав би їй: "Вибач, що так мало часу провів із тобою".
- Який меседж надсилаєте читачам цією книжкою?
- У цій книжці можна пізнати чимало з галузей генетики та інформатики, Всесвіту загалом, дізнатися про таємниці емоцій, про те, що важливо в любові. Тут ділюся своїм поглядом на релігію, при цьому не заперечую, що в Бога треба вірити. А ще - про те, що жінка має залишатися таємницею.