На недавній фестиваль Jazz In Kiev з’їхалися слухачі з різних кінців України. І вони не пошкодували витрачених зусиль, оскільки подія, як кажуть, вдалася. Гарантією успіху послужив беззастережний авторитет і досвід найвідомішого нашого радіожурналіста, організатора та ведучого концертів, продюсера, ідеолога агентства Jazz In Kiev Олексія Когана.
Під час фестивалю було багато подій — майстер-класи західних зірок, уже традиційний показ джазових фільмів з колекції Леоніда Гольдштейна, виступ київських свінг-дансерів, невеличкий ранок для дітей, фотоконкурс, зустріч з петербурзьким популяризатором, автором джазових книжок та енциклопедій Володимиром Феєртагом. Він справедливо вважає джаз явищем багатоликим, що виправдовує присутність на цьому, як і інших подібних форумах, дещиці «навколоджазової» естетики, маючи на увазі проект Святослава Вакарчука «Вночі».
Перший вечір у МЦКМ (колишньому Жовтневому палаці) відкрив польський Bester Quartet: акордеоніст-лідер Ярослав Бестер, скрипаль Ярослав Тирала, контрабасист Войцех Фронт і українець Олег Дьяк, який грає на перкусії, кларнеті та акордеоні. Їхня цікава музика явила собою плід взаємодії клезмерського, балканського, латиноамериканського складників, джазу та легкого авангарду. Стиль групи нагадував кишинівський етноджазовий «Тригон», але — ще більш відточена майстерність, авторська родзинка та свіжість музики. І хоча основним прийомом групи є техніка риффа (короткого, яскравого, повторюваного ритмо-гармонійного «згустку»), слухати було цікаво. Образна палітра композицій Бестера виявилася настільки широкою, що виникали алюзії з «Картинками з виставки» Мусоргського, кіномузикою Бреговича і П’яццоллою. Публіка ревіла...
Але ще більше задоволення і меломани, і прискіпливі професіонали дістали від Mike Stern Band. Стерн неодноразово грав у Києві. З видатним гітаристом виступили не менш зіркові партнери: Ренді Брекер, володар премії Grammy-2009 року в номінації «Найкращий джазовий альбом», уже відвідував Київ і грав з нашими хлопцями зі Схід-Side. Легендарна особистість, мастодонт джазової труби велично возсідав у пальті і кепці на табуретці і грав через процесор, проте застосовував його мало. Він уже рідко піднімається на верхи діапазону свого інструмента, але в середньому регістрі грає божественним звуком, оксамитово, рівно і повнокровно. Басист Кріс Мін Докі (єдиний, кого мені не доводилося чути вживу раніше) виявився яскравим і потужним музикантом. Особливо відзначу зірку серед барабанщиків Дейва Векла. Він вразив мене своєю майстерністю на фестивалі в Каунасі ще три роки тому. Тоді він, лідер проекту, був подібний до реактивного лайнера, грав потужно, дуже оригінально, різнохарактерно. Нині ж потішив іншою стороною свого дару — вмінням бути рядовим і водночас незамінним ансамблістом. Усі троє працювали на Стерна. А вже він відірвався на повну! Грали переважно дуже прості речі — рок, блюз. Але як! У залі не залишилося жодного байдужого... Задоволення, радість світилися на обличчях. І хоча американці звучали здебільшого неголосно, імітуючи музичну розмову чотирьох інтелігентних, розумних, зрілих людей, часом переходячи на піано, нічого не стверджуючи, жодного разу не форсуючи звука, не напружуючись, вони тримали зал у своїй повній залежності, і це було радісно.
Виступали на форумі й українці, намагаючись донести до залу з максимумом енергії та віддачі цікаву музику свого лідера — креативного, талановитого контрабасиста Дениса Дудка. Піаніст Олексій Саранчин — один із тих, хто справді володіє сучасною піаністичною мовою, був у чудовій формі, грав не тільки вправно, а й емоційно зріло. Ледь подолавши 20-річний віковий рубіж, саксофоніст-флейтист Богдан Гуменюк і трубач Денніс Аду видаються перспективними виконавцями (якщо вчитимуться, вдосконалюватимуться і не зупиняться на досягнутому). Попри молодість, обидва духовики прозвучали впевнено, міцно, «бопово», особливо Богдан. П’ятий — барабанщик Олексій Фантаєв — музикант мобільний, досвідчений, «на всі руки майстер». Проте гра квінтету, форсовано гучна, напружена, «доказова», не дала того «відчуття глибокого задоволення», якого чекаю вже багато років від наших проектів... Хоча, сподіваюся, «ще не вечір». Втім, те саме можна сказати про більшість вітчизняних академічних виконавців — рідко хто в нашій опері, наприклад, уміє співати виразно тихо, не форсуючи, не напружуючись, «не стверджуючи». А ті, хто вміє, відразу ж зникають у напрямі європейських або російських підмостків...
Шевченківською алюзією «Якби ви знали, глядачі...» — в риму з назвою авторського проекту Святослава Вакарчука «Вночі» — ведучий Олексій Коган розпочав виступ української рок-зірки. На сцені залишилися Саранчин і Дудко, які працюють в «Океані Ельзи», і Богдан Гуменюк. До них приєдналися перкусист Олександр Береговський і скрипаль Сергій Охрімчук, затребувані в різностильових українських проектах — від джазу до автентичного фольклору, незамінні імпровізатори. Для якомога різноманітнішого і виразного звучання Вакарчук запросив невеличкий камерний оркестр («живих» струнників він шанує, і раніше з ним співробітничав відомий наш молодий академічний квартет Collegium).
У проекті Steve Gadd & Friends грав суперквартет майстрів традиційного джазу і блюзу. Клавішника Джої ДіФранческо, найкращого у світі майстра органа Hammond В3 у ролі бенд-лідера, я теж слухала в Каунасі. У Києві він не посоромив заслуженої багаторічної слави, грав божественно, видаючи неймовірні пасажі, закручені блюзові імпровізації, змінюючи регістри й тембри — одним словом, був винятково активний і свіжий. Він зіграв і на трубі, яку опанував під сильним впливом Майлза Девіса ще дитиною. На рівні з органістом були й чудовий гітарист, давній партнер ДіФранческо Пол Болленбек і баритон-саксофоніст Ронні К’юбер, який викладався на повну силу. Лідер групи Стів Гедд — один з найсильніших барабанщиків у світі — зачарував усіх умінням грати настільки технічно, глибоким м’яким звуком, дуже рівно й разюче просто, що просто вражає. Свого часу він задовольнив запити джазових світил Діззі Гіллеспі, Чіка Коріа та поп-зірок Барбри Стрейзанд, Пола Маккартні, Еріка Клептона. А вже киян — і поготів!
Завершила фестиваль лідер і засновник smooth-джазу, суперпопулярна команда 80-х років — американський фанк-джаз-роковий гурт Spyro Gyra. Вмілі маніпулятори величезних аудиторій підняли на ноги й змусили танцювати і відбивати долоні глядачів від малого до великого. Шоу виявилося живим і різноманітним, вишитим по канві ритм-н-блюзу, поп-джазу та етнічних мелодій.